Економічна думка Стародавнього Сходу

Особливістю економічної думки Стародавнього Сходу була її невіддільність

від політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти

важко. Економічне вчення часто збігається з ученням про державне управління або є

частиною певних філософських концепцій. Слід виокремити ряд творів,

присвячених принципам організації приватного господарства. Це, як правило,

практичні рекомендації щодо ведення приватного господарства: від технології

виробництва до ряду соціально-економічних питань.

У пам’ятці Стародавнього Єгипту (ХХII ст. до н. е.) “Настанови

гераклеопольського царя своєму синові” ідеться про необхідність ефективного

функціонування апарату управління, що стоїть між фараоном і населенням.

Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі – запорука успішного

царювання. На думку автора, царю необхідно дбати про матеріальне заохочення

чиновництва, наближати “людину до себе за справи її” незважаючи на класове

походження.

Питання відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання

господарства Стародавнього Єгипту знайшли відображення в працях Іпусера (поч.

ХVIII ст. до н. е.). “Ідеальний деспот” повинен уникати міжусобиць у країні, насилля

та експропріації знаті; він має впорядкувати систему трудових повинностей для

зведення пірамід і зрошувальних систем, підвищувати військову могутність країни.

Швидкий розвиток приватної власності був характерний для перших

цивілізацій Месопотамії. З письмових джерел найвідомішим є кодекс законів царя

Хаммурапі (ХVIII ст. до н. е.). Основна тема цих законів – створення системи

правових норм для регулювання економічного життя. Кодекс забороняв продаж і

відчуження землі за борги, обмежував експлуатацію громадян лихварями, захищав

безпосередніх виробників. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які

посягання на неї визнавалися злочином.

Видатною пам’яткою суспільної думки Стародавньої Індії є “Артхашастра” –

трактат про мистецтво політики та управління державою, автором якого є Каутілья

(кін. IV ст. до н. е.). Трактат розкриває надзвичайну роль давньоіндійської держави в

господарському житті. Підтверджується існування управлінського апарату, який

контролював усі галузі господарства; пріоритет надавався сільському господарству,

передусім землеробству. Земля перебувала в індивідуальному володінні за умови

сплати податків. Велику увагу автор приділив питанням фінансового стану країни.

Доход держави складається з податків та зборів і власного прибутку державних

установ. Держава, на думку Каутільї, має фінансувати розвиток ремесел, торгівлі,

зрошувальних систем, сільського господарства. Фінансове відомство повинно вести

чіткий документований облік доходів і видатків.

Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю (конфуціанство, легізм,

даосизм) сформувалися в VІ – ІІІ ст. до н. е. Творцем першого вчення став Конфуцій.

Захищаючи інтереси родової знаті, він шукав свій суспільний ідеал не в

майбутньому, а в минулому країни. З метою стабілізації соціально-економічного

устрою Конфуцій запропонував програму морального вдосконалення людини,

основними постулатами якої були повага до старших, дружба з братами, розуміння

держави як великої сім’ї, розгляд правителя як “батька” народу.

Подальший розвиток ідеї конфуціанства дістали в працях Мен-цзи і Сюнь-

цзи. Мен-цзи запропонував власний аграрний проект, сутність якого зводиться до

поділу общинної землі на дев’ять рівних наділів, з яких вісім перебувають у

користуванні селян, а дев’ятий (“суспільне поле”) обробляється колективно, і його

врожай забезпечує потреби державних чиновників. Згідно з концепцією Сюнь-цзи,

основними принципами економічної політики держави є економія у витратах,

забезпечення добробуту народу, збереження залишків, поділ суспільства на

соціальні ранги.

Виникнення легізму відносять до VІ – V ст. до н. е. й пов’язують з іменами

політичних діячів Цзи Чаня та Лі Куя. Легізм відбивав нові тенденції

господарського життя країни, формування імператорсько-бюрократичної системи

управління. Він перебував у ідейній опозиції до конфуціанства. Легісти обстоювали

управління за допомогою законів, були прихильниками політичної централізації й

об’єднання держави.

Особливе місце в історії китайської філософії посідає даосизм, прабатьком

якого був Лао-цзи. Він радив не регулювати економічне життя за допомогою законів

і знань, а повернутися до природного стану речей, до первіснообщинних часів.

Соціальна утопія даосизму мала реакційний характер, несла відмову від усіх

досягнень матеріальної й духовної культури. Разом з тим вона була протестом проти

несправедливості й експлуатації, запереченням існуючого соціального устрою.

План семінарського заняття

1. Господарський розвиток первісного суспільства.

2. Економічний розвиток Стародавнього Єгипту і Месопотамії.

3. Господарство Стародавніх Індії та Китаю.

4. Загальна характеристика економічної думки Стародавнього Сходу.

5. Основні законодавчо-господарські документи Стародавнього Сходу.