Економічний розвиток Стародавньої Греції в VIII–VI ст. до н. е

У VIII – VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла

від сільського господарства та розвитку торгівлі між окремими районами Греції.

Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців. Греки

виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво,

кораблебудування. У спеціальних майстернях по всій країні виготовляли кераміку.

Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля.

Розвиток ремесла призвів до спеціалізації виробників. Окремі міста-держави стали

спеціалізованими. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі – кераміку, панцирі.

Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства змінив

економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі

дедалі більше використовується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани –

вільних громадян і невільників. У VIII – VI ст. до н. е. формувалися грецькі

рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто,

оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була

колонізація. Найінтенсивніше вона здійснювалась у VIII – VI ст. до н. е.

Економічні причини Великої грецької колонізації:

1) обезземелення, захоплення землі аристократією,

2) розвиток торгівлі і ремесел та пошук ринків збуту;

3) потреба в привізному хлібі.

Наслідки колонізації:

- Колонізація призвела до утворення багатьох колоній на островах архіпелагу

в Егейському м., на пд. узбережжі Італії, в Сицилії, Пн. Африці, на берегах

Мармурового та Чорного морів,

- Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили

ремісничі вироби, з варварських країн – хліб, худоба, раби;

- Прискорилися темпи економічного розвитку Греції,

- Утворюється клас професійних купців, кораблевласників, лихварів, в VII cт.

до н. е. з’являється монета.

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта –

наймогутніший у військовому відношенні поліс Ст. Греції. В Спарті діяли Закони

Лікурга, які заклали основи державного устрою, захищали натуральний та

общинний лад. Населення Спарти поділялося на:

1) спартіатів – зосереджували владу, займалися військовою справою,

2) періеків – займалися ремеслом, торгівлею, землеробством, допомагали

спартіатам у війні;

3) ілотів – державні раби, мали засоби виробництва.

Господарство Спарти було відсталим, свідченням чого можуть бути гроші –

залізні пластини, які ніде, крім Пелопонесу, ніхто не приймав, зовнішня торгівля

була заборонена. В Спарті не було приватної власності на землю.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, в прибережних

районах Греції та в острівній частині Еллади. Високого розвитку досягли тут

ремесло і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Особливо виявили

себе ті рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслом (власники

майстерень, купці). Найяскравішим прикладом такого полісу стала Афіни.

На території Аттики відбувалася боротьба евпатридів (благородних), геоморів

(дрібних землеробів) і деміургів (ремісників). Однією з основних вимог демосу у

боротьбі з евпатридами було складання писаних і загальнообов’язкових законів, які

б регулювали правові норми суспільства.

Драконтові закони (621 р.до н.е.):

- оформили право приватної власності,

- обмежували вплив родової знаті.

Реформи Солона (595 p. до н. е.)

1) анулювалися селянські борги (сисахфія), заборонялося продавати афінян у

рабство, а тих, які були продані, викуповувала держав,

2) проведено грошову реформу. Стару егінську монетну систему замінили

евбейською: 100 нових драхм = 73 старим (борги зменшилися на 27%);

3) певні пільги отримали купці і ремісники, запрошувалися іноземні майстри,

сина звільняли від утримання престарілого батька, якщо останній не навчив його

жодному ремеслу;

4) заборонено спекуляції аристократії земельними ділянками, обмежено їхні

розміри;

5) заборона вивезення с/г продуктів (крім вина і олії);

6) запроваджено свободу відписування і відчуження майна для бездітних;

7) встановлювався майновий ценз: участь громадян у державному житті

ставилася в залежність від розмірів їх власності і доходів (генократія замінялася на

тимократію). Населення поділялося на пентакосіомедимнів, вершників, зевгітів і

фетів;

8) судова реформа: складали колегії судових присяжних засідателів в судах у

кримінальних та цивільних справах;

9) сформувалися 3 соціально-політичні і територіальні угруповання: педіеї

(жителі родючих долин, землевласники), паралії (жителі узбережжя, торговці,

ремісники), діакрії (жителі гірських районів, малоземельні).

Реформи Пісістрата (560 р. до н.е.) – був представником партії діакріїв.

1) розгром родової аристократії,

2) зміцнення селянських господарств і посилення гоплітського ополчення;

3) переділ землі з конфіскованих матків;

4) запровадження системи дешевого державного с/г кредиту;

5) встановлення 10% прибуткового податку;

6) містобудівна діяльність.

Реформи Перікла (444–429 р. до н.е.)

1) запровадження винагороди за перебування на виборних державних посадах,

2) встановлено платню солдатам, матросам і командирам;

3) проводилася колонізація нових земель;

5) відбувалися великі громадські роботи.

У V–IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особливо у ремеслі.