У XIV—XV ст. в Європі виникла нова, вища форма виробництва —

мануфактура – велика робітнича майстерня, заснована на ручній праці, з

застосуванням у процесі виробництва поділу праці. Поділ праці у виробництві дав

змогу значно збільшити випуск товарів, поліпшилася їхня якість. Головною фігурою

виробництва стає найманий робітник. Перші текстильні мануфактури відомі у

містах Північної Італії та Нідерландів. Усі операції з виготовлення суконних тканин

(очищення, прядіння, ткацтво, фарбування вовни) виконувалися в майстернях або

вдома. Такими були розсіяні капіталістичні мануфактури, їхні власники, закупивши

сировину, віддавали її найманим робітникам. Та централізовані мануфактури.

Розвиток ремесла, міст сприяв зростанню торгівлі. Особливо жваво вона

провадилася у міських республіках Північної Італії — Флоренції, Венеції, Генуї, де

зростав торговий і позиковий капітал, зароджувалися капіталістичні мануфактури,

розвивалася банківська справа; У Венеції зародилася сучасна бухгалтерія.

У Західній Європі розвивалися зовнішня морська і внутрішня сухопутна

торгівля. Вже в XI—XII ст. визначилися її центри — Венеція, Генуя, Піза.

Північноіталійські купці витіснили з середземноморських торгових шляхів

візантійців і арабів. З Леванту (Сходу) купці привозили в Західну Європу шовк,

прянощі, предмети розкоші — дорогі тканини (парчу, оксамит), ювелірні вироби,

тропічні та субтропічні фрукти, з Причорномор'я — рибу, ікру, сіль, шкіри, зерно,

хутро, невільників.

Товарами Сходу та виробами європейських ремісників італійські купці

забезпечували феодалів Західної Європи, одержуючи за них казкові прибутки

золотом і сріблом. Наприклад, 1 г перцю коштував 1 г золота. Проте східна торгівля

зазнала нищівного удару від турків. У 1453 p. вони захопили Константинополь і

витіснили італійців і з Близького Сходу.

Північна торгівля займалася переважно продажем виробів місцевої

промисловості, продуктів сільського господарства. Купці скуповували і з вигодою

перепродували льон, худобу, шкури, хміль, хутро, сало, масло, хліб, рибу, сіль, віск,

мед, металеві ремісничі вироби, олово, ліс.

Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену,

Брюге, Лондону. Згодом утворився союз приморських міст під назвою Ганза

(об'єднання, спілка). Свою діяльність вона розпочала в XII і діяла до XVII ст. У

XIV—XV ст. до Ганзейського союзу входило 160 міст, у тому числі Новгород

Великий, Гданськ, Рига. Керівництво Ганзи знаходилося в Любеку.

У середні віки розвинулася і сухопутна торгівля. Відомий шовковий шлях від

Китаю до Європи. У Європі сухопутна торгівля також набувала дедалі більшого

значення, незважаючи на чисельні труднощі та небезпеки.

У Західній Європі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість

найрізноманітніших монет. З золотих найпоширенішими були північноіталійські

дукати, їх почали випускати в 1284 p. венеціанці. Маса монети становила 3,5 г

золота. Проте найпоширенішими були срібні гроші — від маленької роздрібної

монети до таляра масою 30 г.

Діловим людям було незручно і небезпечно перевозити велику кількість

золотих, срібних чи мідних грошей. Важко було розібратися у їх повноцінності чи

неповноцінності. На допомогу їм прийшли так звані міняйли. Агенти міняйлів

знаходилися там, де пролягали торгові шляхи. Поступово міняйли перетворилися на