Світова економіка у 20-ті рр ХХ ст

На поч. 20-тих років США, Японію, Англію, Францію охопила нетривала, але

інтенсивна криза, як промислова, так і сільськогосподарська. Причина кризи –

нерівномірний галузевий розвиток у воєнний період, розповсюдження багатьох

посередницьких фірм, що використовували проблеми військового часу.

Криза мала позитивне значення – вона очистила ринок від фірм-одноденок,

сприяла успішному проведенню економічного розвитку країн. Після закінчення цієї

кризи в провідних країнах почався період безперервного економічного розвитку,

який тривав. 7-8 років – так звана “епоха просперіті” (процвітання).

Крім цього існував ще один важливий чинник – правлячі кола багатьох країн,

намагаючись зняти соціальну напругу в суспільстві, знаходять спільну мову з

профспілками, зміцнюють соціальну сферу – вводиться 8-ми годинний робочий

день, підвищується зарплата, вводиться соціальне страхування, щорічні відпустки.

Важливим чинником економічного піднесення була стабілізація валюти і зміцнення

грошово-кредитної системи за допомогою США.

США за рівнем промислового розвитку займали І місце в світі. На 1929 рік

вони виробляли промислової продукції на 10% більше, ніж Англія, Франція,

Німеччина, Італія, Японія разом взяті. Швидкими темпами розвиваються

автомобільна, електротехнічна, хімічна, авіаційна, радіопромисловість. Порівняно з

довоєнним рівнем промислове виробництво у США зросло на 70%.

Економіка Англії розвивалася повільніше, лише в кінці 20-тих років їй вдалося

досягти передвоєнного рівня розвитку (одна з причин – залежність від імпорту

промислової та сільськогосподарської сировини).

Високі темпи розвитку Франції пояснювалися отриманням репарацій з

Німеччини, використанням Лотарингської руди. Важливим джерелом прибутків

залишалося лихварство (в 1929 р. дало в 3 рази більше прибутку, ніж

промисловість).

Зросла роль монополістичного капіталу, і великих монополій. Так, У США

значна частина фінансів зосереджувалась в руках фінансових груп Моргана,

Рокфеллера, Дюпона; у Франції 75% автомобілів – Рено, Пежо, Сітроен.

Спільною тенденцією майже для всіх країн було зниження ролі держави в

регулюванні економіки. Розорення дрібних підприємств внаслідок монополізації

привело до значної кількості безробітних. Внутрішній платоспроможний попит не

встигав за зростанням продуктивності. Низькою була інвестиційна активність

населення. Проте на фоні загального економічного піднесення вищевказані

проблеми недооцінювались. На кін. 20-тих років економісти вірили, що почалася

епоха всезагального “вічного” процвітання.