У повоєнний період світове господарство охоплювало три підсистеми:
господарства економічно розвинених країн, господарства соціалістичних країн, та
господарства країн, що розвиваються. Головною тенденцією в економічному
розвитку всіх країн була індустріалізація. Важливими чинниками розвитку світового
господарства були:
-розвиток науково-технічного прогресу;
-подальше поглиблення всесвітнього поділу праці;
-інтернаціоналізація виробництва.
У повоєнний період роль лідера належала США. Одна з найважливіших
причин цього – використання досягнень НТП. Внаслідок модернізації виробництва
в 1966 р. 36% обладнання мало вік до 5 р. Найбільш динамічно розвивались галузі,
пов’язані з НТП: електронна, електротехнічна, аерокосмічна. Виробничі потужності
країни перевищували потужності всіх індустріальних держав, разом взятих. У
міжнародній валютно-фінансовій системі встановлювалася першість валюти США.
Ще у 1944р. на міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі був
|
|
створений МВФ, який почав функціонувати з 1947 р. Офіційними цілями МВФ є
сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом
встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх дотриманням,
надання державам-членам засобів в іноземній валюті для вирівнювання платіжних
балансів. Зараз в МВФ входить 170 країн, капітал фонду складає більш як 150 млрд.
$. Одночасно з МВФ був створений Міжнародний банк реконструкції і розвитку
(МБРР) – це спеціалізована установа ООН, міждержавний інвестиційний інститут.
Господарський розвиток ФРН почався із значно гірших стартових позицій
ніж в інших країнах. Початок підйому пов’язують з грошовою реформою 1948р.
Починаючи з кін. 50-х рр. господарство ФРН перейшло практично і стан
безперервного піднесення. Успіхи німецької економіки визначалися значною мірою
збільшенням капітальних вкладень, джерелами яких були приватні та державні
кошти, інвестиції за планом Маршалла. У 70-80 рр. Зх. Німеччина, хоча і
поступалася Японії, але залишалася економічним лідером в Європі. На поч. 90-х рр.
Німеччина витримує ще одне економічне випробування – об’єднання країни, що
потребувало більше триліона марок.
Третій світовий лідер – Японія. Переможена у ІІ світовій війні позбавлена
заморських володінь, піддана атомному бомбардуванню, Японія в кін. 40-х років
характеризувалася як “країна без майбутнього” (“Біологічно покалічена,
інтелектуально спотворена, морально знищена нація без продуктів харчування і
сировини, без функціонуючої транспортної системи і валюти, країна, де голод і
|
|
страх вбили надію” – Г. Штольпер, 1947 р.).
Програма, аналогічна плану Маршалла, була розроблена для Японії – “план
Доджа-Макартура” (розроблена представниками америк. монополістичного капіталу
Доджем і Шоупом). Він не передбачав фінансової допомоги Японії, а робив ставку
на повернення від мілітаризму до ліберальних цінностей і запуск механізму вільної
конкуренції (за що цей план отримав назву “Зворотній курс”).
Основна ставка в розвитку робилася на нові (хай і запозичені) технології і
розвиток морського капіталу. Японія однією з перших почала втілювати в себе
сучасні методи наукової організації праці. Із врахуванням того, що промисловість
Японії працює на імпортній сировині, вона займає одне з ведучих місць в сучасному
світі в галузях радіоелектроніки, кораблебудуванні, нафтохімії і
автомобілебудуванні.