Закони перцепції (М.Вертгеймер)

Експлікаційна модальність психології навчання. Практикум з

Психології навчання.

Концептуально-прикладні дескриптори психології навчання.

Когнітивні теорії навчання. Гуманістичний підхід до навчання.

План:

1. Концептуальні погляди Е. Маха, В. Келлера та К. Левіна в парадигмі навчання.

Експлікація законів перцепції М. Вертгеймера. Теорія навчання відкриття та

метод чистого відкриття Д. Брунера. Ключові концепти навчання відкриття.

Пізній конструктивізм 1990-х рр. Практичний дискурс даних концепцій.

2. Теорія обробки інформації. Концептуально-прикладні дескрипторимоделі

обробки інформації. Практичне використання теорії обробки інформації.

3. Гуманістичний підхід до навчання. Три типи гуманістичного навчання.

Концептуальні погляди Е. Маха, В. Келлера та К. Левіна в парадигмі навчання. Експлікація законів перцепції М. Вертгеймера. Теорія навчання відкриття та метод чистого відкриття Д. Брунера. Ключові концепти навчання відкриття. Пізній конструктивізм 1990-х рр. Практичний дискурс даних концепцій.

Загальний дискурс. Теорії когнітивного навчання роблять акцент на мисленні учнів, а не на їх поведінці або стосунках. Когнітивні теорії навчання пояснюють процес навчання на основі внутрішніх розумових процесів, за допомогою яких люди прагнуть усвідомити смисл оточуючого світу. Когнітивісти, на відміну від біхевіористів, вважають, що ці непомітні для очей пізнавальні процеси можуть підлягати науковому вивченню і розглядають навчання як реорганізацію сприйняття. Сприйняття (перцепція) – це значення, яке ми надаємо інформації, яку отримуємо від оточуючого нас світу. Реорганізація перцепції дозволяє учню вибрати ясне уявлення про предмет. Когнітивні теорії більше уваги приділяють розуму ніж нервовій системі, інсайту більше, ніж зв’язкам між стимулом та реакцією, розумінню більше ніж поведінці. Когнітивісти розглядають учнів як свідомих, перцептуючих мислителів, здатних зрозуміти значення світу. Цей фундаментальний принцип навчання полягає в основі всіх когнітивних теорій.

Історична довідка. Когнітивні теорії засновані на гештальт-психології; вона з’явилася в Германії на початку 1900-х років, а до Америки дійшла у 1920-х роках. Гештальт переводиться як конфігурація або зразок, ця ідея означає людський досвід цілком. Коротко звернемося до провідних теорій в області когнітивного навчання: Ернста Маха, Макса Вертгеймера, Вольфганга Келлера та Курта Левіна. Розглянемо концепцію Джерома Брунера, який більше ніж будь-хто подолав господство біхевіоризму в педагогічній психології.

Вільгельм Вундт. Біхевіористи запозичили уявлення В.Вундта про «основний елемент» людського досвіду, але не прийняли його використання інтроспекції в якості методології. Гештальт-пситхологи виступили проти вундівської ідеї «основного елементу», вважаючи, що В. Вундт, пробуючи змоделювати прецизійну таблицю «елементів психології», уводить психологію від вивчення людського досвіду в цілому. Повнота досвіду втрачається коли ми зосереджуємося тільки на дрібних його складових. (Напр., біхевіористська точка зору, згідно гештальтистам, подібна вивченню окремих нот музикальної композиції, а не композиції цілком). Таким чином, ідеї В. Вундта породили дві зовсім різні точки зору: біхевіористи звернули увагу на «основний елемент», а гештальтисти – на більш інтроспективний підхід у вивченні невидимих процесів людського мислення.

Ернст Мах. І В. Вундт, і Д. Уотсон хотіли перетворити психологію в достовірну наукову дисципліну; вчені вважали, що цього можна досягнути, якщо використовувати методи, схожі з методами інших наук, напр., фізики. Тому вони робили акцент на основних елементах психології і спостерігали за зовнішньою поведінкою. Е. Мах (1838-1916) нейтралізував подібний хід думок; психологія – це не фізика. Люди перцептують оточуючий світ; зв’язок між подіями, виникає в свідомості людей, і не завжди відповідає фізичній реальності, яку вони спостерігають. Тобто, гештальтисти вважають, що людське пізнання не можна пояснити виключно механічними зв’язками. Людське пізнання засноване на інтеракції (взаємодії) між світом і нашим сприйняттям світу.

Макс Вертгеймер (1880- 1943) – родоначальник гештальт психології. Праця М. Вертгеймера була заснована на вивченні сприйняття руху фрагментів в дитячому калейдоскопі. Цей рух можливо було проаналізувати, вивчаючі тільки всі фрагменти в сукупності, а не кожний фрагмент в окремості. Вчений використав дефініцію «гештальт» для визначення уявлення «цілого, що складається із частин». М.Вертгеймер вважав, що безкорисно розглядати дрібні фрагменти навчання або сприйняття, саме ціле надає смисл частинам.

Основні ідеї М.Вертгеймера: «ціле більше, ніж сума окремих складових»; «людський розум надає форму світу; розум – це не просто система, яка пов’язує, а це система, що перетворює».

М.Вертгеймер та його послідовники сформулювали шість законів перцепції, які пояснюють, яким чином ми надаємо значення інформації, що отримуємо з оточуючого світу. Ці закони складають основу гештальт-психології.

Закони перцепції (М.Вертгеймер)

1. Закон Прегнанца стверджує, що люди предсказуємим образом організовують хаотичне поле перцепції, тобто ми зазвичай шукаємо смисл в тому, що бачимо.

Наступні п’ять законів описують, як люди схильні упорядковувати своє оточення.

2. Закон схожості. При перцепції об’єкти, що подібні за формою, розмірами, кольором тощо, зазвичай об’єднуються в групи.

3. Закон близькості стверджує, що об’єкти групуються в залежності від близькості розташування.

4. Закон завершення. Замкнуті області більш стабільні, ніж розімкнуті; незавершені образи часто перцептуються як завершенні. Напр., дуга в 350 градусів перцептується як окружність; три точки перцептуються як трикутник. Закон завершення, з психологічної точки зору пояснює феномен пліток, як заповнення пробелів в неповній інформації за допомогою нашої власної уяви.

5. Закон доповнення. При відтворенні, викривлені образи мають тенденцію передаватися в симетричній та врівноваженній формі.

6. Закон характеру членства стверджує, що частина від цілого набуває властивості цього цілого.

Вольфганг Келлер. Вчений проводив експерименти над мавпами на острові Тенеріфе, під час Першої світової війни.

Впродовж одного з експериментів мавпу саджали в клітку, зі стелі якої звисав банан – на такій висоті, що мавпа не могла його дістати. В клітки знаходились також два ящики різних розмірів. Щоб достати банан, необхідно було поставити вниз великий ящик, потім на нього – маленький і залізти на цю конструкцію. Мавпи вирішували цю проблему не методом спроб та помилок в процесі встановлення зв’язку між стимулом та реакцією. Вони оцінювали ситуацію, зрозуміли проблему та побачили рішення.

В другому експерименті банан клали за периметр клітини. Зовні, в межах досяжності, клали палку. Мавпи обдумували ситуацію деякий час, потім брали палку і підтягали за її допомогою банан. Сама популярна мавпа В. Келлера, Султан, могла зв’язати дві палки, щоб достати банан. Проблема з ящиками та бананом і палками та бананом була сприйнята, обдумана, рішення було знайдене. Кожна проблема розглядалася як єдине ціле.

В. Келлер ввів термін «інсайт» - вирішення проблем шляхом вловлювання зв’язків – як альтернативу методу спроб та помилок Торндайка.

Курт Левін. Розробив теорію поля, що заснована на принципах гештальт-психології. Вчений розглядав людей, що існують всередині психологічного силового поля, «життєвого простору», на яке вони реагують. Це силове поле подібне магнітному полю, що оточує магніт, складається із людей та предметів, що входять в коло нашої перцепції (сприйняття), крім того, туди входять наші цілі, бажання, прагнення, цінності та стосунки. К. Левін вважав, що навчання – це реорганізація життєвого простору, перебудова когнітивних структур, що дозволяє покращити розуміння та поведінку.

Джером Брунер. Вчений не вбачав великого смислу у вивченні пацюків, котів та птахів, для того щоб зрозуміти, як навчаються діти в класі. Він збирав дані про дітей на уроках. Д. Брунер вважав, що мета навчання – це дати загальне розуміння предмету. По Д. Брунеру, добре працює той вчитель, який допомагає учням сформувати загальні уявлення, змоделювати ясні узагальнення, створити когнітивну сітку ідей та зрозуміти їх взаємодію. Концепція Д. Брунера отримала назву навчання відкриття, що полягає в демонстрації програм та допомозі учням вирішувати проблеми індивідуально або в групах. Вчений вважав, що факти та відношення, які діти відкривають на власному досвіді, більш корисні та краще запам’ятовуються, ніж просто завчений на пам'ять матеріал.

ФактичноД. Брунер ставав в опозицію проти лінійного програмованого навчання, висунутого Б. Скінером, вважаючи, що таким чином виникає надто сильна залежність від програми і заохочується навчання заради нагороди, а не заради самого навчання. Д. Брунер виявив, що при навчанні відкриття краще розвиваються навички вирішення проблем та впевненість в здатності вчитися, так як діти «вчаться вчитися».

Вчений не вважав, що навчання відкриття – це єдиний спосіб навчання, який повинен використовуватися на заняттях. Заново відкривати основні факти та істини по всіх предметах було б беззмістовно, але якщо допомогти учням побачити взаємозв’язки, загальні принципи та поняття всередині матеріалу вони запам’ятають його надовго. Крім того, навчання відкриття призводить до більш високої самооцінки, так як в його процесі розвиваються та використовуються навички творчого мислення; творче мислення предполагає повне усвідомлення: сюди входить бажання, надії, емоції та наміри, а не просто формальна логіка.