Методика накладання зовнішніх кишкових анастомозів у великої рогатої худоби

(за О. Д. Синєщоковим)

Мета: опанувати хірургічну методику утворення кишкових анастомозів для вивчення фізіології травлення в хронічних дослідах.

Для роботи необхідно: тварина, наркотичні речо­вини, засоби для оброблення рук, розчин йоду, фізіологічний розчин, стрептоцид, набір хірургічних інструментів, фістульні й гумові трубки, перев'язувальний і шовний матеріали.

Хід операції. Тварину під загальним наркозом фіксують на лівому боці, в зоні голодної ямки готують операційне поле. Роз­різають черевну стінку довжиною до 10 см ззаду останнього реб­ра паралельно до нього на відстані 2-3 см. Через розріз підтя­гують дванадцятипалу кишку, знаходять велику протоку під­шлункової залози, відступивши 5 см нижче протоки, роблять непрохідність кишки, перерізаючи її. Впоперек кишки на від­стані 1 см один від одного накладають чотири кисетних шви. Внутрішні кисетні шви накладають через всю стінку кишки, а зовнішні — через серозну оболонку. Внутрішніми швами ки­шечник перев'язують і між ними перерізають кишку, а зов­нішніми після інвагінації кишечника зашивають кінці кишки.

На обидва сліпі кінці ізольо­ваного кишечника накладають се­розно-м'язові кисетні шви, а в розрізи стінки між ними вводять і фіксують дві фістульні трубки на відстані 6-7 см між ними, кінці яких виводять через розрізи в че­ревній стінці на поверхню шкіри і фіксують (рис. 30, де І — фіс­тульні трубки зовнішнього містка; 2 —гумова трубка, що з'єднує фіс­тули; 3 — місце, де створюється

непрохідність кишки; 4 — протока підшлункової золози; 5 — дванадцятипала кишка; 6 —черевна стінка; 7—жовчна протока; 8 — печінка; 9 — стравохід; 10 — шлунок; // — пілорична частина шлунка).

Поверхню кишок навколо канюлі змащують 3 %-м розчином аміаку, йодом і присипають порошком стрептоциду.

Рану черевної стінки зашивають пошарово і накладають мар­левий валик. Кінці обох виведених фістульних трубок з'єднують гумовою трубкою. Необхідно щоб оральна фістульна трубка роз­міщувалася трохи вище за каудальну з метою полегшення про­хідності хімусу через анастомоз.

Через тонкостінну прозору гумову або скляну трубку можна спостерігати хвилеподібне періодичне проходження хімусу через анастомоз.

Під час дослідів на анастомованих тваринах можна підра­хувати кількість хімусу і вивчити його хімічні показники. Для одержання хімусу з анастомозу необхідно його роз'єднати, а на кінці фістульних трубок одягти гумові трубки довжиною 40 см. Кінець подаючої фістульної трубки занурюють в посудину, а на кінець прийомної закріплюють лійку, через яку виливають в ки­шечник невикористаний для дослідів хімус. Кількість хімусу, що надходить, враховують через кожні 5 хв. З кожної проби беруть відповідну кількість хімусу (0,5-5 %) для складання погодинних і добових проб, а також хімічних аналізів.

Таким чином, завдяки методиці зовнішніх кишкових анас­томозів досліджено багато важливих фізіологічних і біологічних процесів травлення в різних відділах травного тракту. Ця ме­тодика дозволяє вивчити як сумарну кількість травних соків го­ловних травних залоз (слинних, шлункових, підшлункової зало­зи та печінки), так і процеси евакуації хімусу та всмоктування поживних речовин в шлунково-кишковому тракті.

Накладання додатково ілеоцекального анастомозу дає мож­ливість детально вивчити травлення, зокрема в тонкому й тов­стому кишечниках.

Методика зовнішніх кишкових анастомозів дозволяє вивчити обмінні функції між органами травлення і кров'ю (проміжний обмін).

При цьому в дослідах враховують: кількість прийнятого кор­му твариною протягом доби; добову кількість хімусу, що прой­шов через анастомози, та калу. На основі хімічного аналізу кор­му, хімусу, калу можна обчислити коефіцієнти перетравлення поживних речовин, зокрема в шлунку, тонких і товстих кишках.