Спосіб подолання труднощі: навчити учнів перепитувати, просити повторити, уточнювати

3. Джерело аудіювання. Використання ТЗН.

4. Опори. Наявніст/ відсутність вербальних та невербальних опор/

Б) Пов’язані зі сприйманням певного виду мовлення –діалогічного /монологічного.

Способи подолання труднощів: важливо вчити сприймати обидві форми говоріння.

В) Пов’язані з мовною формою –фонетичні, лексичні, граматичні.

Спосіб подолання труднощі: слід на передтекстовому етапі знімати згадані лінгвістичні труднощі.

Г) Пов’язані зі змістом: розуміння предметного змісту (фактів); розуміння логіки викладу (зв’зків між фактами); розуміння загальної ідеї, мотивів вчинків.

1. Цілі та зміст навчання аудіювання.

Зміст навчання аудіювання включає:

1) лінгвістичний компонент (складається з мовного матеріалу: фонетичного, лексичного та граматичного мінімумів, ситуативно й тематично об’єднаних мовних зразків);

2 психологічний компонент (аудитивні навички та вміння, які забезпечують учням користування іноземною мовою з метою усного спілкування);

Аудитивні навички та вміння:

Фонетичні навички аудіювання: сприймання й розпізнавання окремих звуків, звукосполучень, інтонаційних моделей.

Лексичні навички аудіювання: навички розпізнавання звукових образів лексичних одиниць та їх безпосереднього розуміння. Граматичні навички аудіювання: навички розпізнавання на слух граматичних форм і прогнозування граматичних структур. Уміння аудіювання:

- визначати найбільш інформативні частини повідомлення;

- усувати прогалини в розумінні за рахунок прогнозування на рівні тексту;

- співвідносити текст з ситуацією спілкування;

- членувати аудіотекст на смислові частини і визначати головну думку кожного з них;

- письмово фіксувати основну частину інформації;

- простежувати логічну послідовність подій і дотримуватися її при передачі змісту тексту;

- виділяти в тексті логічні ланки: експозицію, зав’язку, кульмінацію, розв’язку тощо.

Навчальне уміння виконувати вправи включає:

- уміння розуміти інструкцію перед слуханням аудіо тексту;

- уміння орієнтуватися на заголовок тексту;

- уміння утримувати в пам’яті завдання, поставлене до прослухування;

- уміння передати зміст почутого в логічній або хронологічний послідовності.

Система вправ для навчання аудіювання, різні способи перевірки розуміння аудіо текстів

У процесі навчання іноземної мови (ІМ) аудіювання як вид мовленнєвої діяльності є метою та засобом навчання ІМ, служить для досягнення практичної, освітньої, розвиваючої та виховної цілей навчання.

Аудіювання є метою навчання. Учень повинен розуміти зміст аудіотексту при його одноразовому пред’явленні. Тексти містять певну кількість слів, що не вивчалися. Учні мають навчитися здогадуватися про значення невідомих слів за контекстом та звуковою формою цих слів, а також розуміти загальний зміст повідомлення, ігноруючи несуттєву інформацію.

І. Етап навчання аудіювання на рівні фрази.

ІІ. Етап навчання аудіювання на рівні понадфразовому.

ІІІ. Етап навчання аудіювання на рівні цілого тексту.

До системи вправ входять дві підсистеми: 1) вправи для формування мовленнєвих навичок аудіювання; 2) вправи для розвитку вмінь аудіювання.

1 підсистема включає три групи вправ:

1) вправи для формування фонетичних навичок аудіювання (фонетичного та фонематичного слуху);

2) вправи для формування лексичних навичок аудіювання;

3) вправи для формування граматичних навичок аудіювання.

Мета 1 підсистеми – сформувати слухові, лексичні та граматичні навички аудіювання. Сюди входять некомунікативні та умовно-комунікативні рецептивні вправи.

А) Некомунікативні вправи: на сприйняття, впізнавання або розрізнення звука, термінального тону, лексичної одиниці, граматичної структури.

Умовно-комунікативні вправи: аудіювання повідомлень на рівні фрази, запитань.

Вправи цієї групи спрямовані на подолання ізольованих, штучно виділених труднощів.

Б). Спеціальні вправи, спрямовані на розвиток мовленнєвих механізмів аудіювання.

До ІІ підсистеми входять 2 групи вправ:

А) вправи, що готують учнів до аудіювання тексту;

Б) вправи в аудіюванні тексту.

Мета вправ ІІ підсистеми –розвинути в учнів уміння аудіювання. До цієї підсистеми входять умовно-комунікативні (аудіювання повідомлень, запитань, розпоряджень на понадфразовому рівні) та комунікативні (вправи на аудіювання текстів з метою одержання інформації).

Етапи роботи з текстом.

У процесі навчання аудіювання учитель має передбачити три етапи роботи з текстом для аудіювання:

1. Дотекстовий етап, на якому відбувається зняття мовних або смислових труднощів тексту, введення в контекст повідомлення, формулювання комунікативної установки на аудіювання тексту.

ІІ. Притекстовий етап, на якому відбувається аудіювання тексту.

ІІІ. Післятекстовий етап передбачає контроль розуміння прослуханого, обговорення змісту, навчання смслової переробки інформації..

Інструкція містить конкретне завдання для орієнтування учнів на цілеспрямоване і свідоме розуміння інформації. Правильна і точна інструкція може підвищити ефективність сприймання на 25%.

Контроль розуміння аудіо тексту може здійснюватися вербальним та невербальним способом.

Невербальні способи контролю:

- виконання дій;

- використання цифр;

- використання сигнальних та облікових карток;

- виготовлення схем, креслень.

- підбір малюнків;

- розташування малюнків.

Вербальні способи контролю:

1). Рецептивні:

- підтвердження або спростування тверджень учні (так-ні);

- вибір пунктів плану до тексту;

- тести з вибором відповіді.

2). Репродуктивні:

- відповіді на запитання;

- переказ змісту тексту рідною або іноземною мовами;

- переклад окремих слів, словосполучень, речень;

- укладання плану;

- формулювання запитань до тексту;

- бесіда на основі змісту тексту

Загальні та відмінні характеристики діалогічного та монологічного мовлення (психологічні і мовні) та їх урахування у процесі навчання. Назвіть функціональні типи діалогу і монологу

Під діалогічним мовленням розуміють обмін висловлюваннями, що породжуються у процесі розмови між двома та більше співбесідниками.

До психологічних характеристик діалогічного мовлення відносять вмотивованість, зверненість, ситуативність, емоційну забарвленість, спонтанність, двосторонній характер мовлення.

Лінгвістичні характеристики діалогу: еліптичність, наявність готових речень, заповнювачів пауз, скорочені та слабкі форми слів.

Діалогом називають форму мовлення, у процесі якої відбувається безпосередній обмін взаємопов’язаними та взаємозумовленими висловлюваннями. Першоелементом діалогу є репліка. Репліки бувають різної протяжності – від однієї до кількох фраз. Найбільш типовою вважається однофразова репліка.

Найпоширеніші функціональні типи діалогу:

Діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями,

діалог-обговорення.

Монолог – це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.

Особливості монологічного мовлення (ММ):

а ) комунікативні –виконує такі комунікативні функції:

- інформативну;

- впливову (спонукання до дії, переконання щодо справедливості тих чи інших думок, переконань);

- експресивну (емоційно-виразну) –використання спілкування для опису стану, в якому знаходиться мовець);

- розважальну;

- ритуально-культову (виступ на ювілеї).

б) психологічні:

- однонаправленість (не розраховане на мовну реакцію вголос);

- зв’язність (відповідність темі та володіння мовними засобами між фразового зв’язку);

- тематичність;

- контекстуальність;

- відносно безперервний спосіб мовлення;

- послідовність і логічність.

в) мовні особливості:

- структурна завершеність речень;

- розгорнутість та різноструктурність фраз;

- досить складний синтаксис;

- зв’язність (використання мовних засобів між фразового зв’язку);

Уміння монологічного мовлення:

- правильно складати одну завершену фразу;

- комбінувати різноструктурні фрази;

- трансформувати, розширювати, доповнювати вже засвоєні мовленнєві зразки;

- вільно викладати свої думки;

- обговорювати факти, події;

- розкривати причинно-наслідкові зв’язки подій та явищ;

- описувати предмети, явища, людей;

- послідовно розповідати про події;

- користуватися засобами між фразового зв’язку.

Отже, метою навчання монологічного мовлення у школі є формування певних монологічних умінь, а саме: правильно з погляду мовних засобів, логічно й послідовно, комунікативно вмотивовано, творчо користуватися засвоєним мовним матеріалом для вираження своїх думок іноземною мовою.