Методи музичної освіти

У визначенні методів «Теорія і методика музичної освіти» спирається на загальну педагогіку. При цьому критерій вибору методів роботи в контексті специфіки музичної освіти залежить від особливостей змісту навчального матеріалу (його складності та новизни), конкретних педагогічних цілей, підготовленості дітей, а також індивідуальності педагога. Поряд з загальнопедагогічні методи «Теорія і методика музичної освіти» має власні методи, зумовлені естетичної сутністю і інтонаційної природою музичного мистецтва.

Під методами музичної освіти (слідуючи дослівному перекладу слова «methodos» з грецької як «шлях до чого-небудь») розуміються певні дії педагога та учнів, спрямовані на досягнення мети музичної освіти школярів, або способи роботи вчителя та учнів. Це способи взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів, спрямовані на вирішення завдань музичної освіти, виховання і розвитку учнів. Методи складаються з більш приватних прийомів, які їх конкретизують і деталізують.

З загальнопедагогічних застосовується наступна група методів, які класифікуються:

• за джерелом знань (практичний, наочний, словесний, робота з книгою, відеометод);

• за призначенням (придбання знань, формування вмінь і навичок, застосування знань, творчої діяльності, закріплення набутих знань, перевірка знань, умінь і навичок);

• за характером пізнавальної діяльності (пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, евристичний, дослідницький, ігровий);

• за дидактичним цілям (методи, що сприяють первинному засвоєнню матеріалу, закріпленню і вдосконаленню набутих знань).

Всі перераховані вище методи загальної педагогіки виконують навчальну роль, що розвиває, виховує, спонукають (мотиваційну) і контрольно-корекційну функції в музичній освіті дітей.

Природно, що загальнопедагогічні методи в музичному навчанні мають свою специфіку. Так, наприклад, широко поширений словесний метод, економічність та ефективність якого в педагогічній практиці були відзначені низкою вітчизняних вчених (М. М. Скаткіним, І. Я. Лернером та ін), в музичному навчанні розуміється не стільки як передача необхідної інформації, скільки в якості образно-психологічного настрою, спрямованого на духовне спілкування дитини з музичним мистецтвом. Тобто для словесного пояснення музики мова повинна бути не побутовий, а образною.

Відбувається своєрідне переломлення та інших загальнопедагогічних методів у музичному навчанні школярів, яке полягає у застосуванні наочного і практичного методів, що відображено в самих формулюваннях, що зазнали деяку трансформацію: наочно-слуховий, наочно-виразний і художньо-практичний методи.

До групи методів, що визначаються специфікою музичного мистецтва, відомі педагоги-музиканти відносили і відносять:

• метод спостереження за музикою (а не навчання ів); метод не нав'язувати музику, а переконувати нею; не розважати, а радувати; метод імпровізації (Б. В. Асаф 'єв);

. метод співпереживання (Н. А. Ветлугіна);

• методи музичного узагальнення, забігання вперед і повернення до пройденого, роздуми про музику, емоційної драматургії (Д. Б. Кабалевський та Е. Б. Абдулін);

• метод музичного співбесіди (Л. А. Безбородова);

• метод інтонаційно-стильового розуміння музики і моделювання художньо-творчого процесу (Є. Д. Критська і Л. В. Школяр).

Групу методів розробила О.П. Радинова для музичного виховання дошкільників. Це методи контрастних зіставлень творів і уподібнення характеру звучання музики, які сприяють усвідомленості сприйняття музики, створення проблемних ситуацій, поглиблюють емоційну чуйність на музику, розвивають уяву та творчість дітей. У методі контрастних зіставлень Радинова розробила систему завдань, в яких порівнюються контрастні твори одного жанру, п'єси з однаковими назвами, контрастні твори в межах одного настрою (визначення відтінків), інтонації музики й мови, різні варіанти інтерпретації одного твору (оркестрове звучання і сольне, варіанти виконавської трактування на фортепіано).

Метод уподібнення характеру звучання музики, розроблений О.П. Радіновою, передбачає активізацію різноманітних творчих дій, спрямованих на усвідомлення музичного образу. Вона застосовує різні види уподібнення звучанню музики - моторно-рухова, тактильне, словесне, вокальне, мімічне, темброво-інструментальне, інтонаційне, колірне.

Головне - не забувати, що в музичному навчанні важливо осягнення музики через інтонацію, осягнення музики музикою, іншими видами мистецтва, життям природи і людини, а не окремими виразними засобами, вирваними з цілого.

Всі методи музичної освіти спрямовані на розвиток художнього мислення школярів і адекватні естетичної сутності музичного мистецтва, а також цілям та завданням музичного виховання.

Так, метод музичного узагальнення передбачає становлення в учнів системи знань, розвиток усвідомленого ставлення до музики.

Е.Б. Абдуллін визначає ряд послідовних дій цього методу:

• активізація музичного, життєвого досвіду школярів з метою введення в тему чи поглиблення її;

. ознайомлення з новими знаннями за допомогою чітко поставленої вчителем завдання, спільного вирішення її з учнями і формулювання дітьми висновку;

• закріплення знання в різних видах навчальної діяльності дитини.

У силу спрямованості методу узагальнення на розвиток художнього мислення Д.Б. Кабалевський вважав даний метод основним у музичному навчанні школярів.

Метод забігання вперед і повернення до пройденого спрямований на формування у дітей цілісного уявлення про музику. У програмі Кабалевського даний метод реалізується на декількох рівнях зв'язку між етапами навчання, темами чвертей і музичними творами в процесі вивчення тем програми. Так, наприклад, у програмі для II класу Д.Б. Кабалевського побутові жанри маршу, танцю та пісні, знайомі дітям по I класу, трансформуються в такі найважливіші якості музики, як маршовість, танцювальність і пісенність. При цьому за принципом від неусвідомленого до усвідомленого діти ще в I класі інтуїтивно пережили перетворення трьох основних видів музики як асоціативних моделей в щось більш значущим, знайомлячись з творами Ж. Бізе, П. Чайковського, С. Прокоф 'єва та інших. У цьому сенсі повернення до засвоєним знанням по суті є вираз якісного перетворення свідомості дітей.

На рівні зв'язку між темами чвертей реалізація методу забігання вперед і повернення до пройденого ще більш очевидна. Так, перше півріччя III класу має назву «Музика мого народу», друге - «Між музикою мого народу і музикою різних народів світу немає неперехідних кордонів». Повернення до пройдених творам аналогічно має на увазі не просто їх повторення, а сприйняття вже знайомого в умовах нової теми. Так, в II класі діти звертаються до прелюдиям № 8 і № 20 Ф. ​​Шопена в першій і третій чвертях - спочатку, коли проходять тему «маршової, пісенність, танцювальність», і пізніше, коли осягають принципи розвитку музики.

Метод емоційної драматургії активізує емоційне ставлення учнів до музики, а також сприяє створенню захопленості і живого інтересу до музичного мистецтва. Не менш важлива функція даного методу - «режисура» структури уроку, визначення його кульмінації. У такому розумінні метод емоційної драматургії (Е. Б. Абдулін) близький методом емоційного впливу (Л. Г. Дмитрієва та Н. М. Чорноіваненко). Основними принципами методу емоційної драматургії є емоційний контраст і послідовне насичення емоційного тону уроку.

Активізують увагу та інтерес учнів, особливо молодшого віку, різні завдання перед прослуховуванням музики. Наприклад: піднімати руку, коли музика зміниться або коли зазвучить скрипка (флейта і т.д.); піднімати руку кожного разу, коли буде звучати основна тема; робити це в тому місці, яке учневі більше всього подобається; згадувати інші твори такого ж характеру, настрою. При ознайомленні учнів молодшого віку з більш складними образами «дорослої» класичної музики корисно використовувати прийом парного сприйняття творів, що полегшує процес слухання. Він полягає в тому, що до кожного більш важко сприймається класичним твором підбирається аналогічна за настроєм нескладна дитяча п'єса, зміст якої ретельно розбирається з дітьми, і коли вони «увійдуть» у настрій п'єси, їм пропонується послухати вже «серйозне» твір. На нього переноситься настрій, що виникло при слуханні дитячої п'єси, що полегшує сприйняття (з досвіду Ю. Б. Алієва).

Для включення дітей і підлітків в активну і приємну для них діяльність при слуханні або виконанні твори Ю.Б. Алієв рекомендує ряд ефективних прийомів, особливо корисних в музичній освіті молодших школярів.

Рухи. За допомогою рухів дітям легше «увійти в образ», відчути музику «всім тілом», глибше перейнятися її настроєм. Оскільки місця для рухів в класі мало, їх можна виконувати сидячи або стоячи біля парт; можна також запропонувати окремим групам рухатися під музику уздовж рядів парт.

Рухи повинні бути простими, легко здійсненими без спеціального тренування, ритмічними і, головне, відповідати настрою музики. Наприклад, під веселу музику - «танцювати» у повітрі кистями рук, притупувати ногами (сидячи), робити елементарні танцювальні рухи (стоячи). Під сумну або спокійну музику - тихо крокувати (на місці) або робити плавні рухи руками. Під «таємничу» музику - зображувати цікавість або переляк, бажання сховатися.

Спочатку вчителю краще самому показати учням різні «зразки рухів» - так їм легше імпровізувати нові. Діти з задоволенням рухаються під музику, і ті твори, які були пов'язані з рухом, вони краще запам'ятовують і більше люблять.

Гра в оркестр. Даний методичний прийом створює у дітей враження участі у виконанні музики. Це активізує їх сприйняття і дуже їм подобається. Для участі в грі учням (всьому класу або по черзі окремим групам) лунають елементарні музичні інструменти: палички, дзвіночки, брязкальця, металеві та дерев'яні ложки (все це вони можуть принести з дому). Під звучання виконується в запису твору діти неголосно виконують задані вчителем ритми. Коли вони звикнуть до такої гри, можна запропонувати їм імпровізувати ритм. Учитель під час виконання музики вказує, якої саме групи прийшла черга вступати зі своїм інструментом. Грати в оркестрі слід відповідно до настрою музики: весело, бадьоро, голосно, чи тихо, ніжно, або приховано, з острахом.

Імпровізація мелодій. Щоб учні краще сприйняли емоційний зміст музики, можна пропонувати їм самим імпровізувати мелодію в тому ж настрої (на заданий текст). Власна мелодія, написана на сумний, веселий, таємничий чи героїчний текст, допоможе повніше сприйняти аналогічне за настроєм музичний твір. Корисно також співати мелодії, теми (якщо, звичайно, вони доступні дітям) з прослуховує творів. Це допоможе краще відчути і запам'ятати музику.

Малювання картинок. Після двох-трьох разів повторного слухання твору, коли воно вже буде у хлопців на слуху, можна запропонувати їм намалювати (вдома або на уроці образотворчого мистецтва в класі) картинку, яка виникла у них в уяві при сприйнятті музики.

Щоб учні краще запам'ятали музичний твір, воно повинно бути повторене. Повторення можна проводити в ігровій формі - вікторини, концерту-загадки, концерту за заявками.

Характерним і адекватним естетичної сутності музичного мистецтва є метод співпереживання. А.А. Мелік-Пашаєв, визначаючи значимість даного методу в педагогіці мистецтва, зазначав, що якщо свідомої діяльності за правилами, роботі з термінами, поняттями, знаками передує емоційно-чуттєвий досвід дитини, то й сама історія мистецтва відкриється дітям не як сукупність зовнішніх чинників і об'єктивних взаємозв'язків, а як скарбниця духовних змістів, які учень сприймає, співпереживаючи, знаходячи їм аналогії.