В англ. мові присутні такі категорії: ступінь порівняння

Прикметники в ісландській та фарерській мовах змінюються за родами, відмінками, числами і ступенями порівняння. Збереглося два типи відміни – сильна та слабка. Особливістю прикметника в ісландській мові є те, що кожен граматичний рід у множині має власний набір закінчень.

Для прикметників у норвезькій, датській та шведській мовах властиві дві форми: ‘сильна’, яка не має закінчення в загальному роді та -t у середньому, та ‘слабка’, що характеризується закінченням -е (для шведської -а).

Категорії дієслова у германських мовах.

Дієслово у герм. Мовах мало такі категорії: особа, число, час, спосіб і стан.

Розрізняють такі категорії:

Стан: Активний і медіопасивний. Медіопасивний утворювався за допомогою спеціальних показників, що походять від індоєвропейського медіопасива, і почасти виражав зворотне або пасивне значення, а також передавав значення стану, афекту, інактивності. Медіопасив зник у зах.-герман.і сканд.мовах у ци мовах почали розвиватися інші форми для вираження пасивності і зворотності. Активний стан такий, як і в сучасних германських мовах.

Способи: індикатив (утворювався за допомогою особових закінчень), імператив(виражає прохання, волевиявлення, наказ мовця) він засвідчений тільки презент них формах, він розрізнявся за часом. Він засвідчений тільки у презент них формах. В германській системі система імперативних форм спростилася. Оптатив (побажальний спосіб) виражався за допомогою спеціальних морфологічних показників, що чітко виражали його від індикатива. Власне показником оптатива була морфема -і-. Перекладався «щоб він стан..», «нехай..».
Час: презенс (означав тривалу дію) і претерит (минулий час). Категорія часу властива всім класам дієслова. При цьому форми перзенса могли означати не тільки теперішній час, але й майбутній час. Отже, спеціальні морфологічні форми для вираження майбутнього часу в герм.мовах були відсутні.

Особа: перша означала мовця, друга слухача. Третя особа – це особа або предмет, про який іде мова. Вони позначалися спеціальними закінченнями, ці закінчення були різними, що свідчить про їх походження з різними джерел. Особові закінчення служили для вираження числа: однини, множини, двоїни. Інше кажучи, словозмінна морфема виражала синкретично особу і число. Двоїна зафіксована лише у готській мові і лише для 1 і 2 особи. Отже, двоїна у системі германського дієслова була зникаючою категорією.