Категорії прикметника у германських мовах

Раніше в герм.мовах прикметника не було. Говорили за принципом: «камінь» + «хліб» = ‘твердий хліб’ (це залишилося ще в англ.мові). Відокремлення прикметника від іменника стало можливим завдяки таким особливостям: а) прикметник відмінюється за родами в залежності від роду іменника, який він модифікує; б) наявність у прикметників ступенів порівняння – компаратив (вищий) і суперлатив (найвищий).

Особливістю прикметників у германських мовах є наявність двох відмін: сильної і слабкої. ‘Сильна’ відміна прикметників успадкована від індоєвропейської мови-основи, ‘слабка’ відміна (термін Я.Грімма) є германською інновацією.

Сильна (займенникова) відміна прикметників. У лінгвістиці панує думка, що в індоєвропейській мові-основі прикметники відмінювалися як іменники, рефлексом чого є сильна відміна прикметників у германських мовах. Припускають, що іменникові закінчення приєднувалися до основ на -а- (чол., сер. р.), -ō- (жін. р.), -і-, -и- (усі роди). Оскільки прикметники часто вживалися з вказівними займенниками, ряд відмінкових форм вказівного займенника увійшов до парадигми. Напр.: слово «половина» чол.рід, однина.

Слабка відміна прикметників у германських мовах – це іменникова відміна за моделлю основ на -n-­. Напр.: слово «половина», чол..рід, однина.

Більшість прикметників у германських мовах відмінювалася як за слабкою, так і за сильною відміною. Проте існували прикметники, які мали виключно сильну (гот. alls ‘кожен’, fulls ‘повний’ та ін.) або слабку (гот. taisma ‘правий’ ibna ‘схожий’) форму. Іноді слабкі прикметники супроводжувалися вказівним займенником, який поступово перетворився на граматичний супровідник іменника й уживаного з ним прикметника (означений артикль). Тому незалежно від іменника прикметник мав категорію означеності / неозначеності.

Ступені порівняння прикметників. У спільно герм.мові суфіксом порівняльного ступеня були *-iza та *-oza, а найвищого ступеня – *-ist або *-ōst.

У низці слів індоєвропейських мов вищий та найвищий ступені прикметників утворювалися від іншого кореня, ніж у звичайному ступені. Напр.: лат. bonus ‘хороший’ – melior – optimus. Такі форми називають суплетивними. Напр.:

‘хороший’ звичайний вищий найвищий

двн.-англ. gōd betera (bettra) betst;

двн.-в.-нім. guot bez,z,iro bez,z,isto;

У сучасній нідерландській мові прикметник має дві основні форми – коротку (jong ‘молодий’) та форму на -е (jonge).

У мові африкаанс прикметники мають сильну (нульову) форму та слабку на -е. Напр.: vol ‘повний’ та volle.

Прикметники в німецькій мові зазнають також певних змін. Зокрема у середньоверхньонімецький період спостерігається редукція закінчень сильного і слабкого типів відмінювання. Слабка відміна закріпилася з означеним артиклем, частково з неозначеним артиклем та присвійним займенником. У системі ступенів порівняння відбулася уніфікація форм суфіксів: -er(e), -este. У сучасній нім.мові коротка форма прикметника використовується як реліктова. Наприклад: frisch Obst, in ganz Europa, ein gut Ding will Weile haben. Отже, в нім. мові присутні такі категорії прикметника: рід, відмінок, число, ступінь порівняння.