Специфіка політичної та економічної стабілізації у Німеччині 1924-1929 рр

.На початку 20-х рр. НацСосРобПарНім являла собою нечисленну організацію, а найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. Вона налічувала близько 1 млн членів. СДПН перетворювалася на державну партію: у червні 1920р її члени очолювали уряд, а після того неодноразово входили до його складу. Чимало соціал-демократів ставали державними службовцями. Економічне становище Німеччини залишалося дуже тяжким, а французька окупація Руру в січні 1923р спричинила тотальний обвал економіки Німеччини: за англійський фунт стерлінгів давали приблизно 20 млрд марок! Це, своєю чергою, загострило соціальну напруженість у країні. У жовтні 1923р стався грандіозний виступ робітникі Гамбурга, але його придушили поліція та війська. 2 листопада СДПН оголосила про свій вихід з уряду. З ситуації, що склалася, скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару республіканському урядові та встановити військово-терористичну диктатуру. 8 листопада 1923р. Коли генеральний секретар Баварії фон Кар мав виступати з промовою на мітингу почесних громадян м. Мюнхена в пивному барі “Бюргерброй геллер”, Гітлер разом із штурмовиками з СА(напіввійськове формування НСДАП) увірвався до зали, розмахуючи револьвером, вистрілив у повітря, а після цього проголосив “програму” створення “національного уряду”. “Пивний” путч наступного дня було придушено, Гітлера та його спільників(серед них генерал Людендорф), що опинилися перед судом, засуджено до 5 років ув”язнення. Та вже наприкінці 1924 року їх звільнили. Перебуваючи у в”язниці, Гітлер написав книгу “Майн кампф”(“моя боротьба”) – “біблію” націонал-соціалізму та його програму. 1925-1927р.р. були періодом, коли відбувалася консолідація націонал- соціалістів. Він та його партія регулярно фінансувалися великими промисловими корпораціями та банками, що були пов”язарні з міжнародними діловими й політичними колами. Проте вибори до рейхстагу 1928р нацисти, як і інші праві партії, програли. Більшість голосів здобули соціал-демократи. Причиною того було покращення економічного становища Німеччини. Індустріальне виробництво 1929р становило 117% проти рівня 1913р. Темпи промислового розвитку Німеччини були повільнвшими, ніж до війни, і нижчими, ніж у США та Франції, проте вищими від англійських. Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві зросла до 12%. Швидкими темпами розвивалися кам”яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка. У роки стабіліщації вживалися заходи з модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентосппроможності. У 1926 р відбулося об”єднання автомобільних заводів Даймлера і Бенца. Тогож року було створено сталевий трест - найбульше гірничодобувне об”єднання в Європі. Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення у 1925р найпотужнішого в Європі хімічного концерну “І.Г. Фарбеніндустрі ”, що зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% відсотків синтетичного бензину та барвників. Зросла могутність банків. У 1925р президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.

35. Економічна криза і крах демократії у Німеччині. Встановлення нацистського режиму. Німеччини, як і для США, економічна криза 1929-1933 pp. була катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій господарській розрусі. Вже в 1932 p. виробництво скоротилося на 50%. Банкрутами стали понад З0 тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств непрацювала. Лише на 25% були завантажені автомобільна, машинобудівна, на 20% – будівельна, металургійна галузі. Одночасно криза руйнувала сільське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й З0% від рівня 1929 p. В 1928-1932 pp. було продано з торгів 560 тис. га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн. безробітних. Назрівав соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації. План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, виробленийновий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролюнад економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% і встановлювався нанайближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок. У 1931 p. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаючись на труднощі, пов’язані з великою депресією 1929-1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій. Так чи інакше в роки кризи почали набирати силу партії, що виступали проти демократії, і серед них, в першу чергу, нацисти, які обіцяли встановити тверду владу і вивести країну з кризи. Нацисти стали найбільшою політичною партією Німеччини.Масовою базою фашистського руху стали націоналістично налаштовані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Підтримку нацистам надали впливові кола великого капіталу Німеччини.Робітничий клас менш піддавався впливу нацистів, але його значна частина також виступала проти Веймарської республіки, підтримувала комуністів - прибічників соціалістичної революції. Запеклі суперечки й гостра боротьба між ними та соціал-демократами зробили неможіивими єдині антифашистські дії лівих сил, як це було у Франції в 1934-1936 pp. Нацистам вдалося залучити на свій бік зневірену в демократії молодь. Законодавчі функції були передані уряду. Гітлеру ж передали повноваження президента Гінденбурга, який помер у 1934 р. Таким чином, вся повнота влади в Німеччині опинилась в руках Гітлера. Була проведена адміністративна реформа, в результаті якої ліквідували земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила в руки не виборних, а призначуваних згори чиновників. В 1933 р. вже формально було заборонено всі політичні партії, крім НСДАП, що злилась з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня.В країні була утворена таємна поліція (гестапо), а з 1933 р. по всій країні з'явились концентраційні табори для утримання в них неугодних режимові людей. Було ліквідовано основні політичні права громадян - свободу слова, зібрань, недоторканість житла, таємницю листування. Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього всі підприємці були об'єднані в галузеві картелі та підпорядковані Імперському міністру господарства. Фашистська держава встановила контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. Під жорстокий державний контроль була взята в фашистській Німеччині і зовнішня торгівля. Метою її регулювання було прагнення зменшити залежність Німеччини від імпорту.

36.Ідейно-пол засади нім нац.-соціалізму. Адольф Гітлер створює у 1920 р. потужну Націонал-соціалістичну німецьку робітничу партію розбудовує її, спекулюючи на національних почуттях, безладі веймарської республіки та постверсальських кривдах німецького народу, й у 1933 році стає рейхсканцлером, а через рік і вождем (фюрером) усієї Німеччини.Осн.принципи доктрини нац.-соц.: 1) встановлення однопартійної системи, єдиновладдя однієї парті на чолі вождя(фюрера); 2) будівництво тоталітарної держави (політична диктатура, зрощення партапарату з держапаратом, примусова регламентована праця, безальтернативність прийняття політичних рішень); 3) уніфікація всього громадського життя, єдність усіх громадських об'єднань; 4) авторитарний спосіб мислення, панування ідеології, ідеологізація всього суспільного життя, крайня його політизація.Націонал-соц. підкреслює народне.Одними з головних принципів ідей нац.-соц. також були націоналізм і расизм(на расовій теорії базувався радикальний антисемітизм нац.-соц-му: євреї – вороги народу, найважливіша мета німецької пол. – їхнє знищення). Домінуючим стає антисемітизм. Згідно з расистською ідеологією націонал-соціалізму, Німеччина перетворюється на імперію – Третій рейх, вступає в змагання з іншими тогочасними імперіями (Францією, Польщею, СРСР, Британією, США та ін.) за владу над Європою та світом.

37.Внутрішня політика нацистського режиму 1933-1939 рр. Незабаром було створено Генеральну раду німецького господарства, до якої ввійшло 18 найбільших монополій та банків. На економіку всієї країни поширювалася система "фюрерства", тобто керівники гадприємств і галузей господарства проголошувались «фюрерами» відповідного рангу й їх наділяли повно­важеннями представників державної влади.На початку 1934 р. гітлерівський уряд видав закон "Про національну працю", що надавав роботодавцям необмеже­ну владу над робітниками.. З приходом до влади нацисти розпочали заходи з ліквідації безробіття. Значну частину безробітних було направлено на примусові роботи –будівництво стратегіч­них шляхів, військових укріплень, а також до трудових таборів. Головна увага приділялася прискоренню розвитку військової промисловості. Для стимулювання економічного зростання запроваджено по­даткові пільги. За дедалі зростаючого дефіциту бюджету збільшувався випуск паперових грошей. Щоб не припустити їхнього знецінення й зростання цін, уряд запровадив контроль над цінами та зарплатою й розпочав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Ці заходи збільшу­вали масштаби державного регулювання економіки. 1933 р. було видано закон "Про захист ні­мецького народного господарства", що санкціонував по­грабування осіб "неарійського походження" та всіх небажа­них гітлерівцям.У другій половині 30-х років економіку Німеччини було кардинально змінено. При збереженні приватної власності було істотно обмежено свободу підприємництва. Ринок товарів і послуг, ринок праці було замінено держав­ним регламентуванням. Практично припинила існування ринкова економіка. Безсумнівно, весь комплекс цих захо­дів прискорив вихід Німеччини з кризи. 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а 1939 р. значно переважала його. Істотно скоротилося безробіття..Більш високі темпи економічного розвитку Німеччини значною мірою пояс­нювалися мілітаризацією н економіки. У перші три роки нацистської диктатури стало до ладу більше 300 військових заводів. Насильство у нацистській Німеччині стало масовим яви­щем. Тільки до початку 1935 р. було вбито понад 4200 супротивників нацизму, заарештовано 517 тис. чоловік. На початок 1939 р. в ув'язненні за політичними мотивами перебувало більше 300 тис. чоловік. Сотні німців емігрували. Антисемітизм став офіційною політикою нацистської держави. Вже з весни 1933 р. почалося організоване владою бойкотування всіх установ, що належали євреям. 1935 р. було прийнято серію законів, що позбавили євреїв німецького громадянства та забороняли їм обіймати посади в державному апараті. Змішані шлюби було заборонено. З 1939 р. євреїв стали витісняти до спеціально призначених для них будинків та кварталів. В ніч з 9 на 10 листопада 1939 р. влада органі­зувала єврейський погром, жертвами якого стали десятки тисяч людей. Так було підготовано грунт для винищення євреїв у Німеччині, що розпочалося у роки війни.Гітлер прагнув встановити контроль і над думками людей. 1933 р. було сформовано міністерство пропаганди, очолюване Й. Геббельсом одним з головних палив Другої світової війни. Народна освіта, преса, радіо, бібліо­теки, музеї, театри, кіно — всі засоби духовної культури міністерство взяло під свій контроль і поставило на службу агресивній політиці нацистів. Контроль над масовою свідомістю здійснювався й че­рез тотальне охоплення населення нацистськими організа­ціями й політичними кампаніями. Німецький трудовий фронт складався з 23 млн чоловік, молодіжна організація Гітлер-Югенд нараховувала понад 8 мдн. Членство в них було практично обов'язковим.

38. Ревізія версальського миру Прихід до влади в Німеччині націонал-соціалістської паотії на чолі з Гітлером серйозно ускладнив міжнародну обстановку. Своєю найближчою задачею після приходу до влади гітлерівці вважали ліквідацію військових обмежень, встановлених Версальським договором, з тим, щоб розпо­чати безперешкодну підготовку до великої війни за пану­вання у Європі та світі. Другим кроком мало стати об'єд­нання всіх німців в єдиній державі, а це передбачало. приєднання Австрії, населених німцями районів Франції, Бельгії, Чехословаччини, Польщі та Литви. Третім кроком мало стати завоювання "життєвого простору" на Сході. Лише володіючи аграрними й сировинними ресурсами Східної Європи, Німеччина мала змогу, на думку Гітлера, вистояти у черговій сутичці за панування над світом..Кожний з планів, накреслених Гітлером, означав не просто перегляд Версальської системи, у чому німецька дипломатія відзначилася вже давно, а перегляд самої сис­теми міжнародних відносин, закріплених мирними договорами. Це був шлях до війни. Наприкінці 1933 р. на порушення Версальського дого­вору у Німеччині розпочалося формування двадцяти однієї дивізії, які мали складати кістяк 300-тис. сухопутної армії.Одночасно розгорнулося будівництво військово-морських сил. 9 березня 1935 р. Берлін оголосив про наявність у Німеччині військової авіації. 16 березня 1935 р. було ухва­лено "закон про будівництво вермахту", згідно з яким кількість дивізій мала зрости до 36, а загальна чисельність сухопутної армії досягнути 500 тис. чол. У березні 1935 в односторонньому порядкі Німеччина оголосила про впровадження загального військового ов'язку, прямо забороненого Верса.льським договором. Мовчки "проковтнути" це Велика Британія і Франція не могли. Французи того ж дня збільшили термін військо­вої служби з одного року до двох. Велика Британія відря­дила до Гітлера міністра закордонних справ Саймона і впливового дипломата Ідена для з'ясування його позиції. Гітлер відверто заявив, що хоче мати флот, який станови­тиме 35% британського (на що Велика Британія дуже скоро погодилася), і 550-тис. армії "для вирішення життєвих потреб Німеччини". Англійська делегація фактично погоди­лася з порушенням Версальського та інших договорів.11 квітня того ж року в м. Стрезе (Італія) вдарилася конференція прем'єр-міністрів та міністрів закордонних справ Великої Британії, Франції та Італії. Обговорювалися питання порушення Німеччиною договорів та її озбро­єння. Конференція обмежилася поміркованою резолю­цією з "висловом жалю" щодо дій Німеччини. Це підштов­хнуло Гітлера до більш рішучих дій, 7 березня 1936 р., порушивши Рейнський гарантійнийпакт, Німеччина ввела війська до демілітаризованої зони вздовж кордону з Францією. Хоча пакт встановлював зо­бов'язання Великої Британії та Франції у випадку прямої агресії чи порушення статусу Рейнської демілітаризованої зони будь-ким з учасників угоди подати негайну допомогу країні, проти якої ці акції буде спрямовано, уряди цих держав ніяк не прореагували на дії Німеччини.

39. Внутрішньополітичний та економічний розвиток Франції у перші повоєнні роки 1918-1923 рр.

Внутрішня політика Франції в 1920-ті роки багато в чому визначалася невирішеними проблемами, що виникли після закінчення війни. Два головних напрямки були пов'язані з фінансовою і зовнішньою політикою країни, якою керували Раймон Пуанкаре і Арістід Бріан. Високі військові витрати покривалися Францією за рахунок позик, що неминуче вело до інфляції.Пуанкаре розраховував на німецькі репарації, щоб утримати франк хоча б на рівні 1 / 10 довоєнної вартості, покрити витрати на відновлення зруйнованих районів і виплатити Великобританії і США відсотки за позиками. Однак німці не бажали виконувати своїх зобов'язань. Англійські та американські експерти висунули план Дауеса для фінансування репараційних виплат, головним чином через американські позики Німеччині.У першій половині 1920-х років Пуанкаре користувався підтримкою націоналістично налаштованого парламенту, обраного в 1920. Але на наступних виборах 1924, незважаючи на розкол лівих сил на ворогуючі комуністичну і соціалістичну партії (1920), коаліція радикал-соціалістів і соціалістів (союз лівих) змогла отримати більшість місць. Нова палата відкинула лінію Пуанкаре разом з його твердою грошовою політикою у Франції і, щоб поліпшити відносини з Німеччиною, привела до влади спочатку Едуара Ерріо, а потім Бріана. Плани Бріана забезпечити мир в Європі зустріли, мабуть, сприятливий відгук у Густава Штреземана, рейхсканцлера і міністра закордонних справ Німеччини. Штреземан був ініціатором укладення гарантійного пакту про недоторканність державних кордонів в районі Рейну і про збереження демілітаризацію Рейнської області, що отримало відображення в Локарнских договорах 1925.
З середини 1920-х років і до своєї смерті в 1932 Бріан керував зовнішньою політикою Франції. Він робив вправні і невтомні спроби налагодити відносини з Німеччиною як основу для збереження миру під егідою Ліги націй, хоча і знав, що Німеччина займається переозброєнням. Бріан був упевнений в тому, що Франція ніколи не зможе самостійно протистояти Німеччини без підтримки своїх колишніх союзників чи Ліги націй.

40. Особливості економічної стабілізації у Франції 1924-1930 рр.

1924-1929 pp. у Франції, як і в інших західних країнах, відбулась стабілізація й розвиток економіки на основі зростаючої політичної стабільності французького суспільства,відновлення демократії. Високі темпи промислового розвитку Франції в ті роки пояснюються отриманням репарацій з Німеччини (9 млн. марок золотом),використанням саарського вугілля та лотарингської руди, наявністю дешевої робочої сили в колоніях. Крім того, у міжвоєнний період Франція перетворилася на своєрідну Мекку для іноземного туризму, зокрема із США, що сприяло розвиткові сфери обслуговування. Сільське господарство теж розвивалося досить успішно. В 1931 р. міського населення вперше виявилося більше, ніж сільського, хоча частка останнього складала 49,2%,тобто його було значно більше, ніж в інших розвинених країнах. Незважаючи на появу та розвиток великих підприємств, понад 40% французьких робітників працювали на дрібних підприємствах. 25%торговельних закладів і 53% сільських господарств не застосовували найманої праці. Франція залишалася державою рантьє. У 1929 р. прибутки від цінних паперів майже утричі перевищували прибуток від промисловості. За темпами промислового розвитку у роки стабілізації Франція випереджала Німеччину та Велику Британію й поступалася тільки США. Максимального у міжвоєнний час обсягу промислового виробництва було досягнуто 1930 р. — він на 40% перевищив довоєнний рівень.

41. Франція в роки світової економічної кризи.

Період відносної екон. стабільності у Ф. був перерваний світовою екон. кризою 1929-33, яка у Ф. набула затяжного характеру. Зниження виробництва трива­ло від кін. 1930 до серед. 1935, а темпи стабілізації були дуже повільними. Пром. виробництво скоротилося на 25%, експортні операції у 2,5 раза. У Ф. було бл. 2,5 млн повністю безробітних. Небачена екон. депресія спричинила зубожіння і різке невдоволення широких верств населення. Авторитет традиційних партій упав, урядові кризи змінювали одна одну. 1929-33 змінилося 8 урядів. Кризова екон. ситуація породжувала і політ, нестабільність. Велика частина робітників орієнтувалася на ліві сили. Це підтвердили вибори 1932, на яких переміг Лівий картель. Проте 4 уряди Лівого картелю 1932-34 так і не змогли стабілі­зувати ситуації. Сильний удар по авторитету парла­ментського режиму у Ф. завдала «афера Ставіського». За сприяння окремих представників найвищої влади Ф. (міністрів, сенаторів, депутатів) рос. емігрант-авантюрист Ставіський організував групу біржовиків, які 1933-34 випускали акції під фальшиві цінності. Викриття цієї афери викликало у франц. суспільстві хвилю обурення. У 1930-х роках у країні активізувалися екстремістські, фашистські та профашистські орг-ції («Вогняні хрести», «Патріотична молодь», «Французька дія», «Французька солідарність» та ін.). Однак спроба праворадикальних сил у лютому 1934 здійснити в Парижі державний переворот, щоб повалити респ. лад, наштовхнулася на рішучий спро­тив лівих сил. По всій країні відбувалися демонстрації та мітинги. 12.02.1934 у Ф. відбувся політ, страйк, в якому взяли участь 4,5 млн осіб. 27.07.1934 СФІО і ФКП уклали Пакт про єдність дій (1935 до нього приєдналася частина радикалів), який передбачав спільну б-бу проти фашист, орг-цій, за збереження дем. свобод.Загроза приходу до влади у Ф. ультрарадикальних сил зумовила консолідацію лівого табору.

42."Народний фронт" у Франції

СФЮ і ФКП у 1936 р. ці партії розробили спільну програму і, отримавши на виборах 330 з 612 місць у палаті депутатів парламенту, одержали право сформувати уряд. Очолив його соціаліст Леон Блюм Таїким чином, першим завданням нового уряду стало улагодження найбільшого у Франції трудового конфлікту.Підсумком переговорів стало підписання угоди, за: якою страйки припинялись, підвищувалась заробітна плата, підприємці укладали колективний договір з профспілками і зобов'язувались не застосовувати санкцій проти страйкуючих Влітку 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони, які в! основному реалізували програму Народного фронту. Так, були заборонені фашистські ліги, прийнято закон про 40-годинний робочий тиждень, про двотижневу оплачувану відпустку, підвищувались пенсії, надавалася допомога по безробіттю. Для покращання становища селян уряд став закуповувати сільгосппродукцію за підвищеними цінами. Встановлювався контроль держави над Французьким банком і залізницями. Л.Блюм прагнув спочатку закріпити попередні досягнення і в лютому 1937 р. оголосив про "перерву" в реформах,а потім продовжувати їх.Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд вдався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а відтак і більш конкурентоспроможними.Економічне становище Франції тим часом почало погіршувалось. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переводили свої капітали за кордон, що відразу відбилось на темпах зростання економічного розвитку. З іншого боку відбулось збільшення прибутків громадян. При відносно стабільному виробництві це означало виникнення диспропорції між грошовою і товарною масою і, відповідно, до зростання цін - інфляції.Економічні негаразди викликали у населення розчарування діями Народного фронту. Еономіка так і не вийшла на докризовий рівень. Це ще більше ускладнило відносини між партіями у НФ. У червні 1937 р. Л.Блюм подав у відставку; криза НФ стала очевидною. Наступник Блюма прем'єр К.Шотан бездіяв. У квітні 1938 р. посаду прем'єра зайняв лідер радикалів Даладьє. Його уряд відразу скасував низку соціальних програм. У зовнішній політиці він повністю слідував у фарватері Англії. Підписання мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду НФ. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали. НФ був насамперед засобом боротьби проти фашизму.