Мовні засоби наукового стилю

Основні мовні засоби наукового стилю спрямовані на інформування, пізнання, вплив і характеризуються:

● великою кількістю наукової термінології;

● наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і значків;

● оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами;

● використанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

● залученням цитат і посилань на першоджерела;

● як правило, відсутністю авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики;

● наявністю чіткої композиційної структури тексту;

● монологічним характером текстів;

● переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів.

Оформлювання результатів наукової діяльності. Плани, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці.

Будь-яка діяльність, а тим більше така складна, як науково-дослідницька, вимагає ретельного планування та продуманої організації. При плануванні наукової роботи повинні враховуватися дві взаємопов’язані сторони: а)планування процесу дослідження, його організації; б)планування композиції роботи, викладу її результатів у вигляді тексту.

Вміння швидко орієнтуватися в інформаційному просторі є однією з умов продуктивної наукової роботи. Складність системи пошуку викликала появу спеціальної галузі науки – інформатики, яка подає уявлення про загальну систему наукової інформації та про джерела інформації з окремих дисциплін, забезпечує вміння обрати раціональну схему пошуку і використовувати допоміжні бібліографічні та інформаційні матеріали.

Документальні джерела наукової інформації поділяються на первинні та вторинні. У первинних документах та виданнях містяться нові наукові та спеціальні відомості, вторинні містять результати аналітико-синтетичної та логічної переробки первинних документів.

До першої групи відносяться монографії, збірники наукових праць, тези наукових доповідей, статті в періодичних виданнях, а також дисертації (автореферати) та архівні документи. Первинні джерела інформації оцінюються за певними критеріями, серед яких назвемо такі: повнота та достовірність даних, термін їх опублікування, наявність теоретичних узагальнень.

Другу групу складають довідкова література (енциклопедії, словники), інформаційні видання (реферативні журнали, огляди), каталоги та картотеки (алфавітні, систематичні), різні періодичні та неперіодичні бібліографічні видання.

Каталоги і картотеки є приналежністю кожної бібліотеки, особливо важлива їхня роль у бібліотеках спеціальних та наукових.

Алфавітний каталог дозволяє встановити наявність у фондах бібліотеки конкретної книги, автор і назва якої відомі читачеві. Картки алфавітного каталогу розставлено за першим словом бібліографічного опису книги.

Систематичний каталог дозволяє з’ясувати, які книги з певних галузей знань є в бібліотеці, а також встановити автора і назву книги, якщо ми знаємо її зміст. Картки систематичного каталогу згруповано в логічному порядку за окремими галузями знань. Послідовність розташування відповідає певній бібліографічній класифікації.

Пошук книги пов’язаний з умінням оцінювати її характер. Загальне уявлення про ту чи іншу книгу дає попереднє ознайомлення, при якому беруться до уваги: титульна сторінка (автор, назва, видавництво, рік видання), анотація, зміст (назви розділів), вступ.

Вміння знайти й орієнтовно оцінити книгу – це лише попередній етап роботи, основним же є уважне читання, а при необхідності – глибоке її вивчення. Поглиблене вивчення книги доцільно здійснювати у два прийоми: спочатку уважно прочитати текст книги, а потім приступати до повторного її вивчення з допомогою різних форм запису (план, тези, конспект). У цій роботі важливо також враховувати супровідні тексти: коментарі, додатки, виноски та пояснення. При записі слід орієнтуватися на загальноприйняті правила та прийоми письмової фіксації прочитаного.

Поглиблене вивчення книги доцільно здійснювати у два прийоми: спочатку уважно прочитати текст книги, а потім приступати до повторного її вивчення з допомогою різних форм запису (план, тези, конспект). У цій роботі важливо також враховувати супровідні тексти: коментарі, додатки, виноски та пояснення.

При записі слід орієнтуватися на загальноприйняті правила та прийоми письмової фіксації прочитаного.

План – коротке послідовне відображення основних питань або тем книги (статті). Дозволяє зрозуміти структуру документа та оцінити зміст. Складається план після того, як прочитано весь текст, і він передує наступним формам роботи – тезуванню та конспектуванню. План може бути простим (коротким) та складним (розгорнутим). У простому плані лише перелічуються основні питання або теми, що висвітлюються в книзі. В складному плані, крім пунктів, наводяться і підпункти, що уточнюють основні питання.

Тези – основні положення наукової праці, статті. На відміну від плану, тези розкривають думку автора, містять її обґрунтування, докази. При складанні тез читач знаходить основні положення твору і коротко їх формулює. При цьому обов’язково слід зберігати логічну послідовність та смисловий зв’язок між ними.

Конспект – складний спосіб викладу змісту твору в логічній послідовності. Може бути двох видів: текстуальний конспект, який дозволяє викласти зміст, логіку і структуру тексту, та тематичний конспект, що допомагає викласти суть певної теми, проблеми. Особливістю останнього є й те, що він може ґрунтуватися на кількох джерелах.