2015-09-06
260
Происходит это действие (последнее в истории жизни Грицевой) в несколько дней Почему и не в одном и том же месте могло происшествие это случиться.
Явление 1-е
В воскресенье утром рано, чуть на заре еще, идут по тропинке в лесу Галя с Домахою. Из коих первая в одной руке несет пучок каких-то трав, а другою держится за Змииху Домаху. На востоке багровелось небо перед восхождением солнца. Никто из них в продолжение почти часовой ходьбы ни словечка не проговорил. /255/
Змииха
(посмотрев на Галю)
Дак так-то, дочко, ти не переміниш свою думку?
Обе остановились на поляне.
Галя
Ні, бабусю, поки віку мого, не роздумаюсь! Коли ж не Галин, то нехай же нічий не буде!..
(Помолчав немного).
Ах, бабусю, бабусю! чому в світі не так робиться, як би хотілось? чому не так?..
(Вздохнула и начала петь)
Ах, бачиться і лісок —
Не висок...
Я по тобі походила —
Заблудила була...
Ах! здається і лісок —
Не висок...
Не доходи до батенька,
Мій жалібний голосок!
Ах! здається ж і лісок —
Не висок...
Не доходи до матінки,
Мій жалібний голосок!
(Повторяет)
Я по тобі походила —
Заблудила була!..
(После этого сама задумывается и стоит бледная на одном месте)
Змииха
Чи не пора нам, дочко, йти? дивись, незабаром сонечко зійде!
(Посмотрев на Галю)
Що це з тобою зробилось? /256/
Галя
(вздохнув)
Ох, бабусю, одпочинем абощо!
(Подходят к могиле заростей, невдалеке от них находящейся, и садятся на ней)
Що ж мені з сим зіллям робить? і як, і де йому, бабусю, я віддам?
Змииха
Дак слухай же, дочко! Сьогодні, бач, неділя, то ти нічого не роби, а зав’яли зіллячко на горищі; твоя ж одначе мати поїде до родичів — я все знаю — то завтра вдосвіта сходи за непочатою водицею, і, пополоскавши се зіллячко, намочи з медком; післязавтра в медку ж ізвари, а там моє діло до тебе Гриця загнать... Сама зробиш у середу, як прийдеться... Може, ще ти, дочко, одумаєшся?
Галя
Ні, ні, бабусю, не так плохо отут!
(Указывает рукою на сердце и в исступлении)
Ні, ні! Оце серце знає, кому мстить! Воно не спустить нічиєї кривди!..
(Потом смотрит на начинающее восходить солнце)
Ах! сонечко, сонечко, може й мені не довго будеш світити!..
(Задумывается на несколько минут. Змииха ж и сама сидела в какой-то задумчивости)
Галя
(опять)
А як же людям, людям... ти ще довго будеш світить?
(Поет)
Ой, хто ж, хто, хто ж, хто
Поза річкою ходить?
Сизий селезень, сизий селезень
Своїх утеняток водить!.. /257/
Ой, хто ж, хто, ой, хто ж, хто
Поза річкою свище?
Сизий селезень, сизий селезень
Своїх утеняток іще!..
Я ж умру, я ж умру —
Таки буду любити!..
Сизий селезень, сизий селезень,
А ти ж будеш все жити?!..
Змииха
(вставши)
Ходімо, дочко! Чи чуєш, скот реве. Швидко череду будуть виганять... Ходім!
Галя
(вздохнув)
Ой, боже мій!
(Встает и идет за Домахою молча по тропинке в село)
Явление 2-е
В среду было это, что почти в обеденное время — одним-одинехонька в избе своей расхаживала с беспокойством, бледным лицом и влажными от слез глазами Галя.
Галя
(часто посматривая в окошко, как будто ожидала кого-то. Сдвинув плечами)
Що це так його довго нема? Домаха ж казала — не забариться прислать...
(Садится подле стола и, подумав об чем-то немного, начала петь)
Нащо ж мене, моя мати,
Ти на світ породила?
Чому ж мене, моя мати,
Малу не придушила?..
Будуть люди насміхаться...
Будуть ще й поносити... /258/
Будуть люди зневіряться...
Будуть ще й кабалити...
Не нажилась на сім світі,
Я мало й веселилась.
Що не зроблять того й діти,
У віщо я пестилась.
Людям тільки теє видно,
Що в других негарно,
Чуже щастя їм завидно...
Життя своє їм неладно...
Нащо ж мене, моя мати,
Ти змалечку кохала?
Чому ж мене, моя мати,
Дитиной не приспала?..
Стануть люди зневіряться —
Мені й пісню проложать!
А сестрички зацураться
І ще й казку приложать!..
По окончании песни, утерши заплаканные свои глаза, отворила окошко и долго смотрела в оное. Но не видя никого, с беспокойством отошла от окошка; и подошед к полке, на которой в штофе стояло питье, для Гриця приготовленное, смотрит на оное.
Що б це значилось? Ну, як Домаха обманула? Тоді...
(Берет штоф и держит в руках)
Тоді — оце... і поминай як звали Галю!.. Тільки жаль оставить на сім світі такого невіру... Він ще кого-небудь... Ні, ні, буде з його й того, що й так удавалось...
В это время послышался шум в сенях, и Галя, поставив скорее штоф на своем месте, села подле стола.
Явление 3-е
Гриць
(входя с усмешкою)
Здорова була, Галю! Як ти собі живеш? Та й давно ми бачились! /259/
Галя
(с принужденностью)
Здається, не дуже давно!!
Гриць
(подсел к неп)
Що це тебе ніде не видно? ні на улиці, ні на музиках не було? а без Галі, кажуть, і гульня не гульня!
Галя
Байдуже, не буде Галя, буде другая...
Гриць
(всматриваясь в нее)
Чи ба! ти що-то, Галю, дуже вспоганіла! Тільки не гнівайся, будь ласка, що я так сказав!
Галя
(с язвительностью)
Може й поганіше... А для кого — усе б переважила б недоростка!!
Гриць
(как би не слыша)
Коли б ти знала, Галю, як мені пить хочеться, що мусив забігти до тебе. Дай лишень меду!.. Я чув, що у вас сей рік удався дуже мед! ану ж, чи правда?
Галя
Може... луччого ні для кого не піднесу!..
(Встает и идет к полке, берет оттуда штоф с питьем и ставит перед Грицем на стол вместе с стаканом)
Гриць
(усмехаясь)
Що це така Грицю милість? чим він заслужив?
(Наливает стакан и пьет) /260/
Галя
(переженившись в лице)
Яка услуга, така й дяка!
(В сторону)
Кінчилось!..
Гриць
(осушив стакан)
Ай, медок! я ще зроду смачного такого не пив!
(Наливает в стакан опять)
Галя
Тільки впослі — не так-то гаразд бува, похмілля тяжке!..
Гриць
(выпивает другой стакан)
Як хоч, а я ще третій стакан вип’ю. Що за діло до похмілля?
Галя
(пройшовшись по избе)
В твоїй волі, Грицю, тільки, може, багацько не годиться.
Гриць
(смеясь).
Дай послухаюсь хоч один раз на своїм віку!
Галя
Опізнився з правдою!..
Гриць
(продолжая смеяться)
Ще тільки настало половина дня!
Галя
І під вечір будеш ще Гриць!.. /261/
Гриць
До вечора далеко, а тимчасом пора убираться додому,
(Встает и, намереваясь идти, обращается к Гале и берет ее за руку, пожав немного)
Ну, спасибі тобі, Галю! Прощай.
(Помолчав немного, смотря в землю)
Як то в світі робиться!..
Галя
(с навернувшимися на глазах слезами)
Не так, як думалось!..
Гриць
Чого ти, Галю, плачеш?
(Начал утирать и свои глаза)
Галя
(пуще заплакала)
Ах! не так-то думалось бути!
Гриць
(утерши глаза)
Проведи ж мене, Галю!
Галя
Може, в послідній раз...
(Вместе уходят за дверь)
Явление 4-е
В четверток при захождении солнца, когда оно последние лучи свои бросало в окошко Лопатиной избы, Лопата сидел подле стола, облокотясь на оный рукою и подперщи свою голову; Лопатиха ходила по избе и плакала. А Гриць, сын их, лежал на постели бледный и изнеможенный от болезни и, как говорится, при последних минутах жизни своей. /262/
Лопатиха
(подошед к мужу)
А все ти виноват, старий! Скільки ж я тобі гризла голову — жени сина!.. тобі ж байдуже...
(И завыла)
Ох, моя дитино! Хто ж нашу старість буде доглядати?
Лопата и сам начал плакать.
Гриць
(со слезами на главах и слабим голосом)
Чого ви плачете? Успокойте мене хоч перед смертію!
Лопатиха
Як же нам, синку, моя дитино, да й не плакати?
(Опять завила)
Хто ж нашу худобу поживе? навіщо ж ми так дбали?..
Гриць
(привстав и довольно твердим голосом)
Мамо, добрі люди поживуть... Нехай лучче добрим достанеться!
(Подняв глаза вверх)
Ах, боже мій! тепер тільки я бачу, що хто не по правді вік живе, той не по правді і вмирає!
(Крестится)
Прости мені, господи!
(Обратясь к отцу своєму)
Благослови мене, тату!
Лопата
(встав и, подошедши к сыну, не мог произнести ни од- /263/ ного слова; шевеля губами своими, благословил одной рукою сина, а левою между тем утирал слезы)
Гриць
(едва успел сказать).
Простіть ме-ні...
(Повалился на подушку и умер)
Лопата пошел на прежнее место, сел и, повалившись на стол, задумался.
Лопатиха
(взглянув на сина и видит, что он умер, завила на весь голос)
Ох, моя дитино, Грицю! Я ж цього й не сподівалась, щоб не няньчить унучків! Хто ж тепер буде звать мене бабусею?
(Вцепившись за труп)
Ох, моя година лиха да нещаслива! Кого ж я тепер буду тішити да колихати?..
В это время начали собираться соседи, чтобы приготовить хладное тело мертвого Гриця к похоронам.
