Дія друга

23 24 25 26 27 28 29

Вид на кону той самий.

Кабиця

(іде з досвітів і співає)

Казав мені батько,

Щоб я оженився,

Не ходив на вечорниці,

Та й не волочився; /288/

А я козак жвавий

Та й не волочуся.

Як до шинку доберуся,

Горілки нап’юся.

Ех, лихо його матері! те тільки й не гаразд, що я либонь, постарів трохи. А колись із мене козак був меткий та й завзятий на досвітках та на вечорницях. Як було забачу яку браву дівчину, то й моя! А тепер уже не те...

(Позіхає)

Еге! оце я не виспавсь! Та де ж у гаспида виспатись, коли всю ніч з Кирилом Очкурнею прогуляли?.. Думав, чи не буде на досвітках Марусі, аж шкода!.. мабуть, заспала... А вже дівка! чорт його й бачив такої: чорнобрива! червона! свіжа та повна, як полуниця!.. Як глянеш на неї, то так мов завійна вхопить, аж жижки задрижать... Ні, вже сії не хочу обдурювати, а оженюся. Годі бурлакувати! Коли б лиш тілько вона пішла за мене... Та поздоров, боже, Марусину матір! Вона мені подала слово, то вже їй сором буде, як збреше... Та що оце їх не видно і досі? Уже світа, а вони, мабуть, і досі сплять... Се по-панській долежують. Вчора приходив, — спали, і сьогодні... Хіба розбудити?.. Та ні, не хочу, бо щоб молода не розсердилась, як не дам їй виспаться. А може, тепер їй сниться, що я з нею женихаюсь абощо!.. Що ж тепер робити? І без Марусі скучно, — і будити її жалко... Заспіваю лиш тії, що мене колись навчив наш хорунжий Гайдабура, а тимчасом і вона розбуркається та й почує, що я так гарно співаю.

(Співає)

Ой приписали од лементаря

До сотника Харька листи:

«Ой приїдь, приїдь, сотнику Харьку,

Меду-вина до нас пити».

Ой як став Харько, ой як став Харько

З дому свого виїжджати,

А за ним його сотничка Харьчиха

З хлібом-сіллю проводжати... /289/

«Ой не їдь, Харьку, ой не їдь, друже,

Бо то проклятая зрада.

Лучче б ти в замку зоставсь з козаками,

То б я тобі була рада».

Ой не послухав Харько господині,

Що дуже горілки впився,

А за ним його жваві козаченьки:

«Ой стій, батьку! не журися!»

— «Ой як же мені, пани-молодці,

Як мені не журиться,

Що підо мною мій кінь буланенький

Та почав становиться?

А ще к тому, мої козаченьки,

На серденьку туга,

Що покидаю я в Жаботині

Свого вірненького друга».

Ой як приїхав він до Паволочі,

Став з коня свого вставати,

Ой став же його сотник наволоцький

Медом-вином частувати.

Ой не встерігся Харько, не встерігся,

Меду-вина всмак напився,

Та і на панське біле ліжко

Спати зараз положився.

Ой як заржав же кінь буланенький,

Стоячи біля пекарні:

Ой і залили сотника Харька

У залізні кайдани,

Ой як заржав же кінь буланенький

Та й у стайні на помості:

Ой стратили Харька та і заховали

У зеленій нехворощі.

Явдоха

(за дверима)

Ану, Марусю, ходім у велику хату: либонь, жених твій прийшов. /290/

Кабиця

Добридень вам, паніматко, і тобі, Марусю! Отже й добре, що ви одні дома, та й дівка тут: тепер на самоті і побалакати добре: ніхто не мішатиме. А скажи, Марусю, при матері: чи ти підеш аа мене? чи, може, в тебе кращий є?

Явдоха

І де ж то нема, що й є. либонь? Одуріла дюка зовсім: тільки й мови, що не піду за старого, та й годі...

Кабиця

Який я старий? отак ушквар! Еге... Сором же тобі, Марусю, що мати на тебе жалується; а так би не годилось.

(До матері)

Та то, може, вона соромиться вас? Гетьте лиш відсіль, я з нею сам побалакаю...

Явдоха

Та й сількось! я й піду! А тілько кажу тобі, дочко, викинь дур із голови.

(Вийшла)

Кабиця

(залицяючись)

Ге, ге! чуєш, Марусю? полюби мене, будь ласкава! полюби мене, моя ясочко, моя уточко, моя лебедочко!

(Чепуриться)

Я, бачиться, козак не послідній: одежа на мені — як бач; грошей повна кишеня, та ще й в саквах є...

Маруся

Не треба мені, дядьку, ваших грошей: у нас, слава богу, й свої є. /291/

Кабиця

(з серцем)

Який я тобі дядько? Я ще молодець, а не дядько! Що то за дядько?

(Весело)

Ти скажи: «друже», та подай мені свою руку, щоб нам побратися та жити щасливо...

Маруся

Як мені подивитись на вас, що ви такі старі, то не гріх і батьком назвати, не тілько дядьком, а сього, щоб нам подружитись, то й до віку не буде.

Кабиця

Як не буде? А як я підведу людей, та як присудять тобі за мене заміж іти, то як ти скажеш?

Маруся

Хто мене може присудити заміж іти за старого, як я сама не схочу? Ви вже підвели бідну Кулину Кучугурівну, що тепер ніхто не хоче сватати, так вона аж сюди приїхала із Самари...

Кабиця

Та нехай вона своєму родові сниться! Цур їй! я її не поважаю; а з тобою, моя галочко, моя курочко... Ке лиш хоть поженихаюсь.

(Обніма її)

Маруся

(одпиха його)

Гетьте-бо, дядьку! гетьте! Як вам не сором? Що це ви здумали?.. Та геть к чорту!

Кабиця

(звомпивши)

Еге! се біс, а не дівка! Бач, яка брикуча! Нехай тобі хрін, коли така бриклива...

Маруся втікає з хати.

Отак, а не чорт зна як!.. Та й не гаспидська ж дівка! так і шморгнула! Еге!.. От тобі й допитавсь! /292/

III

Явдоха

(входить)

А що, Харьку? як діло? чи допитавсь?

Кабиця

Якраз допитавсь! і на мову не дається!

Явдоха

Еге! А йон же, йон, вража дитина! Я на неї і не сподівалась, щоб вона таку губу закопилила. Недаром же я її з Ільком на розмові зуспіла.

Кабиця

З яким Ільком?

Явдоха

Тадже ж, коли знаєте, з Прудченком.

Кабиця

Як? отой блазень, білогубе щеня? Та я його, вражого хлопця, уб’ю, як собаку. Дивись! Уже бісові діти почали дівок у козаків одбивати! Отакий світ настав! Постривай же, єретича дитино бісова! я тобі дам затірки! попадешся ти в мої лещата!

Явдоха

Та в його старший брат є, козак гарний, так що ж? непосидящий: йому й нудно, як дома сидить; і тепер десь повіявся з козаками за Кубань...

Кабиця

Та цур йому! а ви лиш скажіть, чи довго мене будете водити? Так добрі люди не роблять.

Явдоха

Отже й лихо!.. Так я приймусь за неї не так. Ось посидь тут, Харьку, а я збігаю до сусіда Цвіркуна, то, може, вдвох з Цвіркункою чи не вкоськаєм Марусі та сюди й прийдемо. /293/

Кабиця

Та йносе!

Явдоха

(виходячи)

Я не буду баритись. Як зладимо, то щоб зараз і на рушник стали. Прощайте ж до якого часу.

Кабиця

(один)

Ай, Драбиниха! От моторна жінка! За се куплю вже їй червоні чоботи. Та й жінка ж!.. Е! я й забув, що у мене в кишені пляшка з горілкою, та й не почастував Драбиниху! Гай, гай! А, дай же його кату! Ну, що ж тепер? Сяду лиш отут по-козацькій, та вип’ю хоть сам горілки, та заспіваю запорозької пісні, щоб не так сумно було.

(Сидя долі по-козацькій, вийняв пляшку з кишені, одіткнув)

Отакечки без затички!

(Виймає чарку)

Оце ж і чарка!

(Наливає, випиває і співає)

Гей, був в Січі старий сідий,

На прізвище Чалий,

Вигодував сина Саву

Козакам на славу,

Ой був Сава в Немирові

В ляха на обіді,

Не знав Сава і не відав

В своїй тяжкій біді.

Гей, як крикне та пан Сава

На хлопця малого:

«Сідлай, хлопку, сідлай малий,

Коня вороного!

Сідлай коня вороного,

А собі другого, — /294/

Поїдемо оглядати

Ми дому нового».

Гей, приїхав та пан Сава

До своєго дому;

Питається челядоньки:

«Чи все гаразд дома?»

«Та все гаразд, батьку Саво,

Та щось на нас буде:

Щось у наших нових хатах

Сивий голуб гуде!..»

«Нехай гуде, нехай гуде!

Того не боюся...

Гей як гляну на Нову Січ,

То ввесь іздригнуся!»

«Та все гаразд, батьку Саво,

Тілько одно страшно:

Виглядають гайдамаки

Із-за гори часто...»

Ой сів Сава в кінці стола,

Розкинув ворожки:

«Ой ще ж буде, козак Гнатко,

Чорної дорожки».

Сидить Сава в кінці стола

Та тяжко здихає,

А Савиха в новім ліжку

Дитину хитає.

«Піди, хлопче, до пивниці

Та принеси пива,

Та вип’ємо на здоров’я

Та й за мого сина.

Зайди разом до винниці

Та вточи горілки,

Та вип’ємо за здоров’я

Та моєї жінки».

Ой ще ж не вспів малий джура

Звернуться з пивниці,

Шатається козак Гнатко

По новій світлиці...

«Здоров, здоров, пане Саво!

А як собі маєш?

Іздалека гостей маєш, /295/

Чим їх привітаєш?»

«Ой чим вас, пани молодці,

Я буду вітати?

Ось дав мені господь сина,

Буду в куми брати».

«Коли хотів, пане Саво,

Нас у куми брати,

Не йти було б, гей, до Гарду

Церкви руйнувати.

Коли хотів, пане Саво,

Довго панувати,

Не йти було б із ляхами,

Нас не дратувати».

«Привітаю вас, молодці,

Медом-горілкою».

«Попрощайся, пане Саво,

З дітьми і з жінкою».

Ой кинувся та пан Сава

До ясного меча,

Взяли Саву на три списи

З-під правого плеча.

Ой кинувся та пан Сава

До своєї зброї, —

Взяли Саву на три списи

Та підняли вгору.

(Перед кінцем пісні виймає із кишені капшук з грішми, висипає гроші додолу, наливає в чарку горілку і п’є)

Гу! єретича Маруся не хоче йти за мене. За кого ж вона піде? Чим я не козак або не хазяїн? Отже ж оце й гроші, оце ж і червінці... хіба ж їй болячки треба?

(Починає лічити)

Раз їх, два їх, три їх...

Перед кінцем пісні Маруся вводить Кулину; побалакавши з нею тихесенько дещицю, зоставляе її на тім місці, а сама виходить собі з хати. Кулина тяжко смутна, підходить з боку, Кабиці, глянула на його гірко, а далі, мов ненароком, одвернулась і жалібно співає: /296/

Вийду я на гору

Білими ніженьками,

Гляну я на дуба

Карими оченьками, —

Аж на тім дубоньку

Два голубонька гуде:

Гей, щось на козака

Та пригодонька буде...

Кабиця

(скри́ва на неї дивлячись, співає)

А я тії пригодоньки не боюся,

А від тебе, божевільна, одступлюся,

Кулина

(залившись сльозами)

Боже мій, боже мій! Харьку! чи не гріх тобі? чи ти бога не боїшся? що ти з мене зробив?..

Кабиця

(кладе чапко гроші в кесетину та з серцем)

Та де ти взялась у нечистого батька, маро? Геть відсіля. Нехай тобі рябий біс від мене! Чого ти в’яжешся, причепендо? Геть з очей моїх, бісова марюко!

Кулина

Харьку!.. Бог тебе скарає!

(Виходить)

Кабиця

От, навіжена, неприторена!.. Пфу

(плює)

на твоє пір’я!

(Наливає і випиває)

Оце гаспидська відьма! де вона взялася? А нехай же їй хрін! коли б ще клопіт не наробила.

(Встає і чепуриться) /297/

Бісова ящірка! Гаразд, що старої Драбинихи та Марусі на сей раз не трапилось, а то б такого піднесла печеного кабака... А щоб ти сказилась, гаспидська нехлюя бісова! Неначе оце мене обухом по лобі зацідила. Вип’ю лиш горілки, чи не повеселіша.

(П’є).

Цвіркун, Цвіркунка, Маруся і Явдоха, а потім Ілько у вікно зазирає.

Цвіркунка

(попереду іде та й співає; проспівавши та й потанцює з Кабицею вдвох, та й уп’ять так же, до самого кінця пісні)

Додому йду — товченики,

Із дому йду — товченики;

Та вже ж мені пресучії

Товченики наскучили!

Ой чи вийду на танець —

Від старого буханець.

В потилицю або в спину,

Що й ногами вже не двину.

Ой тут мені погуляти,

Усім лихом зацурати,

Драбиниху звеселити,

А Кабицю оженити.

Танцює з Кабицею.

Цвіркун сердиться і крутить головою, щоб перестала співати.

Цвіркунка

Чого ти головою крутиш, мов той цап в дроковицю? Ти ж мене й горілки навчив пити.

(До людей)

Як ми побрались з цим гаспидським дідом, та й пішли до людей у гості, а се було об великодніх святках. Я тоді була молода та хороша, та дурна — горілки не вміла пити. А там у нас у Старому Санджарові /298/ така була привітлива молодиця Мотря Червониха, та й частує мене горілкою, та так просить поштиво, що боже мій! Я глядь на свого старого, а він на мене, та й закрутив головою. Я ж думала, що він сердиться, чом не п’ю, та зараз черк чарочку з тарілки, хиль та й випила. Сиджу та й пишаюсь, аж тут незабаром і по другій просять; то я все — що гляну на свого чоловіка, то він ще й дужче головою крутить, а я й думаю: «Отже й лихо! коли б лиш навсправжки не розсердивсь того, що я, як випила першу чарку, та й скривилась!» Я й сю хильнула; втерлась, та й сиджу.

Кабиця

Ай, Цвіркунка! козир-молодиця! Жалко, що мене там не було з вами!

Явдоха

Чи ти ж по повній і пила?

Цвіркунка

Аякже? у нас, крий боже, як пригубиш до чарки! Кажуть: після тебе й татарин не питиме. От я вже й байдуже на свого чоловіка поглядати, а він отак і сидів між козаками.

(Показує набік)

А далі по третій, та й по четвертій витягли. Прийшли козаки, та й чабан з козою, що грають. Як уцюкне, братіки, шекені, як піду я в скоки та в боки, аж намисто на шиї грає, а підківки тільки чоко, чоко, чоко, чоко!.. Куди вам ваш гусарин з своїми шпорами! Далеко й ходить. А далі гульк! аж нема чоловіка в хаті. Пішов, кажуть, додому. Батькові ж його біс, що мене покинув!

(Цвіркун кидається її бити, та його здержують Кабиця і Явдоха; а Цвіркунка тоді до Цвіркуна)

Тю, навіжений! чи ти сказивсь! Адже се я розказую. Сядь та сиди отам. От погуляли там до третіх півнів, я й пішла додому. Не дійшла, та під Серединою хатою /299/ й звалилася, та й не тямлю, коли і як я дома опинилась. А що ж ви, братіки, думаєте на похмілля? Як почав мене оцей дундук

(показує на Цвіркуна)

похмеляти, так я три неділі після його рук вилежала, та й оцю пісеньку лежачи склала... А за що бив?..

Цвіркун

Нащо пила горілку?

Цвіркунка

А нащо ж ти крутив головою?

Цвіркун

Щоб і в рот не брала.

Цвіркунка

Брешеш-бо, щоб пила!

Цвіркун кидається бить, а його здержують.

Кабиця

Та годі вам! Чи ви з чаду, чи що?

Цвіркун

(випручуючись)

Та вона таки вже моїх рук не втече...

Кабиця

Та годі вам!..

Цвіркунка

Глянься на бога, прицуцуватий. Дивітесь, братіки! сам вивчив жінку горілку пити та й б’ється.

Цвіркун

(плює)

Пфу, собако!

(Хоче вийти, та його здержують) /300/

Кабиця

Та посидь-бо, Борисе! чого ти дрочишся, навісний? Хіба ж ми на те вас покликали, щоб вам свариться? Сідай лиш, годі комизитись.

Цвіркун

Та й посиджу, так нехай же Ївга нічого не розказує та сяде поштиво.

Цвіркунка

Та, отже, й сяду.

Явдоха

Сідайте, сідайте.

(Побачивши чарку й пляшку долі)

Ось і горілка, та так долі і стоїть.

Кабиця

Та то я приніс та й забув вас почастувати.

Явдоха

Спасибі! та в нас і своя є. Та хоча ж сирно заслати та тоді й почастувати. Як-таки горілочці так долі стояти?

(Виходить, приносить сирно, становить долі та й каже Марусі)

Чуєш лиш ти, придзегльована! годі тобі отам слинити! подай лиш скатертину.

(Маруся, найшовши скатертину, подає)

Подай лиш отам з запічка балабани гарячі, тетерю, та під’їмо хоть трохи.

Кабиця

Е! є! Під’їмо, під’їмо, бо я цілісіньку ніч не їв, та виголодавсь, як собака в пашенній ямі. /301/

Явдоха

(сідаючи)

Так за день намонялась, що крий боже! аж кісточки всі болять.

Цвіркунка

Чи не був і в вас, ненько, покійний Драбина такий, як у мене Цвіркун?..

Цвіркун

Та цить!

(крутить головою)

Гай, гай! А йон же, йон!

Явдоха

Е, ні! пером земля, легко йому, покійному, лежати! Такий був чоловік, що хоча б оцій моїй тонкослізці Кабиця такий удався.

Кабиця

Себто я? Е, я, паніматко, жалуватиму твою дочку.

Цвіркунка

Бреше, не к вам річ! Чоловіки всі так кажуть, як женяться, а навпослі, як от і мій казав...

Цвіркун

Та цить, кажу! А то, вражий син, коли я тобі оцими ваганками голови не розіб’ю!

Кабиця

Та, далебі, що жалуватиму! от щоб я оцього балабана не проковтнув.

(Бере балабан)

Явдоха

Та пожалуйте ж горілочки! Ну лиш, Ївго, пошануй нас. /302/

Цвіркунка

Та й сількось.

(Бере пляшку з горілкою)

Явдоха

А я сяду трохи та одпочину. Сідайте, люде добрії

Ілько

(зазираючи у вікно потиху)

Еге! тут либонь сватання.

Цвіркунка

(палива і підносить Явдосі)

Пожалуйте.

Явдоха

(не прийма чарки)

Звольтесь.

Цвіркунка

Дай же, боже, сестро, вам дочку віддати, зятя придбати й онуків діждати.

(Випиває і підносить Явдосі)

Пожалуйте!

Ілько

(потиху)

І вже від Кабиці навряд діжде хто онуків.

Явдоха

(узявши чарку і вставши).

Спасибі вам, чесні люде, що ви не цураєтесь моєї хати.

(П’є)

Цвіркунка

(до Кабиці)

Пожалуйте! /303/

Кабиця

Звольтесь!

Цвіркунка

Дай тобі, боже, жінку хорошу, на світі жити й діток прижити.

(Випиває, потім палива і підносить)

Кабиця

(прийнявши чарку)

Спасибі, Івго, спасибі, моя перепілочко! Добре діло є не поміха, буде утіха.

Ілько

(потиху)

А зась, бісів діду!

Цвіркунка

(наливає чарку і підносить до Цвіркуна)

Чи не розвеселю свого старого хоч чаркою.

(Співає)

Поздоров, боже, мого старого

І мене коло його,

Ой що він мене не б’є, не лає,

Він мене в гості пускає.

Усі сміються.

Цвіркун

(усміхнувшись нехотя)

Враже начиння!

Явдоха

Контетуйтесь, люде добрі: просю покорно.

(Їдять)

Кабиця

Пухкі балабани та й тетеря гожа, Чого-то з сього /304/ святого хліба не зробиш? усячину: діда, братки, рябка, сучку, каленика, натикана...

Ілько

(потиху)

А, щоб ти вдавивсь, огородня сатано!..

Явдоха

Оце ж, Харьку, після хліба-солі та й за діло пора взяться.

Кабиця

Та еж! я вже давно наслухаю, до чого воно дійде.

Ілько

(потиху)

До того, що ти облизня піймаєш...

Маруся

Боже мій, боже мій! Що се мати хотять зо мною зробити!..

(Сама собі)

Земле сира! розступися! нехай і мої кісточки з батьковими в тобі лежать! Боже мій, господи!..

(Плаче)

Ілько

(потиху)

Сердешна Маруся!..

Цвіркунка

(до Явдохи)

Отже знаєте, ненько, нехай Харько оце йде та попа поєдна, бо, може, ще його й дома немає; а їй косу заплетемо: які ж тут прибори? Та й до церкви, та й на рушник! /305/

Ілько

(потиху)

Отака ловись!..

Кабиця

Еге! та й так-таки. Я оце піду до панотця, а в вас щоб було все готове.

(До Марусі)

Чого-бо ти, Марусю, все рюмаєш?..

Явдоха

Дурна, то того. Ось як стане на рушник, то де ті й сльози дінуться!

Цвіркунка

Де ж ви, ненько, бачили, щоб дівчата, як ідуть заміж, та щоб не плакали?

Ілько

(потиху)

А найпаче за такого мацапуру, як Кабиця.

Кабиця

Та й правда! Ну, прощайте ж до якого часу.

(Виходить)

Ілько

(потиху)

Іди до біса на обід з залізною ложкою, а я побіжу до сотника Тупиці та розкажу йому, що тут діється...

Кабиця

(до Явдохи)

Гляди, паніматко, щоб моя праця не пропала, бо, бач, твоя Маруся усе щось бундючиться...

Явдоха

Та нічогісінько! Ідіть собі, нехай вам бог помагає. /306/

Кабиця

То-то гляди, щоб і сама іноді не зґедзкалась, глядя на Марусині сльози. Бач усе рюмсає...

Явдоха

(до Кабиці)

Іще ж таки. Та йдіть робіть своє діло! а ми своє зробим.

(До Цвіркунки)

Прибери ж її, Івго...

Кабиця

Прощайте!

(Виходить)

Усі

Прощайте! прощайте!

Маруся

Мамочко ж моя, голубочко! не віддавайте мене за Кабицю! Я вам по правді скажу, що я...

(Утупила очі в землю)

Явдоха

Ну, що там? кажи!

Цвіркунка

Кажи, Машко! чого ти соромишся?

Маруся

Що ж, мамко моя ріднесенька! Я слово подала Іванові Прудкому...

Явдоха

У! то дурість, дочко! Не звикай! Бач, куди потетюрилась! Та й Іван нехай вибача. Хоч він козак і бравий і воїн хороший.

(до Цвіркунки)

так голіший же, ненько, від миші. /307/

(До Марусі)

І не думай, дочко! Що на йому одежа гарна? Ото ж і тільки, що на йому та в йому.

Маруся

Та що се, мамо, ви робите зо мною? Хоч би людей зібрали та порадились. Як же таки так?

(Плаче)

Явдоха

Яких тобі людей? Оце ж і люде! Де тут тобі дівок набрати? Се не в городах, а се в Чорноморії: і самі недавно прийшли в Видну жити; от ще й досі в землянці...

Маруся

(кланяється всім)

Прости мене, моя матінко! простіть мене, добрі люде; простіть, мої дівоцькі літа... тепер я пропаща навік...

(Починає співати й плаче)

Пливи, пливи, селезеню,

Тихо по воді.

Прибудь, прибудь, мій батеньку,

Тепер ік мені!

«Ой рад би я, дитя моє,

Прибути к тобі, —

Насипано сирої землі

На руки мої!