Дія перва

Обстановка показує зсередини хату вдови Драбинихи і збоку двері в хижу.

I

Маруся

(сидя на лаві, пряде і співає)

Болить моя головонька

Від самого чола:

Не бачила миленького

Сьогодні і вчора.

Ой, бачиться, не журюся,

В тугу не вдаюся,

А як вийду за ворота,

Од вітру валюся.

Ой, бачиться, що не плачу —

Серце замирає,

Як згадаю, що Івана

І досі немає.

Нема мого миленького,

Нема мого сонця!

Ні з ким мені розмовляти,

Сидя у віконця!

Нема мого миленького,

Що карії очі,

Рада б його дожидати

До темної ночі!.. /270/

Нема мого миленького,

Нема його тута;

Вже поросла по слідочку

Шавлія та рута!..

Зелененький барвіночку,

Стелися низенько,

А ти, милий, чорнобривий,

Прилини швиденько.

Зелененький барвіночку,

Стелися ще й нижче,

А ти милий, чорнобривий,

Прилини ще й швидше.

Ох, Іване, Іване! мій голубоньку сизий! де ти так довго баришся? Скілько днів я тебе ждала, щоб побачиться з тобою та розказати тобі, що моя мати часто до сусідів ходить та все розпитується про якогось парубка: либонь хоче мене віддати за його заміж. Хто він, який він, — не знаю і не бачила. Не приведи, господи, як Іван заїхав куди далеко, а мати заходяться мене видавати за другого, за якого нелюба! Я б їм і сказала, що люблю Івана, так що ж?., крий боже, які вони сердиті!.. Тяжко боюсь матері, щоб...

(Задумується)

II

Іван

(зовсім приоружений, входить)

Добривечір, Марусю!

Маруся

(зрадівши)

Серденько Іване! Чи ще ти живенький?

(Понурилась, мов сердиться)

Ну, добрий же ти! відцуравсь зовсім мене. Скілько я днів дожидаю тебе, таки ні слуху ні вісточки нема; хоть би твій брат Ілько прийшов сказати: де ти і що робиш? /271/

Іван

Винен, винен, моя голубочко. Я дома не був. Оце недавно приїхав з Васюринської, та й уп’ять прощай!

Маруся

(здивувавшись) Куди ж то?

Іван

Підемо з товариством за Кубань, чи не роздобудемо чого...

Маруся

(жалібно)

Так і є! Уже ж ти мене, мабуть, і не застанеш!..

Іван

(з тривогою)

Як се так, Марусю?

Маруся

Моя мати хотять либонь за когось мене віддати заміж...

Іван

Яким би то побитом? І за кого?

Маруся

Я й сама не знаю, а так догадуюсь, бо вони частенько ходять до сусідів совітоватись, та й готують усе, що треба для весілля...

Іван

Потривай же, Марусю! я побіжу на часок та покличу сюди мого хрещеного батька, сотника Тупицю, бо він мене з козаками випроводжа за Кубань, та ось тут зараз на улиці і дожидається. Я оце від його до тебе забіг на часочок, щоб попрощатись; а се таке діло, що як я тут не буду, то треба вже йому знати, що і як, і до чого? Бо він чоловік такий, що поможе. Ти, Мару- /272/ сю, не крийся перед ним ні в чім. Він мені той же рідний батько і чоловік у всьому тямущий: чи ружа спортить, або направить, від кулі, від гадюки, уроків, заговорів, від любощів, нелюбощів, сказано — характерник, та й годі. Ось я зараз.

(Підходить до дверей, відчиня їх і кличе)

Тату! тату!

Тупиця

(за дверима)

А що там?

Іван

Ідіть, лиш, будьте ласкаві, сюди: мені до вас діло є!

Тупиця

(не входячи)

Та й зараз!

Іван

(до Марусі)

Ось він зараз прийде. Не журись, Марусю: усе гаразд буде.

Маруся

Дай, боже, щоб усе гаразд було; а лучче всього, якби ти остався дома...

III

Тупиця

Помагай біг, діти! Будьте здорові з тим, що сьогодня!

Маруся

(кланяється низько)

Спасибі, добродію! /273/

Фотокопія портрета Я. Г. Кухаренка.

Тупиця

(до Івана)

Чи оце твоя й дівчина, Іване?

Іван

Оце ж, тату, й вона.

Тупиця

(любується)

Годиться, сину, хороша! дуже хороша дівка!

(До Марусі)

А мати ж твоя де?

Маруся

Пішли десь до сусідів.

Іван

Та тут, тату, щось у її матері коїться таке...

(До Марусі)

Ось розкажи, Марусю!

Тупиця

Ану, дочко, розкажи, то й я послухаю.

Маруся

(утупивши очі в землю)

Та то, добродію, я казала Іванові, що моя мати ходять часто до сусідів та розпитують про якогось парубка: хотять либонь мене заміж віддати за його: а тут ще Іван як сказав, що й сам іде з козаками за Кубань...

(крізь сльози)

то вже, мабуть, мені за ним і не бути, бо в мене мати такі сердиті, що крий боже! Як мені по правді сказати, що я люблю Івана, то...

Тупиця

Сього, дочко, не журися! Нехай-таки Іван іде собі з товариством до тих єретичих черкесів, бо він козак, /274/ його така стать... От як ми колись були в старій Січі, то відтіль було ходимо добуваться до татар або до ляхів; а що ті прокляті жиди, то було не попадайсь нашому братові. Витрусимо кишені! А тут більш нікуди кинутись, тілько до сих шолудивих черкесів, то хоть скотини або коней чи не добудуться хлопці. Нехай собі ідуть з богом! А про те, що тебе мати за другого віддасть заміж, то сього чорт його матиме. Ти знай Івана, а Іван тебе, та й годі... Та по чім же се ти, дочко, міркуєш, що мати хоче тебе віддати заміж? Може, вона так ходить до сусідів?

Маруся

Е, ні, добродію! Вони їздили в город та й накупили ситцю на дві спідниці, червоної байки на юпку, платків, скиндячок, ковки ¹ і дукач; та й приказують, щоб швидше рушників дошивала...

¹ Сережки (примітка автора).

Тупиця

Трохи воно на те й походило... Ну, та дарма! Чи ти знаєш Іванового брата Ілька?

Маруся

Аякже? Знаю!

Тупиця

Отже то гляди. Він буде часто до тебе навідуватись, так яково що, то ти йому скажеш, що у вас діятиметься, а він мені, то я вже зараз і заправлю всіма чортами, та й буде по-нашому...

Маруся

Дай, боже, добродію, щоб так було, як ви кажете! Ми за вас довіку будемо бога молити.

Тупиця

(обернувшись до Івана, а Маруся між тим виходить за двері подивиться, чи не йде її мати)

Та й ти, сину, не сумуй, мов собака в човні, а як /275/ трапиться тобі оце за Кубанню, то воюй добре, щоб вражих черкес оджахнути.

Іван

Та об сім, тату, й говорить нічого: не так вони нам допекли, щоб їх милувати! Тепера коня або вола і не думай випустить за слободу на пашу, бо так зараз і підхоплять; а скілько бідних дітей вони перетягали в неволю на той бік Кубані!.. Так який же їх чорт після сього, милуватиме?

Тупиця

Ото ж то й воно, синку! А про Марусю не турбуйся: се вже моє діло. Хіба ж мені первина ворочать по-своєму?

IV

Маруся

(ввіходить)

Матері ще й досі не видко.

Тупиця

Піду лиш я ще до козаків та дещо з ними почурукаю, а ви попрощайтесь любенько та не бійтесь нічого: все гаразд буде.

(Виходячи)

Не гайся ж, сину, довго, щоб тебе козаки не дожидались, бо надворі вечір, а вам треба хутко повернутись з-за Кубані.

Іван

Зараз, тату, зараз! Не забарюсь!

Маруся

Добре, якби бог дав так, як пан сотник обіщається; отже, мені щось не віриться. /276/

Іван

Чому? На кого ж і понадіятись нам з тобою, як не на його?.. Ну, прощай же, моя Марусенько! Прощай, моя зірочко! Зоставайся здорова, та не скучай без мене!

Маруся плаче.

Годі ж, годі тобі плакати, Марусю! ти козацька дочка, а я козак: чого ж нам журитись? Як бог поможе побить ворога черкеса та вернуться благополучно додому, то тоді будемо щасливі; тоді вже поберемось та будемо жити й бога хвалити, а тепер же треба козакувати, а тобі до сього діла заздалигоди привикати. Ет, се не остання така розлука; се буде частенько: на те границя. Зоставайся ж здорова, Марусенько, та готуй тимчасом рушники.

Маруся

І вже!.. на що їх готувати? хіба щоб було чим сльози утирати... Ти підеш за Кубань та або ж забудеш свою Марусю, що тебе щирим серцем любить, або ж не вернешся!..

Іван

Гріх тобі, моя ясочко, так об мені думати: я йду за Кубань, а серце моє тут у тебе зостається! А те, що не вернусь, як уб’ють єретичі черкеси, то се в божій волі! Він нам поміч і защита! З ним ми і під Очаків ходили, Березань взяли, Шмаїлів, — тим собі й землю Чорноморську здобули. А то що ж би було, якби на войну не ходили? Розбіглись би з старої Січі, як руді миші, та й годі. Он, бач, співають.

(Співає)

Ой летіла бомба з Московського поля

Та посеред Січі впала:

Ой хоч пропало славне Запорожжя,

Так не пропала слава!

Оцю-то славу і нам треба підпирати. Дай мені, Марусенько, тілько слово та білу ручку, що ти ні за кого /277/ не підеш, поки я вернусь із-за Кубані, то мені й воюватись буде весело, а побивши черкес, зараз і прилечу до тебе!..

Маруся

(подає йому руку)

От тобі, Іване, рука моя!

(Притиснувши його руку до серця)

От тобі моє серце! Ні за кого не піду, поки вернешся.

Іван

(пригорнувши Марусю до серця)

Прощай же! прощай, моя люба! Будь щаслива та не журись, а я не забарюсь.

V

Ілько

Ану, брате Іване! іди швидше! товариство на конях сидить, давно тебе дожидається; та й старий Тупиця гримає на тебе.

Іван

Зараз, брате Ільку! зараз! за мною діло не стане.

(До Марусі)

Прощай же! прощай, мила Марусенько! прощай!

Маруся смутна, проводжає з Ільком Івана до дверей. Тільки що він вийшов за двері, Маруся, поклонившись йому, вертається до кону, тихенько, задумавшись. За лаштунками козацький гомін: «Гай, гай, козаче! Як ти довго збираєшся!»

Іван

(за лаштунками)

Нічого, нічого, пани-молодці! я від вас не одстану.

Маруся вбивається, ламле руки, ходячи по кону.

Ілько

Чого ти, Марусю, журишся? Дивись! козаки сидять на конях, як орли; а коні і землі під собою не чують; /278/ а в брата Івана, дивись! кінь вороний, сам козак молодий, аж дивитись любо. Заспіваю йому хоть пісні на дорогу.

(Співає)

Іде козак за Кубань,

Приодягся так, як пан,

З себе бравий,

Коник жвавий, —

Хоть куди козак!

Славне життя козацьке! Як сів на коня, та й і ввесь тут; де схотів, там і став. Ех, коли-то я діжду того щастя! От же слухай: либонь ідуть...

За лаштунками тупотять коні. Козаки співають:

Засвистали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися.

За своєго миленького

Богу помолися.

Стоїть місяць над горою,

А сонця немає;

Мати сина в доріженьку

Слізно проводжає:

Прощай, милий мій синочку,

Та не забавляйся, —

Чрез чотири неділеньки

Додому вертайся.

Ой рад би я, матусенько,

Скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький

В воротях спіткнувся.

Ой бог знає, коли вернусь,

В якую годину.

Прийми ж мою Марусеньку

Як рідну дитину! /279/

Прийми ж її, матусенько!

Все у божій волі:

Ой бог знає, чи жив вернусь,

Чи ляжу на полі.

Козацька пісня тихшає, тихшає... Тимчасом Маруся на кону ламає руки, плаче і мов молиться, піднімає вгору руки; то прийде до дверей, то вернеться до кону і гірко заридає, то мов схаменеться. Ілько потішає її.

VI

Явдоха

(в се врем’я входить і, не розчумачивши їх речей, скомизилась та з серцем й каже)

Чого се ти, доню, тут з парубком стоїш?

(До Ілька)

А ти, божевільний, чого сюди вбрався?

Ілько

Та так, паніматусю! Козаки збирались за Кубань, так я брата проводжав.

Явдоха

Гляди лиш, Ільку! Я давно чула про тебе, що де досвітки, де вечорниці, де дівчата на вулиці зберуться, то ти там вродився. Іди собі, звідкіля прийшов, та не ходи до нас більше.

Ілько

Та й піду, коли ви на мене сердитесь.

(Гається)

Явдоха

Іди, таки іди!

(Розсердилась)

Ось тобі і двері, негідний сину!

(За плечі та в двері)

Отуди к бісу! Як то тепер на світі стало! у нас, в /280/ старовину, то ще такі парубки і не думають про дівок, а дівці такій і в голову не приходило з парубками водитись, не так, як тепер!

Маруся

Що се ви, мамо! Бог з вами! як се ви на мене кажете? Хіба ж я в вас яка?

Явдоха

Та до якого часу ще дитина, так як і треба; а всетаки не годиться з парубками якшатись. От уже й люди трапляються, — от уже й заміж пора.

Маруся

Які там, мамо, люди?

Явдоха

Харько Кабиця.

Маруся

(сама собі)

Кажуть люди, що серце віщун, то й правда.

(До матері)

Який, мамо, Кабиця?

Явдоха

Незаймаївський! А як би ти сказала?

Маруся

Я? я б сказала прямо, що не піду за його.

Явдоха

Чому?

(Сама собі)

Так і є, що клятий Ілько обчеркнув її курячим зубом!..

Маруся

Він, мамо, старий та сердитий, а ще як ожениться то буде ревнивий. Та він мені і зовсім не вподобавсь! /281/

Явдоха

От бач, що ти дурна єси! ти його не знаєш, та й варнякаєш, що тобі на язик наверзеться. Він хоть і старенький, так розумний і багатий дуже, він ще з-під Шмаїлова приніс багацько грошей, та все червінці.

Маруся

Коли він, мамо, багатий, то нехай собі шука убогої дівки, бо багата по добрій волі за його не піде. А сього ще ви не знаєте, що приїхала Кулина Кочугурівна? Вона того Кабицю, що ви кажете, ще в Самарі перед розмиром полюбила, і він обіщав з нею оженитись: божився, клявся та й покинув. Вона йому вірила і, як сватали добрі люди, то й відказувала; а як же він її покинув, то вона б рада і за поганенького чоловіка піти заміж, так не трапляється. Тепер вона, бідна, аж сюди за ним прийшла, так що ж? клятий Кабиця і дивиться на неї, бідну, не хоче.

Явдоха

Ти єси дурна, дочко! що ти мелеш? Се все брехня та наговори. Слухай лиш сюди: Кабиця вже вислуживсь, в одставці, буде жити дома, хазяйство держатиме і худобу доглядатиме; а з молодого що? усе гонитимуть: то за Кубань, то на кордони, або де в далекий поход. Та от не далеко сказать, як твій батько: адже пішов з кошовим Чепігою в Польщу та там і головку положив; а тут чутка, що військовий суддя Головатий піде в Персію — от і цілуйся із своїм молодим, який там у тебе на прикметі. Тепер тілько за старим і пожити. Годі ж, годі не знать об чім сумувати. Опісля й сама будеш рада такому чоловікові. Викинь лиш дур з голови та йди лягай спати, бо завтра треба раненько встати та дещо зготовити, бо вранці й старости прийдуть, то щоб було їх чим приняти. Ох! я так ноги натомила за день, що насилу ходжу! Піду лиш ляжу спати, та й ти не гайся; гаси каганець, та й сама лягай скоріше!.. Ох!

(Вийшла) /282/

Маруся

(одна)

О мамо, мамо! гріх тобі обіжати так дочку свою! Як мені на світі Кабицю любити, коли мої очі з його очима не зглянуться і серце до його не обернеться? Що мені тепер у світі божому робити? де мені дітись?

В хижі чути голос Кабиці: «Та ну, к чорту! іди, кажу тобі! будеш моїм старостою».

Маруся

Ох, мені лихо! се либонь іде до нас Кабиця! Побіжу скоріше в малу хату та засуну двері, бо він і туди вломиться.

(Вибігла).

VII

Кабиця і Очкурня, входять — під чаркою надто.

Кабиця

(приспівуючи)

Ой здорова, дівчинонько! чи ти спиш?

Ке лиш мені паляницю або книш!

— Паляницю, козаченьку, я б дала,

Так ще ж тобі м’якенької не спекла.

(Оглядається кругом)

Еге! Що за вража мати? нема нікого в хаті! Невже так рано полягали спати?

(Підходить до дверей і пробує)

Так і є! двері заперті. От тобі й книш! От тобі й змовини!

(До Очкурні)

А що, Гнате! як думаєш? чи не торохнуть лиш мені лобом у двері так, щоб вони на дванадцятеро розтрощились? Дивись, пак! сплять собі та й гадки не мають, а я й досі не вмовився з дівкою. /283/

Очкурня

Та цур їм! нехай сплять! Ще й завтра вспієш побалакати; а то щоб стара Драбиниха не скомизилась спросоння, то й праця твоя пропаде ні за понюх табаки.

Кабиця

А що ти думаєш? і се правда! Та потривай лиш: я послухаю; може, вони ще не сплять, а базікають об чім-небудь.

(Підходить до дверей, наставляє ухо і слухає)

Еге! сопуть!.. Ого! Драбиниха крізь сон щось забелькотала! Гм, дій його честі! Ну, нічого робить, нехай сплять.

(Одходить)

Ну, та й тяжко ж Маруся здихає!

(Задумується)

Очкурня

(про себе, глузуючи)

Від того, що любить тебе, як собака палицю.

(До Кабиці)

Ото, щоб ти знав, Харьку, вона заміж хоче, так їй і верзеться сонній про якого-небудь парубка.

Кабиця

Уже ж не про якого, як про мене, бо вона мене давно вже полюбила, — ще на тім тижні, отоді, знаєш, як ми з тобою від шинкарки Горпини музик вели, а я попереду танцював, співаючи:

По дорозі жук, жук,

По дорозі чорний, —

Подивися, дівчинонько,

Який я моторний!

А вона, як побачила мене, та тілько ких! ких! ких! А я зараз на ус і закрутив та й кажу собі мовчки: оце ж, мабуть, вона в мене вляпалась, небога! А в самого, голубчику, неначе комашня поза шкурою полізла, як /284/ глянув на Марусю, та після того мов шалений ходжу: не йде з думки, та й годі, так і тягне до неї; так що ж? Стара зовсім рішила, що віддасть дочку за мене, а з молодою ще після того не бачився ні разу.

Очкурня

(сам собі)

Бач, гаспидський Кабиця, як розманіживсь! неначе молоденький! Піддрочу лиш я його.

(До Кабиці)

Ой гляди, Харьку, щоб вона іноді не попоштувала тебе печеним раком!

Кабиця

(здивувавшись)

Печеним раком? як то так?

Очкурня

Сиріч, щоб одвірка тобі не показала. Ти, мабуть, ще не чув, що я й сам залицявся за неї і вона мені призналась, що мене любить і піде за мене заміж.

Кабиця

(згедзкавшись)

За тебе заміж? та що се ти, гаспидів Очкурня?та я з тебе дух виб’ю, та я тебе зувічу, як собаку! та я тебе в три погибелі зверну, що й пір’я на тобі не останеться! Чи такому ж бридкому, як ти, женитися з Марусею? Подивись на себе, неотесо! адже ж ти поганіший від...

Очкурня

(покволом)

Ха! ха! ха! ха! а ти хіба кращий від мене? га, маро?

Кабиця

Та вона на тебе і плюнуть не захоче...

Очкурня

А на тебе плюне, хоч не схоче, ха! ха! ха! /285/

Кабиця

Щоб такий ледачий, як ти, одбив у мене дівку! та я скоріше з тебе печінки вирву!

Очкурня

Побачим, чия візьме! а я вже знаю, що вона не мине моїх рук.

Кабиця

Твоїх рук? Ах ти ж, блощиця смердюча, гробак короткопузий, індик кишкатий, що отак ходить та й дметься, як індик.

Очкурня

А ти — сич витрішкуватий! ха! ха! ха!

Кабиця

Харсун коротконогий!

Очкурня

А ти бушля довгонога! ха! ха! ха!

Кабиця

Свиня товстопуза!

Очкурня

А ти хортова собака! ха! ха! ха!

Кабиця

Мовчи ж, бісова худобо! та тікай скоріше, поки небитий.

Очкурня

Сам утікай, поки чуприна ціла!

Кабиця

Так ти оце, гаспидська каракатиця, почав глузувати надо мною? Тривай, бесуре! я тебе відучу до чужих дівок залицятися!

(Засукує рукава, налазить на Очкурню; той од його тікає і, обернувшись, хапає його за руки) /286/

Очкурня

Та що се ти, навісний! Ти справді сказився, Харьку! та то я глузував над тобою, а Марусі не тілько не любив, та й не бачив, яка вона.

Кабиця

Брешеш, псяюхої Забожись, що зроду не любив і не любитимеш Марусі!

Очкурня

Єй же то богу не любив і не любитиму! цур їй!

Кабиця

Що зроду і не подумаєш її сватати!

Очкурня

Та, далебі, що не думав і думати не буду! Нехай вона тобі на льоду підсковзнеться!

Кабиця

Ні, зла личино, не повірю! Забожись дужче.

Очкурня

Щоб же мені чарки горілки в вічі не бачити! щоб мене за живіт узяло, коли неправду кажу!

Кабиця

(обступивши од нього)

Гляди ж, не збреши! Бо як удруге попадешся, пропаде чуприна! Зроблю з тебе тиркатого півня!

Очкурня

Та нехай вам халепа! Ото нагадай козі смерть!.. Нехай їм цур, сим дівчатам! Я з ними й говорити не вмію!

Кабиця

От за се козак! І не говори з моєю Марусею. Ходім же тепер до шинкарки Горпини та помирімось!.. /287/

Очкурня

Та чи помирімось, то й помирімось.

Кабиця

Козак, їй-богу, козак! Поцілуймось же, брате Гнате!

Очкурня

Чи поцілуймося, то й поцілуймося!

(Поцілувались)

Кабиця

Ходімо ж тепер, брате Гнате! Уже ся ніч не куди ходила. А шкода, що не бачився з Марусею!

(Ідуть обидва обнявшись і приспівуючи)

Козаченьку гарний!

Не ходи до Ганни,

Ходи до Марушки

На білі подушки;

А в Марушки-душки

Чотири подушки,

А п’ята маленька —

Сама молоденька,

А шоста перина —

Сама чорнобрива.

Завіса спускається