Синоніми

Синоніми (від грец. synцnymos — однойменний) — це сло­ва, що мають близьке чи однакове лексичне значення і різний звуковий склад. Наприклад, слова сміливий, хоробрий, від­важний, безстрашний, доблесний, героїчний різні за звучан­ням, проте об'єднані спільним значенням — «небоязкий, го­товий здійснити визначний вчинок, подвиг». Разом з тим кожен з цих прикметників має свій особливий відтінок у значен­ні. Якщо хтось не побоявся темного вечора піти на річку че­рез кладовище, його можна назвати сміливим, а не відважним, безстрашним чи героїчним, тобто у цьому слові виражено тіль­ки початок тієї ознаки, що досягає винятково великої сили у слові героїчний. Вчинок Олександра Матросова, який своїм тілом закрив амбразуру фашистського дзота, вважають ге­роїчним, а війська Радянської Армії, які виявили доблесть у боротьбі з фашизмом,— доблесними. Порівняймо: 1. Неначе птахи в чорнім гаї, козацтво сміливе літає (Шевч.). 2. Чернишевський теж шанував мудрого й безстрашного поета Шевченка (Ільч.). 3. Хай славлять поети своїми піснями героїв відважних твоїх (Сос). 4. Купка хоробрих партизанів міцно трима­ла в своїх руках Спадщанський ліс (Верш.).

Слова-синоніми за своїм спільним основним значенням об'єднуються в одну групу, що називається синонімічним рядом, або синонімічним гніздом. Щоб правильно віднести синонім до того'чи іншого синонімічного ряду, потрібно зна­йти стрижневе слово. Таке слово стилістично нейтральне (тобто емоційно не забарвлене), найбільш уживане, в словниках си­нонімів подається першим. Наприклад, у синонімічному ря­ді на означення різних виявів процесу мовлення нейтральним словом виступає дієслово говорити. Саме навколо нього гру­пуються всі інші синоніми ряду: казати, мовити, розмовляти, гомоніти, балакати, бурмотіти, мурмотати, бубоніти, белькотати, шептати, шамкати, цвенькати, базікати, бов­кати, теревенити, торочити, патякати, варнякати та ін. Синоніми будь-якого ряду функціонують неоднаково. Одні

з них вживаються в усіх стилях мови, інші — переважно чи навіть виключно в якомусь одному стилі. Наприклад, прик­метники сильний, всесильний, міцний, могутній, потужний, хоч і об'єднані спільним основним значенням (той, що відзна­чається великою фізичною і моральною силою), все ж мають неоднакові смислові відтінки і тому неоднаково виявляють се­бе в стилях мови: сильний — той, хто має велику фізичцу си­лу (вживається в усіх стилях); всесильний — той, хто має не­обмежену силу, владу, нездоланну внутрішню переконаність (здебільшого в публіцистиці); міцний — витривалий, стійкий (у всіх стилях); потужний — масивний і сильний (у публі­цистичному і науково-популярному мовленні); могутній — дуже сильний (найчастіше в художньому і публіцистичному стилях мови).

Синоніми можуть відрізнятися один від одного емоційним забарвленням. Наприклад, слово очі не має якихось особли­вих стилістичних відтінків, вирла — його розмовний згрубі­лий.синонімічний відповідник («випуклі, витріщені очі»), балухи, баньки — вульгаризми, а очеса — архаїзм, що має згрубіло-іронічний відтінок. Подібно й дієслова із загальним значенням говорити розрізняються і смисловими відтінками, і емоційним забарвленням: балакати — говорити не до речі, базікати — говорити про щось не варте уваги, шептати — говорити притишено, варнякати — говорити дурниці, ворко­тати — ніжно і стиха розмовляти, бурчати — говорити не­розбірливо, з невдоволенням та ін.

Виразно емоційними є синоніми-старослов'янізми. Часто їх використовують для передачі урочистості, іронії тощо. На­приклад: 1. Так, ми мости будуємо у світі — ми, днів нових бійці і теслярі, каменярі грядущої комуни (Рильськ.). 2. Бла­гословенна ти в віках, як сонце наше благовісне, як віщий бі­локрилий птах, печаль і радість наша, пісне... (Рильськ.). 3. Хотілося б зогнать оскому на коронованих главах, на тих помазаниках божих (Шевч.). 4. Сьогодні в Софії Карлівни гос­тюють мадам Шило... та преподобна Лукерія (Гончар).

До одного синонімічного ряду звичайно входять слова з однієї' частини мови. Багатозначне слово може входити до складу різних синонімічних рядів. Наприклад: спів тихий — неголосний, слабкий, приглушений, ледве чутний; чоловік tnuxuu — сумирний, слухняний, лагідний, спокійний, мовчаз­ний, покірний; сон тихий — спокійний, безтурботний, мир-^ний, солодкий, легкий; хід (хода) — тихий — безшумний, повільний, неквапливий, нечутний тощо.

Синоніми бувають лексичними (найчастіше) і фразеологіч­ними. Всі розглянуті синоніми належать до лексичних. Се­ред них виділяються такі групи синонімів:

119.

1. Безвідносні (абсолютні) синоніми, які однакові за лек­сичним значенням, але різняться стилістично: одні вжива­ються частіше, інші — рідше, одні характерніші для одного стилю мови, інші — для іншого;неоднаковим може бути й емоційне забарвлення таких синонімів: неозначена форма діє­слова — інфінітив, шлях — путь — дорога, вивіз — експорт, майбутній — прийдешній, інтенсифікувати — посилювати. Наприклад, іменник біографія характерний для ділового сти­лю, а життєпис частіше використовується в публіцистиці; літератори, художники надають перевагу слову пейзаж, ^ географи — слову ландшафт, а іменник краєвид здебільшого вживається в художніх творах і розмовному мовленні.

2. Відносні синоніми, які різняться смисловими відтінками (всі розглянуті вище синоніми). В мові їх найбільше. Наприклад: мир, спокій, тиша, згода, злагода; дружний, друж ній, дружелюбний, теплий, задушевний, сердечний.

3. Синтаксичні синоніми, до яких належать близькі за Я змістом синтаксичні конструкції — словосполучення і речення. Наприклад: зошит учня — учнівський зошит, високоросла людина — людина високого зросту, Я не сплю — Мені не спиться.

4. Контекстуальні синоніми, за якими в мові закріпилися я одні лексичні значення, а в певному тексті вони вживаються з іншими лексичними значеннями. Наприклад, слова молоти]Ш товкти, плести у своєму значенні не мають нічого спільного зі словом говорити і, отже, не виступають як лексичні синоніми до цього, але в певних контекстах вони можуть виконувати своєрідну синонімічну функцію до дієслова говорити. Наприклад: 1. Пани, ох! Наїхали, будуть землю ділити... — Яку землю? Що ти мелеш? (Коцюб.). 2. Як почне що науково плести, то комедія чиста (Фр.). 3. / що я йому говорила, товкла (Фр.). Так само поза контекстом не є синонімами слова провалитися, не скласти, а в середовищі студентів і учнів вони вживаються як контекстуальні синоніми (провалитися на екзамені — не скласти екзамену).

Контекстуальні синоніми найчастіше вживаються в худож­ній літературі: письменники знаходять у них свіжі й образні засоби передачі думок. Наприклад, у реченні Ростуть ма­лята... вогняними людьми на землі (Мал.) слово вогняний виступає у значенні пристрасний.

Окремий різновид синонімів становлять фразеологічнї синоніми. Наприклад: плескати, язиком/ляпати язиком, мо­лотити язиком, правити теревені, розводити теревені, плес­кати нісенітницю. В одному синонімічному ряді ці синоніми пов'язуються з лексичними синонімами говорити, балакати

120.

фразеологічні синоніми співвідносні зі словами певних частин мови, а саме: з іменниками (сон рябої кобили — нісе­нітниця), прикметниками (як дві каплі води — схожий), займенниками (від а до я — все), дієсловами (тримати язик за зубами — мовчати), прислівниками (серед білого дня — вдень).

Наявність багатої системи синонімів створює великі мож­ливості для вибору їх у мовленні. Стилістично доцільне вико­ристання синонімів допомагає й образно висловлювати дум­ку, а в багатьох випадках наповнює її потрібною емоцією. Багатство синонімів у мові — велике багатство мови, одна з основ її високої культури.

Завдання. І. Випишіть із поданого тексту синоніми, згрупувавши їх у'ряди, і підкресліть стрижневе слово. Поясніть відтінки значень та емо­ційне забарвлення кожного синоніма.

1. Мій синку, ти би менш балакав, сам над собою менше плакав. 2. І довго так іще панотчик глаголили. 3. З людьми по-людськи гомоніти. 4. Коло брами, над водою, свою волю висловляє. 5. Так бурчав собі наш лицар. 6. Лисе, що се ти верзеш? Про який се скарб гадаєш? 7. Плете, мов блекоти наївся. 8. А дівчина невпинно щебетала. 9. Не плети ж тепер дурниці (3 те. І. Франка). 10. Про Андрія забули й думати на селі... 11. Ніхто й не мислив спати... 12. Тут треба помір­кувати, розумом розкинути. 13. Ми всі утрьох мудрували над [тим питанням... 14. Ярина... випрохала собі три дні, щоб роз­важити все та поміркувати (З те. М. Коцюб.).

II. Користуючись словником, поясніть смислові відтінки та емоційне забарвлення поданих синонімів.

1. Огорожа, паркан, частокіл, тин, пліт. 2. Майстер, ми­тець, художник, мастак. 3. Плакати, ридати, голосити, тужи­ти, рюмсати, хлипати, пхикати. 4. Хороший, гарний, краси­вий, вродливий, миловидний, чудовий, гожий, чарівний.

III. Запишіть речення, добираючи з поданих у дужках синонімів найдоцільніші.

1. На землі, мабуть, (нелегко, важко, тяжко, трудно), (знайти, відшукати, підшукати) двох людей, (якіб, котрі б) ^! однаково (відповіли, сказали) на (питання, запитання, запит), Що вони (розуміють, усвідомлюють) під щастям. 2.»Поети (зо­бражують, описують) щастя (синім, блакитним) птахом, який (тікає, киває п'ятами, уникає) від нас у (той, такий) самий (мо­мент, час, мить), коли ми (готові, підготовлені) (схопити, взяти) його за крила:/(Тепер, Нині, зараз) ми (міцно, тривко) (тримаємо, держимо) його. Воно в нашій (праці, роботі, труді, Д'лі), в благородстві нашої (мети, цілі, завданнях), у прагненні (боротися, битися, воювати) за найшвидше досягнення

121.

щастя. А там (відкриваються, відчиняються, з'являються) нові (рубежі, кордони, границі), нові далі...

IV. Випишіть із «Словника української мови» по два синонімічні імен­ники, дієслова і прислівники.

V. Випишіть з поеми Т. Г. Шевченка «Тополя» синоніми до таких си­нонімічних рядів: любити — кохати, йти — ходити. Визначте відтінки в їхньому значенні.

■ § 59. Антоніми

Антоніми (від грец. anti — проти і onyma — ім'я) — це слова з протилежним лексичним значенням. Наприклад: життя — смерть, перемога — поразка, ■ початок — кінець, молодий — старий, твердий — м'який,.. рано —пізно. Ан­тоніми об'єднуються з замкнені пари (ряди) слів.⁴'Антоніміч­ний ряд можливий тільки тоді, коли обидва слова, будучи пов­ністю протилежними щодо значення, все ж мають якусь спіль­ність, наприклад: вказують на вік (молодий — старий), від­даль (далекий — близький), розмір (великий — малий) тощо. f=.f* Найбільше антонімів серед іменників {темрява — світло, схід — захід), прикметників (гострий — тупий), дієслів (нагрівати — охолоджувати), прислівників (високо — низь­ко). Зовсім мало антонімів серед займенників (усі — ніхто, усякий —•. ніякий) і прийменників (від — до, під — над).

Протилежні (антонімічні) значення слів є співвідносними значеннями, бо одне з них передбачає інше. Наприклад, зі словом день легко пов'язується діаметрально протилежне за значенням слово ніч (а не ранок чи вечір), зі словом бі­лий — чорний (а не темний). Так само не становлять антоні­мів слова схід — південь, чорний — світлий (порівняймо ан­тоніми схід- — захід, південь — північ).

Слово, що. має антонім, може бути багатозначним і /В анто­німічну пару таке слово входить із якимсь одним своїм зна­ченням. Наприклад, свіжий хліб — черствий хліб, свіжий ві­тер (у значенні холодний) — теплий вітер, свіжий огірок (у значенні не підданий обробці) — солоний огірок, свіжий погляд (тобто оригінальний) і застарілий погляд.

Антоніми бувають різнокореневими (основна група: рід­кий — густий, зустріч — розлука, знизу — зверху) і одно-кореневими (надія — безнадія, демократичний — антиде­мократичний).,

Примітка. Слово з не є антонімом тоді, коли префікс не формує слово з новим значенням (воля — неволя, друг — недруг); у парних слів білий -~ небілий, холодно — нехолодно протилежних значень немає: першим словом позначається наявність ознаки, тоді як другим заперечується така наяв­ність.

"Антонімів не мають: а) власні іменники (Костянтин* Львів); б) іменники, що позначають суто конкретні речі: стіл^h

122.

вікно, нога; в) усі числівники, деякі займенники (один, десять, п'ятдесят, я, він, цей); г) галузеві (мовознавчі, хімічні тощо) вузькоспеціальні терміни (суфікс, наголос, сполучник, кисло­та, розчин); д) чимало прикметників (зелений, голубий, чер­воний, золотий, колгоспний, материн), дієслів (копати, чи­тати, майструвати) тощо.

Окрему групу становлять контекстуальні антоніми. На­приклад, тільки в реченнях слова чорний — тендітний, зем­лянка — хата можуть тлумачитися як антоніми: 1. У мужич­ки руки чорні, в пані рученька тендітна (Я. Укр.); 2. В му­жика землянка вогка, в пана хата на помості (Л. Укр.).

Антоніми є важливим художньо-зображувальним засобом мови. Вони допомагають висловити думку точно й дохідливо, яскраво й образно; антоніми лежать в основі антитези, тобто такого звороту мови, в якому різко протиставляються проти­лежні думки, явища, риси характеру. Тому антоніми широко використовуються в художній, науковій, публіцистичній лі­тературі, в розмовному стилі, у народній творчості. Напри­клад: 1. Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох (Нар. тв.). 2. Навіть трудно розказати, що за лихо стало в краю — люди мучились, як в пеклі, пан втішався, мову раю. Пан гу­ляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди... (Л. Укр.).

Завдання. І. Прочитайте речення, випишіть антонімії (лексичні й контекстуальні). Поясніть, з якою метою вони вживаються.

1.1 любов, і гнів у тому гомоні морськім. 2. У праці, в співі, рано й пізно, як до землі колись Антей, ми припадає­мо, Вітчизно, тобі до трепетних грудей. 3. І подвигу кращого в світі нема — там дім будувати, де стояла тюрма. 4. Вічна клятва: в радості і горі йти нам опліч, вольності сини, і в во­рожім не потонуть морі наші братські золоті човни. 5. Не бій­тесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля (З те. М. Рильського).

П. Доберіть і запишіть антоніми до слів тихий і темний у поданих словосполученнях.

1. Тихий голос, тихий крок, тиха їзда, тиха розмова, тихий дощ, тиха людина, тиха ніч, тиха година, тихе море, ти­ха погода, тиха вулиця, тихий сон, тихі коні, тихе джерело, ^тихий вітер.

2. Темна кімната, темна ніч, темний день, темна справа, ^мне волосся, темна людина, темний час, темне місце, темне поняття, темний голос, темна історія.

III. До слів, поданих у лівій колонці, допишіть різнокореневі антоніми а до слів, поданих у правій,— однокореневі.

123.

правда правда

щастя щастя

молодість красивий

друг талановитий

холодно здоровий

здоровий порядок

§ 60. Загальні і власні назви

Загальні назви — це іменники і всі прикметники, числів­ники, займенники, дієслова і прислівники. Тільки серед імен­ників розрізняються загальні і власні назви. Наприклад^ іменник річка — загальна назва, а Дніпро, Дунай, Дон, Дністер, Десна, Донець — власні назви. Загальна назва об'єднує певні об'єкти (в даному випадку — всі ріки), а власні назви диференціюють їх, розрізняють.

Без загальних слів (назв) не можна утворити жодного ре чення (за винятком речень типу Москва! Київ...).

Власні назви — це слова і сполучення слів, що вживаються на означення одиничних істот і предметів, які виділяються з-поміж інших однорідних істот і предметів (Шевчук, Максим Донецьк, Альпи, Індійський океан). Розділ лексикології (і ширше мовознавства), в якому вивчаються власні назви — їх виникнення, закономірності розі витку, структура, особливості вживання у мові тощо, називається ономастикою (від грец. onomastikos — той, що стостється імені). Цим терміном позначають також усю сукупність власних назв. Ономастика поділяється на розділи, кожен з яких дослід жує певну гру власних назв. щ

Найголовніші з цих розділів:

1. Антропоніміка (від грец. antrцpos — людина і оди та — ім'я) — вчення про антропоніми, тобто особові імені людей, імена та по батькові, прізвища, прізвиська, псевдоніми

2. Етноніміка (від грец. ethnos — народ і onyma — \ім'я) щ вчення про етноніми, тобто власні назви народів, родів, плі мен, союзів племен, народностей, націй.

3. Топоніміка (від грец. topos — місце, місцевість і огщ та — ім'я) — вчення про топоніми, тобто власні географічї назви. З топоніміки виділились такі її основні підрозділі наукові дисципліни: а) ойконімія (від грец. oikhumena Ц вся земля, onyma — ім'я) — вчення про ойконіми, тобто влае ні назви географічних об'єктів (держав, країн, республік^ областей, районів, міст, сіл, вулиць, площ, хуторів тощоЦі б) гідроніміка (від грец. hydцr — вода і опута — ім'я) — вчей ня про гідроніми, тобто власні назви океанів, морів, озер рік, ставів, боліт тощо. 124.

Запитання і завдання для повторення

1. Що таке лексика мови?

2. Визначте предмет лексикології як розділу мовознавчої науки.

3. Що таке повнозначні слова? В чому полягає відмінність лексичного значення слова (його семантики) від значень граматичних?

4. Чим відрізняється об'єктивне лексичне значення слова від значення суб'єктивного?

5. Чим викликана багатозначність (полісемія) слів?

. 6. Яке значення слова називається прямим і яке переносним?

7. Які типи переносних значень слова існують у мові? В чому сутність метонімії і синекдохи?

8. Як з'являються в мові омоніми?

- 9. Назвіть і схарактеризуйте різновиди омонімів.

10. Назвіть основні специфічні особливості омонімів порівняно з багато­значними словами.

11. Яка стилістична роль омонімів?

12. Що таке пароніми?

• 13. На які групи (різновиди) поділяються синоніми?

• 14. За якими ознаками синоніми об'єднуються в синонімічні ряди?

15. У чому полягає стилістична функція синонімів?

• 16. Які слова (сполучення слів) називаються антонімами?

17. Визначте різновиди антонімів. Наведіть приклади.

18. Якими є стилістичні функції антонімів?

19. Чим відрізняються власні назви від загальних?

20. На які групи поділяються власні назви?

СКЛАД ЛЕКСИКИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ з погляду и походження

§ 61. Споконвічні слова і слова, засвоєні з інших мов

Слова, якими тепер ми користуємось, говорячи (пишучи) українською мовою, неоднакові за часом виникнення і за по­ходженням. Українська лексика формувалася протягом ба­гатьох століть, причому не ізольовано від інших мов, а в пев­них відносинах з ними. Тому з погляду походження в складі лексики сучасної української літературної мови природно склалися і взаємодіють дві основні групи слів — споконвічні слова і слова, що їх засвоєно (запозичено) з інших мов.

Серед споконвічних слів, яких у сучасній мові переважна більшість і які визначають національну самобутність укранської мови, виділяються такі:

1. Спільнослов'янські слова. їх ще називають праслов'янкими (спільнослов'янська, чи праслов'янська, лексика). Це слова дуже давні в нашій мові, вони відомі в усіх чи в біль­шості сучасних слов'янських мов, наприклад: в українській ові — голова, один; у російській — голова, один; у білорусь-

• 'и — галава, адзін; у польській — giova, jeden; у чеській —

125.

glava, jeden; у болгарській — глава, един; у сербохорватській

глава, jedau.

Частина спільнослов'янських слів з'явилася в період так званої слов'янської єдності (приблизно між XX ст. до н. є. і V ст. н. е.), коли слов'яни ще не поділялися на східну, півден­ну і західну групи народів. Частина спільнослов'янських слів ще давнішого походження існує з індоєвропейського періоду (з часів до XX ст. до н. е.), а тому такі слова наявні і в бага­тьох неслов'янських сучасних мовах, наприклад: українську мати, польське matka, старосл. мати, англійське mather, німецьке Mutter, староіндійське mдtдr, старогрецьке meter_:

латинське mater.

Спільнослов'янські слова стосуються найважливіших га лузей життя і діяльності суспільства (у слов'янських мовах ї: налічують близько 2000). Коли східні слов'яни виділилися і окрему групу, ці слова перейшли їм у спадщину.

2. Спільносхіднослов'янські слова. З'явилися тоді, колі східні слов'яни виділились в окрему групу, але ще не поділя лися на росіян, українців і білорусів, становили одну давньс руську народність,- Таких слів, як правило, немає в західни і південних слов'янських мовах, наприклад: корзина, плелпь ник, гречка, кішка, голубий, хороший, гуляти, сорок, den: носто та ін. Спільносхіднослов'янські слова разом із спільні слов'янськими та іншомовними становили словниковий ск п давньоруської мови — державної, літературної і розмови мови Київської Русі. Саме від давньоруської мови українська мова, як і російська та білоруська, успадкувала лексику спільнослов'янську, східнослов'янську і частину іншомовні

3. Власне українські слова. Ці слова з'явилися в прощ формування і розвитку української мови на давньоруській основі (починаючи в основному з XIV ст.). Наприклад: лелека, мрія, багаття, сіяч, смуга, сніданок, вареники, палянця, годинник, загальний, виробничий, міркування, очолити, багливо тощо. '

4. Іншомовні слова. Ще тоді (або й до цього), коли «східні слов'яни, які жили в Києві та на прилеглих землях, мали постійні контакти з багатьма народами, зокрема іранця^ тюрками, балтами... греками» (В. Русанівський), з грецької мови засвоєно слова левада (грец. libadion), лиман (грец.| men), баня (грец. Ьапеіоп), смарагд (грец. stnaragdos) таї В ті ж далекі часи з латинської мови засвоєно слово руса (лат. юьйііа), яке у стародавніх римлян означало «ся роз». Давні слов'яни докиївського і київського часу називали цим словом (фонетично зміненим) «свято весни».

Народи, особливо сусідні, завжди підтримували між собою економічні, політичні, культурні зв'язки, бо жоден народ не

живе відокремлено від інших. «Кожна нація може і повинна вчитися в інших» (К. Маркс). Тому немає жодної мови, в якій не було б слів, засвоєних з інших мов. У давньоруську мову, _а згодом і в українську, потрапляли слова з давньогрецької і латинської, арабської, старослов'янської, німецької, анг­лійської, французької, польської та інших європейських і неєвропейських мов.

Завдання. Визначте (приблизно) у поданому тексті три шари спокон­вічної лексики української мови: слова спільнослов'янські, спільносхід­нослов'янські (давньоруські) і власне українські.

Можна вибрать друга і по духу брата.

Та не можна рідну матір вибирати.

За тобою завше будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі,

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Можна все на світі вибирати, сину,

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

(В. Симоненко)