Старослов'янізми у складі української лексики

Старослов'янізми — це слова і морфеми, що перейшли до української мови зі старослов'янської-— найдавнішої слов'ян­ської писемної мови поширеної в IX ст. в Болгарії, Македо­нії, Сербії, Моравії (частина сучасної Чехословаччини), а пізніше — з введенням християнства в 988 р.— і в Київсь­кій Русі, де вживалася «своя» давньоруська мова, яка взаємо­діяла із старослов'янською, впливаючи на її звуковий склад > граматичну будову. Згодом старослов'янську мову на Русі стали називати церковнослов'янською, бо в основному вона обслуговувала потреби релігії. Нею проводилися церковні відправи, перекладалися різні за змістом книги з грецьких оригіналів. Оскільки старослов'янська мова була значною мірою зрозуміла руським людям, засвоєння її не викликало особливих труднощів. У церковно-релігійній літературі її вживали протягом ряду століть. З церковних книг і відправ старословянські лексичні елементи переносилися й у світські книги. Збагативши словниковий склад давньоруської мови старослов'янізми органічно влилися в російську, українську і білоруську мови.

Для старослов'янізмів характерні такі найголовніші специфічні риси:

127.

а) фонетичні: 1. Звукосполучення pa, ла, ре, ле відпо­відно до східнослов'янських оро,оло, ере, еле: врата — воро­та, град — город, глава — голова, глас — голос, древо — де-рево, шлем — шолом та ін. 2. Є, ю на початку слів відповідно до східнослов'янських о, у: єдиний, єдність ^нак, юність. 3..Сполучення жд відповідно до східнослов'янського ж;одежда — одежа;

б) граматичні: 1. Префікси воз-, со-, пред-, пре-: воз­двигнуты, соратник, предтеча, прекрасно., 2. Суфікси іменни­ків — -тель, -ств(о), -тай, -знъ, -ин(я): учитель, багатство, глашатай, приязнь, гординя. 3. Суфікс дієприкметників -щ(ий): трудящий, невмирущий.

У сучасній українській мові є слова з цими ознаками, які слід вважати українськими, бо вони утворилися вже в укра­їнській мові від старослов'янських основ або зі старослов'ян­ськими префіксами і суфіксами, наприклад: благоустрій (старослов'янська основа благ-), представник, предобрий, возз'єднати (старослов'янські префікси пред-, пре-, воз-), визволитель, вихователь, роботящий, громадянство (старо­слов'янські суфікси -тель, -щ-, ств(о). Деякі старослов'янсь­кі слова, вживаючись паралельно із східнослов'янськими, відрізняються від них значенням (голова людини, голова збо­рів і глава книги), а деякі поширені в усіх стилях українсь­кої мови без паралельних слів, наприклад: єдиний, плащ, обласний тощо.

Завдання. Випишіть старослов'янізми. Вкажіть, за якими ознаками (фонетичними, граматичними) ці слова визначаються як старослов'янські. Визначте, яку стилістичну роль виконують старослов'янізми в речен­нях цієї вправи (урочистість вислову, іронічне чи сатиричне забарвлення тощо).

1. Благословен на вік віків, у далі просланий безкраї, той шлях, що Ленін заповів, той шлях, що всесвіту сіяє (Рильськ.). 2. Тут, об'єднавши світлі сили, незламні у сім'ї одній, радянські люди воскресили в священній битві Київ свій (Рильськ.). 3. Радянська Україна — возз'єднана, єдина! Над нею сонце волі, в землі ж добра доволі (Тич.). 4. Не слід би закладати руки та ждати з неба благодаті (Фр.). 5. Возве­личу малих отих рабів німих! (Шевч.). 6. Леніна книги і гла­ви — всім мільйонам розкрить (Ус). 7. В Київ-граді, у столи­ці, Галя в технікумі вчиться (Воронько). 8. А ти, всевидяща око! Чи ти дивилося звисока, як сотнями в кайданах гнали в Сибір невольників святих (Шевч.).

128.