Методи наукового дослідження

Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих розв'язанню конкретної задачі. Різниця між методом і теорією має функціональний характер: формуючись як теоретичний результат попереднього дослідження, метод виступає як вихідний пункт та умова майбутніх досліджень.

У кожному науковому дослідженні виділяється два рівні:

1) емпіричний процес нагромадження фактів;

2) теоретичний – досягнення синтезу знань у формі наукової теорії.

Відповідно до згаданих рівнів наукового дослідження виділяють три групи методів, межі між якими визначаються приблизно:

– методи емпіричного дослідження;

– методи, які використовуються на емпіричному та теоретичному рівнях;

– методи теоретичного дослідження.

Методи емпіричного дослідження

Спостереження – це систематичне, цілеспрямоване вивчення об'єкта. Вимоги:

– завчасний задум (проводиться відповідно до чітко поставленого завдання);

– планомірність (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);

– цілеспрямованість (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

– активність (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);

– систематичність (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Порівняння – це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також виявлення загального, притаманного двом або кільком об'єктам. Вимоги:

– можуть порівнюватися тільки ті явища, між якими можлива деяка об'єктивна спільність;

– порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.

Різні об'єкти або явища можуть порівнюватися безпосередньо і опосередковано – через порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном).

Вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання.

Експеримент – такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення необхідної властивості. Переваги:

– можна вивчити явище,,у чистому вигляді", звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;

– в експериментальних умовах можна вивчити всі властивості об'єкта;

– повторюваність експерименту — можна повторювати експеримент стільки разів, скільки це потрібно.

Експеримент проводять у таких випадках:

– при спробі виявлення раніше невідомих властивостей об'єкта;

– при перевірці правильності теоретичних припущень;

– при демонструванні явища.

Методи, які застосовуються на теоретичному та емпіричному рівнях досліджень

Абстрагування - відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника. Процес абстрагування має два ступені:

1. Виділення найважливішого в явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати.

2. Реалізація можливостей абстрагування – один об'єкт замінюється іншим, простішим, який виступає як „модель" першого.

Аналіз і синтез. Аналіз – метод пізнання, який дає змогу поділяти досліджувані предмети на складові частини (природні елементи об'єкта, його властивості і відношення). Синтез припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємопов'язані. Аналіз і синтез бувають:

– прямим, або емпіричним (використовується для виокремлення частин об'єкта, виявлення його властивостей);

– зворотнім, або елементарно-теоретичним (ґрунтується на деяких теоретичних міркуваннях стосовно причинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. При цьому виділяються і з'єднуються явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються).

– структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта).