2015-09-06
1738
До початку 60 – х рр. 20 в. переважна більшість інновацій в усьому світі могли з'явитися тільки в рамках великих державних або приватних науково-виробничих об'єднаннях. Починаючі підприємці й молоді фірми не мали в достатньо капіталу для здійснення інноваційної діяльності й зазнавали більших труднощів при його залученні. Недоліками залучення банківського кредиту при здійсненні інноваційної діяльності є:
- високий ризик вкладень в інноваційний процес і, отже, висока вартість позикових коштів для підприємців;
- обмежені можливості в наданні підприємцем забезпечення при залученні позикових коштів;
- обмежений набір послуг, пропонованих банками для обслуговування таких клієнтів;
- необхідність погашення боргу й, отже, високий ризик для підприємця у випадку відсутності успіху його інноваційної діяльності.
Вирішенням даних проблем стала поява венчурного бізнесу або венчурної індустрії.
Венчурний бізнес – це високоризиковий вид підприємницької діяльності, що припускає комерціалізацію результатів наукових досліджень у наукомісткі й, у першу чергу, у високотехнологічних областях, де інвестування здійснюється як правило у вигляді акціонерного капіталу за допомогою формування венчурних фондів (компаній).
Назва «венчурний» походить від англійського «venture» – «ризиковане підприємство або починання», тобто враховується елемент авантюризму.
Слід зазначити, що в англо-саксонських країнах (США, Великобританія) під терміном «венчурне» розуміється підприємство, що тільки починає здійснювати свій бізнес або планує його відкрити. Інвестиції на подальших етапах розвитку бізнесу, незважаючи на можливий високий ризик, носять назву «приватні прямі інвестиції». У Європі, як на етапі освіти бізнесу, так і на етапі його розвитку, високоризикові інвестиції є «венчурними».
Венчурна індустрія охоплює, насамперед, дві категорії учасників:
1) венчурні підприємства (підприємства – реципієнти венчурного капіталу);
2) венчурні фонди (які акумулюють капітал, що інвестується у венчурні підприємства).
Венчурне підприємство – це переважно мале підприємство в нових галузях виробництва (електроніка, біохімія, біоінженерія й т.п.), у яких відбувається швидка зміна поколінь продуктів і технологій, пов'язаних з базовими інноваціями. Спеціалізуються вони в сфері наукових досліджень, розробок, впровадження інновацій, організація яких пов'язана з підвищеним ризиком.
Перевагами здійснення розробки й впровадження інновацій за допомогою організації малих фірм є:
- вузька спеціалізація наукових досліджень, розробки невеликого кола технічних ідей;
- концентрація фінансових і матеріально-технічних ресурсів на обраних напрямках досліджень;
- високий рівень мотивації праці кваліфікованих фахівців;
- гнучкість і мобільність із урахуванням ринкової кон'юнктури, тобто можливість швидкої переорієнтації на інші напрямки;
- відсутність бюрократизму в управлінні, мобільність організаційної структури;
- швидка комерційна реалізація ідеї, технології, винаходу;
- прискорення інноваційного процесу.
На частку малих підприємств у промислово розвинених країнах доводиться 20 – 30% усіх інновацій, незважаючи на те, що їх частка видатків на НДДКР становить 4 – 5%. У США на малі підприємства припадає 25 – 30% великих винаходів. Видатки на один винахід у малих підприємствах становить близько 87 тис.дол., у великих компаній – 2 млн. дол.
Венчурні підприємства характеризуються наступними особливостями:
- технологічно орієнтовані компанії (часто у високотехнологічних галузях);
Характерна риса венчурного фінансування США й Канади полягає у великій частці високотехнологічних компаній – в 2002 р. 67% венчурних інвестицій було спрямовано у високотехнологічний сектор: біотехнологія – 13%; медична апаратура – 9%; програмне забезпечення – 20%; телекомунікації – 14%; мережне устаткування – 11%.
- мають «закритий» склад власників, тобто формуються у вигляді ЗАТ;
- мають істотно питому вагу видатків на наукові дослідження й дослідно-конструкторські розробки;
- характеризуються переважною наявністю нематеріальних активів у складі майна підприємства;
- відсутність чіткої перспективи подальшого розвитку й переконливої історії розвитку.
Венчурний капітал – система відносин між суб'єктами венчурного підприємництва, яка забезпечує акумуляцію вільних коштів і вкладення їх в інноваційні проекти з метою дослідження, освоєння й комерціалізації інновацій.
Венчурне фінансування може здійснюватися в:
1) простій формі – інвестування в акціонерний капітал компанії;
2) комбінованій формі – паралельне інвестування в акціонерний капітал компанії й надання інвестиційного кредиту.
Розрізняють два сектори венчурного капіталу:
- формальний – у ньому переважають фонди венчурного капіталу, що поєднують ресурси ряду інвесторів;
- неформальний – це так звані «бізнес-ангели» (забезпечені професіонали й високооплачувані фахівці) і члени родин новостворюваних фірм.
Венчурне фінансування (у вузькім розумінні) – це довгострокові (5 – 7 років) високоризикові інвестиції приватного капіталу в акціонерний капітал новостворюваних малих високотехнологічних перспективних компаній (або венчурних підприємств, що добре вже зарекомендували себе), орієнтованих на розробку й виробництво наукомістких продуктів, для їхнього розвитку й розширення, з метою одержання прибутку й приросту вартості вкладених коштів.
На відміну від інших форм інвестування, венчурна форма має рядом специфічних рис, а саме:
1. Дольова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі.
2. Надання коштів на тривалий строк.
3. Активна роль інвестора в управлінні фінансованою фірмою.
4. Кошти надаються на безповоротній, безпроцентній основі, не потрібно й звичайного при кредитуванні забезпечення. Передані в розпорядження венчурної фірми ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок.
5. Інвестиції здійснюються в компанії, акції яких ще не котируються на фондовій біржі.
6. Вкладення венчурного капіталу в ексклюзивні малі високотехнологічні компанії визначається прагненням не тільки одержати більш високі, у порівнянні з інвестиціями в інші проекти, доходи, але й бажанням створити нові ринки збуту, зайнявши в них пануюче положення.
7. Венчурні капіталісти виходять зі складу приінвестованої компанії шляхом продажу приналежного їм пакета акцій у момент досягнення ними такої вартості, яка б свідчила про перетворення молодої компанії в повноцінний бізнес. Доходом же венчурного фонду є різниця між початковою ціною акцій компанії і її рівнем на завершальному етапі інвестування.
Види венчурного фінансування:
1. Стартові венчурні інвестиції (seed і start up) – найбільш ризикована форма вкладень. Включає:
1) передстартове фінансування (seed)– фінансування початкових етапів підприємницької діяльності, здійснюється до створення компанії (фінансування створення зразка виробу і його патентного захисту, аналізу ринку збуту, правове забезпечення договорів, добору менеджерів і утвору компанії);
2) стартове фінансування (start up)– інвестування з метою забезпечення початку виробничої діяльності компанії.
2. Венчурне фінансування розвитку компанії:
1) фінансування початкової стадії (early stage) – надання допомоги невеликим підприємствам, які володіють великим потенціалом росту. Як правило, такі компанії мають готову продукцію й перебувають у початковій стадії її реалізації;
2) фінансування більш пізньої стадії (expansion) – виділення коштів підприємствам з діючим виробництвом, але, які володіють потенціалом для розширення (створення нової виробничої лінії або торговельної мережі на нових територіях). У цьому випадку венчурний капітал є альтернативою класичному кредитуванню.
Таблиця 5.8
