Дактилологія і дактилографія

ВСТУП

Людина — соціальна істота. Спілкування з іншими людьми є
її потребою — життєвою необхідністю. Вся багатогранна діяль-
ність людини (дитини і дорослого) зв'язана безпосередньо з мов-
ною діяльністю.

Внутрішня потреба в спілкуванні з людьми, осмислене, свідо-
ме сприймання навколишньої дійсності є факторами формування в
глухонімих дітей, які не володіють мовою як засобом спілкування,
міміко-жестикулярної мови, за допомогою якої вони задовольняють
цю внутрішню потребу спілкування з присутніми,
виражати їм свої думки, обмінюватись ними, розвивати своє мислен-
ня, збагачувати свій життєвий досвід.

Міміко-жестикулярна мова глухих у процесі її застосування
як засобу спілкування поступово розвивається і збагачується.

Глухонімий оволодіває мовою жестів за допомогою наслідуван-
ня. В основі цих процесів лежать рефлекторні механізми. Первин-
ною формою мімічного спілкування між глухою дитиною і при-
сутніми є насамперед виражальна міміка і вказівні жести. На пер-
шому етапі свого розвитку міміко-жестикулярна мова глухої ди-
тини дуже примітивна і складається переважно з жестів у поєд-
нанні з виражальною мімікою обличчя.

Глухий, який ніколи ніде не навчався і живе не в колективі
глухонімих, звичайно не розуміє жестових знаків (міміки глухо-
німих) і пояснювати йому все потрібно за допомогою конкретного
показу предметів, користуючись тими жестами, які будуть в одна-
ковій мірі зрозумілі і людині, що чує. Проте не слід вважати, що
для глухонімого, який примітивно володіє міміко-жестикулярною
мовою, властивий тільки конкретний образ мислення.Нам тільки
незрозумілі дуже довгі і нечіткі його спроби вираження думок
за допомогою міміки.

Із зростанням життєвого досвіду зростає і соціальний запит
глухонімого. Поступово виникає, особливо в умовах діяльності ці-
лого колективу глухонімих, потреба в більш точній, диференційова-
ній міміці. Спілкуючись один з одним, з людьми, які чую'і'ь, і

оволодіваючи словесною мовою, глухонімі збагачують свою міміко-
жестикулярну мову. Все більше уточнюється значення вже відомих
жестових знаків, появляються нові знаки.

Особливо впливає на міміку розвиток словесної мови глухоні-
мих. Оволодіваючи словесною мовою, глухонімі всіляко намага-
ються все більше і більше уточнювати жестові знаки. Крім того,
усе збільшується питома вага дактилології, яка поповнює прога-
лини в міміці і уточнює недостатньо диференційовані жестові
знаки.

Тут доцільно сказати, що термін міміка, який широко засто-
совується, не зовсім точний. Під мімікою у власному розумінні
цього слова слід розуміти тільки виражальну міміку обличчя, яка
є компонентом не тільки мови жестів глухонімих, а й
звукової мови людини, що чує нормально. Поряд з мімікою
обличчя винятково велике значення мають виражальні жести, які
широко використовують як глухонімі, так і люди, що чують, осо-
бливо діти.

Говорячи про роль міміки і виражальних жестів у людей, які
чують, Н. К. Крупська пише: «Дитина лише поступово навчається
говорити, довгий час запас слів її обмежений, конструкція бідна, а
переживання сильні, є в неї певні вже думки та почуття. І дитина
вдається до інтонації, до міміки, до жесту. У дітей вони далеко
дужче розвинені, ніж у дорослих...

Чи правильно, в міру збагачування мови, заглушати міміку,
жест, інтонацію? Неправильно. І у дорослої людини ці форми
виявлення себе сприяють кращому розумінню людьми одне одного.
Який оратор найбільше захоплює аудиторію? Чи той оратор, який
говорить дерев'яним голосом, без усякої інтонації, з маскоподіб-
ним обличчям, не рухаючись, чи оратор, промова якого сповнена
виразності, інтонації, очі якого загоряються, на обличчі і в жесті
якого відбиваються його думки та почуття?., немає сумніву, що
сила другого оратора у багато разів вища...

Як у процесі мовлення, усного і письмового, людина краще
усвідомлює свої думки, так і, виявляючи свої переживання в піс-
ні, у танці, у міміці, людина краще усвідомлює себе»¹.

Нерідко бідна щодо запасу жестових знаків міміка переклада-
ча-початківця більш зрозуміла глухому, коли використовують
яскраві виражальні компоненти, ніж багато жестових знаків при
бідній виражальній міміці обличчя.

Найхарактернішою особливістю міміко-жестикулярної мови є
образоописова (ідеографічна) форма викладу. Міміко-жестикулярна
мова аморфна, у ній є лише дуже мало елементів граматичної бу-
дови (число, час, особа). Відмінкові форми іменників, яких не-
має в жестовій системі знаків, поповнюються в деякій мірі жесто-

¹ Н. К. Крупська, Вибрані педагогічні твори, «Радянська школа»,
1961, стор. 481.

вими знаками-прийменниками (які спостерігаються в міміці глу-
хих, що володіють словесною мовою).

Більшість жестових знаків багатозначна (полісемантична).
Один жестовий знак часто означає предмет і дію, наприклад робота
і працювати позначені одним і тим самим знаком, пилка і пиляти
також мають один жестовий знак і значення цих слів стає зрозумі-
лим тільки в контексті цілої фрази, а іноді й кількох фраз. У мі-
мічній фразі, наприклад, Я пиляю або Я буду пиляти (жестовий
знак я + пиляти) жестовий знак пиляти ніяк не може бути сприй-
нятий як іменник, і, навпаки, у фразі Я хочу купити пилку
жестовий знак пилка означає тільки іменник, а не дієслово.
Отже, значення жестового знака уточнюється змістом всього
речення.

Глухі, які володіють мовою, уточнюють жестові знаки дактильно
або за допомогою артикуляції. Тому перекладачі-мімісти завжди
супроводять міміко-жестикулярну мову беззвуковою артикуля-
цією. Однак при індивідуальній бесіді з дитиною, яка не володіє
словесною мовою (або з неписьменним дорослим глухонімим),
не можна робити дослівного перекладу з словесної мови на м і -
м і|к у. Такий переклад буде формальним і глухонімий неправильно
зрозуміє сказане або й зовсім нічого не зрозуміє. Перекладати
дослівно можна тільки глухим, які володіють словесною мовою
(читають з губ). Коли орієнтуємось на глухонімих, які не володіють
словесною мовою або володіють нею дуже обмежено, слід відійти
від конструювання мімічних фраз за зразком словесних
і додержувати образоописової форми викладу. З цією метою вико-
ристовують всякі повторення у різних варіантах і короткі конкретно-
ситуаційні мімічні фрази для передавання іноді нескладного
словесного речення. Так, наприклад, фраза: Якщо б ти зробив
уроки, то пішов би у кіно, у сугубо образоописовій формі може бути
перекладена на кінетику приблизно так: Ти урок виконати?
НіІ Урок виконати — кіно можна. Урок не виконати — кіно не
мо жна (неможливо). Треба виконати урок. Урок виконати — кіно
можна.

Для ілюстрації образоописового викладу можна навести ще
такий уривок перекладу з м і м і к й на словесну мову із збережен-
ням структури мімічного тексту (виступ випускника школи
глухонімих): «Я був глухий. Давно. Завжди. Тепер також глухий.
Люди ворушать губами. Інші не дивляться (але) повертаються (і)
також ворушать губами. Люди чують. Люди ворушать губами.
Я закрив очі. Не бачу. Не відповідаю. Я не чую...»¹.

За допомогою цих не зв'язаних між собою «фраз» глухонімий
говорить про суть слуху — про те, що люди, які володіють цим

¹ У дужках додатково дані службові слова, які не вжиті в мімічному
викладі, для полегшення розуміння тексту.

чуттям, не дивлячись одно на одного, можуть розмовляти між собою,
на що він, позбавлений слуху, нездатний.

Для того, щоб навчитися розуміти в цілому аморфний (позбав-
лений граматичного ладу) текст, потрібно насамперед добре знати
систему жестових знаків. Нерозуміння навіть одного-двох жесто-
вих знаків позбавляє можливості зрозуміти навіть нескладний мі-
мічний виклад.

З метою полегшення вивчення міміко-жестикулярної мови по-
даємо загальну характеристику мімічних засобів.

ДАКТИЛОЛОГІЯ І ДАКТИЛОГРАФІЯ