2015-09-06
2142
Актуальнісь теми. У основі функціональної активності нервової тканини є динамічни системи - комплекси різних за функцією нейронів (рефлекторні дуги). З’єднання нейронів у певну систему забезпечується завдяки міжклітинним зв’язкам, що формуються відростками та закінченнями нервових клітин і залежать від гістоархітектоніки гліоцитів. Відростки нервових клітин разом з олігодендроцитами (нейролемоцитами) формують нервові волокна та передають нервовий імпульс до тіла нейрона або до клітини-цілі, яка може бути розташована на значній відстані, забезпечують активний потік речовин і органел – нейротрофічний ефект.
Зміні структури нервових волокон і нервових закінчень можуть приводити до порушення трофіки і як наслідок – функції органів, які інервуються, що супроводжується розвитком атрофічного процесу.
Мета навчання. Уміти розрізняти в гістологічних препаратах нервові волокна, рецепторні та ефекторні закінчення, міжнейронні синапси, визначати особливості їх будови з метою розуміння гістофізіології органів нервової системи, процесів регенерації її елементів, що є базисом для оволодіння фундаментальними і клінічними дисциплінами (спеціальна гістологія, нормальна і патологічна фізіологія, патологічна анатомія, фармакологія, нервові хвороби, нейрохірургія, психіатрія).
Для цього необхідно вміти:
1. Виявляти інформативні морфологічні ознаки нервових волокон і нервових закінчень.
2. Диференціювати різні види нервових волокон, знать принципи їх класифікації, особливості передачі нервових імпульсів, пояснити етапи і особливості процесів мієлінізації периферійних нервових волокон і нервових волокон центральної нервової системи (ЦНС).
3. Диференціювати за особливостями будови різні види нервових закінчень та інтерпретувати їх функції.
4. Знати закономірності будови хімічних та електричних синапсів, принципи класифікації.
5. Визначати сутність і механізми регенерації нервових волокон і закінчень.
6. Розуміти принципи організації простої та складної рефлекторних дуг, роль синапсів.
Для реалізації мети навчання необхідні базисні знання-вміння їз загальної ембріології, цитології та загальної гістології:
1. Розрізняти види нейронів і нейроглії.
2. Знать принципи морфологічної та функціональної класифікації нейроцитів.
3. Диференціювати різні відростки нейроцитів за морфологією і функцією
4. Ідентифікувати міжклітинні контакти.
Структура змісту теми. Як ви знаєте, нервові закінчення (terminatsones nervorum ) поділяють на рецептори, ефектори та міжнейронні синапси. Розберіться, що таке рецептори, чому розрізняють екстерорецептори та інтерорецептори, терморецептори, механорецептори, барорецептори, хеморецептори, ноцірецептори та ін.
Майте на увазі, що залежно від будови існують вільні та невільні нервові закінчення. З'ясуєте, в чому відмінність і що таке капсульовани та некапсульовани рецепторні закінчення. Для яких структур характерні вільні та невільні нервові закінчення.
Що таке дотикові епітеліоцити Меркеля, яки локалізовані у складі багатошарових епітеліїв, на чому вони спеціалізовані. Як утворюються так звані дотикові меніски (диски Меркеля), які виконують функцію механорецепції.
Розберіться, як поділяються чутливі нервові закінчення у складі сполучної тканини (невільні некапсульовані та капсульовані рецептори, а також нервово-сухожильні веретена) та яку мають будову наступні структури: пластинчасті тільця (Фатер-Пачіні), цибулиноподібні тільця (Гольджі-Маццоні), дотикові тільця (Мейснера), кінцеві колби (Краузе), нервово-сухожильні веретена (сухожильні органи Гольджі), тільця Руффіні.
У м’язовій тканині чутливі нервові закінчення утворюють нервово-м’язові веретена, які сприймають зміну довжини м’язового волокна і швидкість цієї зміни. Кожне веретено складається з 10-12 тонких коротких поперечнопосмугастих м’язових волокон, оточених сполучнотканинною внутрішньою капсулою. Ці волокна мають назву внутрішньоверетенних волокон. Зовні сполучнотканинна капсула оточена посмугованими м’язовими волокнами, з яких формується зовнішня капсула нервово-м’язового веретена. На кінцях внутрішньоверетенних м’язових волокон є скоротливі міофібрили. Центральна нескоротлива частина цих волокон належить до власне рецепторного апарату нервово-м’язового веретена. Серед внутрішньоверетенних м’язових волокон є волокна з ядерною сумкою і з ядерним перев’язом. Волокна з ядерною сумкою у своїй центральній частині містять велику кількість ядер. Волокна з ядерним перев’язом вдвічі тонші й коротші від волокон з ядерною сумкою, їхні ядра розміщенні у вигляді ланцюжка вздовж рецепторної ділянки. Нервово-м’язове веретено має два типи нервових волокон. Діаметр первинних волокон 17 мкм. Вони утворюють так звані кільцевоспіральні закінчення навколо обох різновидів внутрішньоверетенних м’язових волокон. Кільцевоспіральні закінчення сприймають зміну довжини м’язового волокна і швидкість цієї зміни. Вторінні нервові волокна мають діаметр 8 мкм. З обох боків від кільцевоспірального закінчення вони утворюють гроноподібні розширення, які реєструють зміну довжини м’язового волокна.
Розберіться в будові ефектора (effectores), що утворені закінченнями аксонів нейроцитів і бувають двох типів – рухові і секректорні.
Міжнейронні синапси (synapsis interneuronalis) – особлива форма міжклітинних зв’язків, характерна для нервової тканини. Класифікація, морфологія і функція синапсів розглянуті у розділі “Нервова тканина”.
Обов’язкова література:
1. Луцик о.Д. Іванова А.Й., Кабак к.С. Гістологія людини – Львів: Мир, 1992. – С. 122-127.
2. Гістологія / Під ред. Афанасьева ю.І., Юріной н.А. – М.: Медицина, 1999. – С.284-301.
3. Барінов е.Ф. і ін. Довідник по цитології і загальній гістології. – Донецьк, 1993. – С. 106-116, 120-122.
4. Барінов е.Ф. і ін. Атлас електронної мікроскопії по приватній гістології. – Донецьк: Ізд.-во Донецького медичного університету, 1997. – Т.1. – С. 35, 48, 49, 50.
Додаткова література:
1. Хем А., Кормак Д. Гістологія. – М., 1983. – С. 165-169.
2. Гістологія, цитологія і ембріологія. Атлас / Під ред. Волкової о.В., Елецкого ю.К. – М.: Медицина, 1996. – С. 111-126.
3. Гістологія / Під ред. Улумбекова е.Г., Челишева ю.А. – М.: ГЕОТАР, 1997. – С. 333-338, 342-395, 348-358.
4. Тестові завдання по загальній гістології / Під ред. Барінова е.Ф., Чайковського ю.Б. – Донецьк-Київ, 1995. – С. 172-184, 192-202.
5. Burkitt H.G., Young B., Heath J.W. Wheater’s Functional Histology. A text and colour atlas. Third edition: Churchill Livingstone, 1993.
6. Junqueira L.C., Carneiro J., Kelley R.O.,A Lange medical Book. Eighth edition: Appleton & Lange, 1995.
7. Ross M.H., Romrell L.J., Kaye G. Histology. A text and colour atlas. 3 rd ed. Baltimore: Williams & Wilkins, 1995.
Теоретічні питання, на підставі яких можливе виконання цільових видів діяльності:
1. Нервові волокна: загальна морфофункціональна характеристика; класифікація.
2. Мікроськопічна та субмікроскопічна будова мієлінових нервових волокон. Вузол нервового волокна. Міжвузловій сегмент. Насічка мієліну. Структура безмієлінових нервових волокон.
3. Порівняльна морфофункціональна характеристика мієлінових і безмієлінових волокон, мієлінових нервових провідників ЦНС та ПНС. Функціональні параметри нервових волокон, пов’язані з особливостями їх будови.
4. Прояви структурно-функціональних взаємозв’язків нейронів і нейроглії на рівні нервового волокна. Взаємовідношення відростка нервової клітини і гліоцитів під година утворення безмієлінових і мієлінових нервових волокон. Етапі мієлінізації периферійних і центральних нервових волокон. Поняття демієлінізації.
5. Нервові закінчення. Класифікація. Загальна морфофункціональна характеристика. Внесок вчених у вивчення нервових закінчень (О.С. Догель, Д.О. Тімофєєв, Б.І. Лаврентьєв, М.Г. Колосов, М.М. Боголепов).
6. Рецепторні нервові закінчення: класифікація, локалізація, мікроскопічна і субмікроскопічеа будова, функції.
7. Ефекторні нервові закінчення: локалізація, мікроскопічна та субмікроскопічеа будова, функції.
8. Спеціалізовані міжклітинні контакти – синапси. Класифікація. Мікроськопічна та субмікроскопічна будова пухирцевих і безпухирцевих (електричних) синапсів. Поняття про медіатори.
9. Морфологічні особливості збуджувальних і гальмівних синапсів.
10.Морфологічний субстрат рефлекторної діяльності нервової системи. Поняття про прості й складні рефлекторні дуги.
11.Регенерація нервових волокон: сутність, роль глії, вплив ендогенних та екзогенних чинників.
12. Вікові зміни елементів нервової тканини. Зміні, що виникають у процесі індивідуального розвитку. Вплів ендогенних та екзогенних чинників на будову елементів нервової тканини.
13.Нейронна теорія (Р. Кахаль, Б.І. Лаврентьєв).
Тема: Загальні принципи організації тканин
Актуальнісь теми. Це заняття є початком вивчення наступного рівня мікроскопічної будови організму людини – тканинного. Тканина являє собою комплекс одного або кількох диферонів клітин та їх похідних, який виник у процесі еволюції та має специфічні функції завдяки кооперативній діяльності всіх його елементів. Тканинам притаманні такі функції: бар’єрна, захисна, трофічна, опорна, підтримання постійності внутрішнього середовища (гомеостазу), скорочення, збудження, передачі, аналізу і синтезу біоінформації.
Органі побудовані з різних тканин, тому знання їх гістофізіології забезпечить розуміння будови, функції, здатності до реактивних змін та регенерації органів. Найпоширеніші в організмі є епітеальні тканини. Вони є у шкірі, органах травної, дихальної і сечостатевої систем, серозних оболонках, залозах.
Знання морфофункціональних характеристик епітеліїв, особливостей їх диференціації та регенерації, залежно від диферонної організації клітин, що їх формують, допоможе зрозуміти сутність таких патологічних процесів як запалення, злоякісний ріст тощо, прогнозувати наслідки хвороб.
Мета навчання. Уміти визначати основні принципи філогенетичної та морфофункціональної класифікації тканин, їх диферонну організацію, властивості, виявити і диференціювати покривний та залозистий епітелій, системоутворюючі зв’язки даного типу тканин, що необхідні для діагностики патоморфологічних змін в умовах клініки.
Для цього необхідно вміти:
1. Визначати поняття “тканина”, “диферон клітин”, розрізняти типи тканин за їх властивостями.
2. Виявляти джерела розвитку епітеліальних тканин, класифікацію та їх морфологічні ознаки.
3. Виявляти системоутворюючі чинники епітеліальних тканин (міжклітинні контакти, базальна мембрана) та їх особливості.
4. Здийснюваті диференційний аналіз мікроскопічної та субмікроскопічної будови диферонного складу різних видів покривного епітелію.
5. Інтерпретувати функції покривних епітеліїв, що зумовлені особливостями їх мікроскопічної та субмікроскопічної будови.
6. Визначати загальний план будови екзокринних залоз ідентифікувати у препараті залози за їх морфофункціональними ознаками.
7. Виявляти найбільш інформативні структурні ознаки кінцевих відділів і вивідних протоків залоз.
8. Диференціювати кінцеви відділи залоз за хімічним складом секрету, що синтезуеться.
Структура змісту теми. Організм можна розглядати на різних рівнях – молекулярному, клітинному, тканинному, органному, системному.
Загальна гістологія вивчає тканинний рівень будови організму.
Ви знаєте, що всі тканини діляться на чотири морфофункциональные групи:
а) епітеліальні тканини (до них відносяться і залози);
б) тканини внутрішнього середовища – кров, кровотворні і сполучні тканини;
в) м’язова тканина;
г) нервова тканина.
Усередині цих груп (окрім нервової тканини) розрізняють ті або інші види тканин.
Тканини, що належать до однієї морфофункциональной групи, можуть мати різне походження. Наприклад, епітеліальні тканини походять зі всіх трьох зародкових листків. З урахуванням цього, можна дати визначення: тканинна група – це сукупність тканин, що мають схожі морфофункциональні властивості незалежно від джерела їх розвитку.
Розберіться з складовими частинами тканин:
Елементи, створюючі тканини:
а) клітини;
б) надклітинні (симпласты, синцитии) і постклітинні (еритроцити, кератиноцити) структури;
в) міжклітинна речовина (волокна і основна аморфна речовина).
Цей склад обуславливает специфічні функції кожної тканини. Причому, виконуючи ці функції, елементи тканин тісно взаємодіють між собою, утворюючи єдине ціле.
Клітини також неоднорідні по своїх функціях: спеціалізовані, камбіальні клітини ( малодиференційовані клітини, що здібні до проліферації і є джерелом оновлення тканини). Камбій підрозділяють на три типи: локалізований (камбіальні клітини епідермісу); дифузний(сполучні тканини, залози); винесений(хрящова тканина). Розберіться з цими поняттями.
В той же час є і бескамбиальные тканини: вони містять тільки кінцеві (диференційовані) клітини. Ці тканини можна поділити на два типи:
1. Тканини, диференційовані клітини яких зберігають здібність до поділення, що виявляється при стимулюючих діях (печінка);
2. Тканини, клітини яких остаточно втратили здібність до поділення (нервова і серцева м’язова тканині).
З'ясуєте, як відбувається побудова органів з тканин. У одному органі зазвичай міститься декілька різних тканин. Так, в скелетному м'язі представлени всі основні типи тканин: м'язова тканина, сполучні тканини (прошарки між волокнами, фасції, стінки судин), нервова тканина (нерви), епітеліальна тканина (ендотелій судин), кров (усередині судин).
Органна специфічність тканин. Тонка структура і функції клітин тканини часто залежать від того, в якому органі знаходиться ця тканина. Приклад – клітини одношарового циліндрового епітелію: у кишечники вони налаштовані на всмоктування продуктів травлення, а в збірних каналах нирок – на всмоктування води. Відповідно, там і там використовуються різні ферментні системи і регуляторні механізми.
Інший приклад – макрофаги: відомо багато органних різновидів цих клітин, хоча, мабуть, майже всі вони мають єдине походження.
Розвиток тканин (гістогенез). З цим процесом пов'язано декілька важливих понять.
Тотіпотентність. Всі клітини багатоклітинного організму розвиваються з однієї клітини – зиготы. Отже, зигота володіє тотипотентністю – здатністю давати початок будь-якій клітині. Така здатність зберігається до стадії 4-8 бластомерів.
Поліпотентность. Подальші клітини (бластомери, клітини зародкових листків) вже не тоті-, а полі- і олігопотентни: здатни давати початок не всім, але багатьом (декільком) різним видам клітин.
У міру подальшого ембріонального розвитку відбувається ще більше звуження потенцій. Як наслідок з'являються різні стволові клітини (джерело утворення високодиференційованих клітин). Деякі стволові клітини залишаються полі- або олігопотентними: можуть розвиватися в різні види зрілих клітин. Приклад – стволові клітини крові: це джерело всіх видів клітин крові.
Уніпотентность. Інші стволові клітини виявляються уніпотентними – в звичайних умовах можуть розвиватися тільки по одному напряму. Приклади – стволові сперматогенні клітини і стволові клітини епідермісу.
Коммітірованіє - процес обмеження потенцій розвитку. Так, полипотентные стволові клітини крові на певній стадії диференціюванню перетворюються, принаймні, у вісім видів унімпотентних кліток, кожна з яких може розвиватися тільки в один вид формених елементів крові.
Детермінація – процес вибору клітинною системою одного з декількох напрямів розвитку, про детерміновану можна говорити лише відносно уніпотентних і всіх подальших клітин.
Диференціювання - якісний процес програмування генома клітин (репресія і активація генів), що приводить до спеціалізації клітин в певному напрямі (поява специфічних рецепторів і маркерів клітинної поверхні, специфічні синтези в цитоплазмі).
Дифферон - це сукупність клітинних форм (від стволової клітини до високодиференційованих), що складають певну лінію диференціювання. У тканині можуть бути присутніми клітини декілька разных дифферонов. Причому у дорослої людини одні дифферони представлені всіма своїми клітинами, а інші – тільки спеціалізованими клітинами (без попередніх клітинних форм).
Забезпечення гомеостазу. У тих випадках, коли у диффероні постійно відбувається процес диференціювання (як, наприклад, в епідермісі), в нормі встановлюється стаціонарний стан (або стан динамічної рівноваги): кожна клітинна форма дифферона утворюється з такою ж швидкістю, з якою здійснюється її втрата (в результаті переходу в подальші форми, відмирання або видалення). Розберіться, які умови необхідні для цього: камбіальні клітини повинні володіти здібністю до самопідтримування (при діленні камбіальних клітин утворюються клітини двох типів: клітини, що повністю зберігають властивості батьківських клітин, і клітини, що вступають в процес диференціювання).
Диференціювання клітин зазвичай знаходиться під гуморальним контролем за принципом негативного зворотного зв'язку: регуляція кейлонами- інгібітори клітинних ділень (коли зрілих клітин багато вони виділяють багато кейлонов і ділення попередніх клітин стають рідкіснішими); тканинні індуктори в ембріональному періоді (хорда виділяє індуктори розвитку нервової трубки); гормоноподібні речовини (нирки виробляють еритропоетин, стимулюючий еритропоез в червоному кістковому мозку).
Важливе зауваження: регулятори клітинного диференціювання впливають не на швидкість самого диференціювання, а тільки на кількість вступаючих в нього клітин і кількість клітин, що завершують його, тобто ті або інші регулятори можуть стимулювати в дозріваючих клітинах апоптоз.
Обов’язкова література:
1. Луцик о.Д. Іванова А.Й., Кабак к.С. Гістологія людини – Львів: Мир, 1992. – С. 122-127.
2. Гістологія / Під ред. Афанасьева ю.І., Юріной н.А. – М.: Медицина, 1999. – С.284-301.
3. Барінов е.Ф. і ін. Довідник по цитології і загальній гістології. – Донецьк, 1993. – С. 106-116, 120-122.
4. Барінов е.Ф. і ін. Атлас електронної мікроскопії по приватній гістології. – Донецьк: Ізд.-во Донецького медичного університету, 1997. – Т.1. – С. 35, 48, 49, 50.
Додаткова література:
1. Хем А., Кормак Д. Гістологія. – М., 1983. – С. 165-169.
2. Гістологія, цитологія і ембріологія. Атлас / Під ред. Волкової о.В., Елецкого ю.К. – М.: Медицина, 1996. – С. 111-126.
3. Гістологія / Під ред. Улумбекова е.Г., Челишева ю.А. – М.: ГЕОТАР, 1997. – С. 333-338, 342-395, 348-358.
4. Тестові завдання по загальній гістології / Під ред. Барінова е.Ф., Чайковського ю.Б. – Донецьк-Київ, 1995. – С. 172-184, 192-202.
