2015-09-06
497
Дана ідеологія своїми коренями сягала вчення про суспільний договір (Локк, Руссо) і почала поширюватися з часів Французької революції. Керуючись ідеєю прогресу, цей рух є спрямований на досягнення індивідуальної свободи, під якою розуміється наступне:
1) свобода особи, що захищена загальними людським правами (свобода вірування, преси, совісті, правова але не майнова рівність);
2) конституційна держава, основними ознаками котрої є розподіл влади на три гілки (законодавчу, виконавчу, судову) та основний закон (конституція). Така держава захищає інтереси свого громадянина, відмовляючись від силової політики;
3) участь політично повноправних громадян у державотворенні шляхом виборів представників (репрезентів) до парламенту, який ухвалює закони і контролює уряд;
4) вільноринкова економіка із свободою занять, торгівлі, підприємництва, конкуренції та пересування.
Лібералізм у 19 ст. традиційно опирався на дрібну та середню освічену буржуазію. Найб. успіху досягнув насамперед у Англії в сер. 19 ст.
Недоліки:
- нівелювання державного авторитету на користь індивідуальної свободи
- розпорошеність руху та часті партійні перегрупування.
Ліберальні мислителі.
Німецькі: фон Роттек і Велькер «Державний лексикон» (1834 – 1848)
Англійські: Джеремайя Бентам, «Вступ до принципів моралі та законодавства»; Джон Стюарт Мілл, «Про свободу»; низка праць Герберта Спенсера – теоретика економічної доктрини невтручання та свободи дій (принцип «Laissez faire» - дозвольте діяти). У всіх цих працях йдеться про те, що саме ліберальні реформи та втілення у життя індивідуальної свободи здатні забезпечити «найбільше щастя найбільшій к-ті людей».
Окремі ліберали (Лакордер, Монталамбер, Ламенне) прагнули компромісу власної ідеології з католицькою церквою шляхом відокремлення церкви від держави – це зустріло відчайдушний опір папи-реакціонера Григорія 16.
