Різного походження

Типологічні ознаки	А. Абсолютні Потреби	В. Вторинні потреби	С. Спонтанні потреби
Типи неузгодженостей	Неузгодженість між наявними і необхідними умовами стабільності (гомеостазу) суб'єкта-носія	Неузгодженість наявних і необхідних інструментів цілеспрямованої діяльності; неповнота структури діяльності	Суб'єктивно пережите неузгодженість між наявним і бажаним станом справ
Свідомість суб'єкта-носія	Необов'язкова	Обов'язкова	Необов'язкова
Емоційне забарвлення	Завжди існує	Нейтральна	Яскраво виражена
Походження	Природні. Диктуються зовнішнім середовищем (генетичною програмою чи програмою соціогенеза)	Залежать від історично обумовленої структури діяльності	Виникають і змінюються непередбаченим чином
Умови виникнення і задоволення	Діють постійно в коливальному режимі; дезактивуються при насиченні	Виникають епізодично і зникають при доповненні структури діяльності до нормального стану	Виникають спонтанно, не дезактивуються, а навпаки, підсилюються в результаті задоволення
Наслідок незадоволення	Порушення цілісності чи навіть загибель суб'єкта; компенсація одних потреб за рахунок задоволення інших неприпустима	Незадоволення веде до компенсації відсутніх інструментів іншими, або до зміни виду діяльності	Незадоволення переживається болісно, але не становить загрози для існування суб'єкта; неможлива заміна одних предметів потребами інших
Кількість	Нескінченна	Не менше числа видів діяльності	Нескінченна

Таблиця 8.2

Типізація комунікаційних потреб

Суб'єкти Походження	Індивідуальна особистість (І)	Цільова соціальна група (Г)	Суспільство в цілому (М)
А-потреби	АІ. Абсолютні, індивідуальні	АГ. Абсолютні групові	AM. Абсолютні суспільні
В-потреби	ВІ. Вторинні індивідуальні	ВГ. Вторинні групові	ВМ. Вторинні суспільні
С-потреби	СІ. Спонтанні індивідуальні	СГ. Спонтанні групові	СМ. Спонтанні суспільні

АІ2.5. Потреба в грі.

АІ2.6. Мнемічна потреба — потреба в пам'яті.

АІ2.7. Контактна потреба — потреба в спілкуванні з іншими людьми, «потреба в іншій людині»; сюди ж відноситься «лінгвістична потреба» — потреба говорити і розуміти почуту мову.

АІ3. Інші біогенні абсолютні особистісні потреби.

Серед біогенних потреб виявляються такі, котрі можна вважати передумовами социогенных комунікаційних потреб: це насамперед мнемическая потреба (АІ2.6) і контактна потреба (АІ2.7), а також потреба в грі (АІ2.5), інтелектуальна (АІ2.1) і емоційна (АІ2.2) потреби, що породжують змісти, що утворять зміст соціальної комунікації. Якби людина не володіла цими змістами, комунікація була б неможлива. Соціогенні АІ -потребности — результат суспільного способу життя гомо сапієнс і культурної трансформації біогенних потреб. Вони настільки ж природні для гомо сапієнс, як і біогенні потреби. Їх поділяють на матеріальні і духовні.

АІ4. Матеріальні соціогенні потреби:

АІ4.1. Потреба в доцільному перетворенні навколишнього середовища; потреба у творчій фізичній праці і виготовленні знарядь.

АІ4.2. Потреба в організації соціального життя — соціально-політична потреба, що включає потреба в забезпеченні особистої безпеки і безпеки роду (родини).

АІ4.3. Інші соціогенні матеріальні потреби особистості.

АІ5. Духовні соціогенні потреби:

АІ5.1. Потреба в самореалізації (самоствердженні, самоактуалізації), що збігається з потребою в індивідуалізації.

АІ5.2. Потреба в соціалізації, що збігається з потребою в приналежності й усуненні самітності, закордонними вченими іменована потребою в афіліації.

АІ5.3. Пізнавальна потреба.

АІ5.4. Етична потреба.

АІ5.5. Естетична потреба.

АІ5.6. Комунікаційна потреба.

У психологічному просторі особистості різні потреби взаємодіють. Відомо, що діти_; вирвані з людського середовища і позбавлені контактів з людьми (придушення контактної потреби АІ2.7), безповоротно втрачають соціогенні матеріальні і духовні потреби, якщо вони до віку 7 років не повертаються в людське суспільство. Інший приклад. Потреба у волі АІ2.3 погодиться з потребою в самореалізації АІ5.1, але вона може ввійти в конфлікт із потребою в соціалізації АІ5.2. Справа в тім, що вільний прояв життєвих сил індивіда завжди зв'язано з ризиком, боротьбою, невизначеністю, яких добре соціалізовані особистості прагнуть уникнути.

До складу духовних соціогенних потреб входить комунікаційна потреба (АІ5.6), що розвивається на базі біогенних контактної і мнемічної потреб (АІ2.6 і АІ2.7). Ця потреба спонукує людину до використання не тільки природних (вербальний і невербальний), але і штучних (документних) комунікаційних каналів. Тому що комунікації заради комунікації не буває, АІ5.6 задовольняється не сама по собі, а у взаємозв'язку з іншими соціогенними потребами, як матеріальними, так і духовними. Однак взаємозв'язки виходять різні. При взаємодії з потребами у творчій фізичній праці й організації соціального життя (АІ4.1 і АІ4.2) комунікаційна потреба реалізується у виді духовного супроводу матеріальної інтеракції в процесі спілкування, тобто у видгляді В-потреби, а при взаємодії з духовними соціогенними потребами АІ5.6 утворює з ними єдність.

Наприклад, психологи і філософи стверджують, що всім людям, але в різній мірі властивий несвідомий імпульс до самореалізації (самоствердженню) («людська воля до життя» А. Шопенгауера, «воля до влади» Ф. Ніцше, «прагнення до переваги» А. Адлера, «домагання» К. Левіна) і вроджені духовні здібності для реалізації цього імпульсу (потреба АІ5.1). Коли радять людині «знайти себе», «стати самим собою», мова йде про таку сферу, де даний індивід міг би утілити свій імпульс самореалізації найбільш повним чином. Розрізняються зовнішня і внутрішня самореалізація. Зовнішня реалізація особистісних здібностей складається в придбанні матеріальних (майно, гарний будинок, фінансовий капітал і т.д.) чи соціальних (почесні звання, ордена, популярність, слава) цінностей. Внутрішня реалізація — самовдосконалення, розвиток особистих здібностей і задатків, що дають почуття задоволення. І зовнішня, і внутрішня самореалізації неможливі без комунікаційної діяльності у формі керування і діалогу. Звідси — єдність АІ5.1 і АІ5.6.

Соціалізація становить собою не що інше як освоєння індивідом соціально визнаних змістів, тобто комунікаційну діяльність у чистому виді; значить АІ5.2 і АІ5.6 збігаються. Різниця в тім, що в процесі самореалізації індивід виступає в ролі коммуниканта, а в процесі соціалізації — у ролі реципієнта.

Пізнавальна потреба (АІ5.3) заснована на біогенній інтелектуальній потребі (АІ2.1) і задовольнятися вона може подвійно: або шляхом пізнавального розуміння (пізнання суті явищ), або шляхом комунікаційного розуміння (пізнання змісту повідомлень). У першому випадку при благополучному результаті — одержанні нового знання — пізнання завершується створенням комунікаційного тексту, що повідомляє про отримані результати; тут пізнає суб'єкт перетворюється в коммуніканта, і виходить, АІ5.3 стає АІ5.6. У другому випадку пізнання тотожне зі сприйняттям повідомлення, і єдність АІ5.3 і АІ5.6 очевидно.

Етична потреба (АІ5.4) полягає в доцільному керуванні вільною самодіяльністю індивіда в інтересах соціуму, а виходить, і в його власних інтересах. Етична потреба зв'язана з біогенною потребою у волі (АІ2.3), будучи її соціальною противагою. У тій мері, у який етичне виховання людей здійснюється шляхом комунікаційного керування, а не фізичного впливу, потреби АІ5.4 і АІ5.6 зливаються один з одним.

Естетична потреба (АІ5.5) як потреба в прекрасному, у гармонії й упорядкованості світу, мабуть, зв'язана з біогенною емоційною потребою АИ2.2 і задовольняється в єдності з комунікаційною потребою АІ5.6. Якщо суб'єкт, що шукає прекрасне, звертається до художньої творчості, він стає комунікантом у тому чи іншому комунікаційному каналі мистецтва, якщо він задовольняється чистим спогляданням, «безкорисливою насолодою гармонією» (І. Кант), то він виявляється в ролі реципієнта (глядача, слухача, читача).

До числа абсолютних, уроджених духовних потреб богословами і багатьма ученими відноситься релігійна потреба, що має, до речі сказати, сильно виражений комунікаційний аспект. Наявність такої потреби у віруючих людей безсумнівно, але предметом суперечки є її походження: чи є вона первинної, властивий кожній людині, чи вторинної, а може бути, — спонтанної, що виявляється лише в деяких індивідів?

Про життєву важливість комунікаційної діяльності для нормального існування гомо сапієнс свідчать міри покарання шляхом позбавлення контактів з іншими людьми. У середні віки одним з найстрашніших кар було відлучення — excommunicatio — від церкви[4]. Відлучений єретик ставився поза релігією і поза земними законами, він як би переставав існувати в соціальній реальності. У неокультуре аналогічною мірою покарання служить одиночне тюремне ув'язнення.

Біогенні і социогенные потреби, що утворили тип АІ, є потреби загальнолюдські, що випливають з біопсихологічної природи людини. Але «людини взагалі» не буває. Людське життя детермінується громадським життям, професійною працею, відпочинком. Вони й утворять зміст вторинних і спонтанних потреб особистості, що конкретизують абсолютні особистісні потреби в даних суспільно-історичних умовах. Людина народжується з набором абсолютних потреб у виді нерозвинених форм і потенційних структур. У процесі життєдіяльності ці форма і структури заповнюються В- і С-потребами, і в результаті утвориться унікальна мотиваційна сфера індивідуальної особистості.

Вторинні індивідуальні потреби (ВІ) зумовлені професійно-виробничою діяльністю та дозвіллям людей. Комунікаційні професійні потреби окремого виконавця в системі суспільного виробництва безособові. Від зміни виконавців потреби не міняються. Тому професійні комунікаційні потреби фахівців представляються у виді об'єктивних інформаційних потреб (ОІП), які можна планувати апріорі, виходячи з виробничих завдань. Виходить, що індивідуальні комунікаційні потреби розчиняються в колективних потребах цільових соціальних груп.

Непрофесійні комунікаційні потреби — це потреби в знаннях, уміннях, стимулах, емоціях, що випливають з інтересів, захоплень, хобби, яким люди віддаються на дозвіллі. Але ці інтереси і захоплення не що інше, як спонтанні потреби особистості. Виходить, що непрофесійні ВІ = СІ.

Спонтанні комунікаційні потреби вивчаються соціологією культури, де вони називаються «культурними потребами». «Глибинною сутністю» культурної потреби з'являється «потреба в іншій людині, потреба в універсальному, не обмеженому простором і часом спілкуванні людей». Далі з'ясовується, що «змістовна структура культурних потреб включає пізнавальні, моральні, эстетические й ін.» аспекти[5]. У такий спосіб тотожність комунікаційних і культурних потреб очевидно. Саме ці потреби волочуть людей у театри, бібліотеки, клуби, на стадіони, у музеї й у туристичні подорожі.

Накопичено великий емпіричний матеріал, що характеризує залежність індивідуальних культурних потреб від утворення, місця проживання (місто — село), віку й інших соціально-демографічних характеристик. Відомі спроби угруповання спонтанних потреб, але вони малоуспішні, тому що Сі-потреби суб'єктивні й індивідуально-унікальні, подібно художнім смакам і читацьким інтересам. Проте виявляються наступні спонтанні комунікаційні потреби, що правомірно назвати «культурними»:

СІ1. Потреба в освоєнні культурної спадщини, у тому числі — потреба в безупинному утворенні;

СІ2. Потреба в самостійній духовній творчості, реалізована в художній самодіяльності, технічному конструюванні, літературній творчості і т.д.;

СІЗ. Потреба в самопізнанні і саморозвитку, аж до реинкарнации, телепатії, ясновидіння, екстрасенсорної діагностики і лікування.

Історія показує, що прогрес людської культури забезпечується мимовільно виникаючими й особистісними потребами, що розвиваються спонтанно; звідси його хитромудрість, суперечливість, непередбачуваність.