Бароко в українській літературі

6.2.1. Загальна характеристика барокової вітчизняної літератури.

Уже в ХVІ ст. у європейських культурах на зміну Ренесансові приходить бароко — один з реалістичних стилів. Бароко (від італ. barocco — вибагливий, химерний) склалося в Європі в умовах перехідної доби від феодального до капіталістичного ладу (ХVІ–ХVІІ ст.).

Основна риса: у творах мистецтва цієї епохи світ відображається у протиставленні матеріального і духовного, емоційного і раціонального, природного і божественного.

Основна проблема: пошук відповіді на питання: у чому полягає справжня свобода людини — у її гідності, громадських правах чи матеріальній незалежності.

Розв’язання проблеми: повернення до середньовічних традицій. Використання релігійних мотивів. Ускладнення форми творів.

Світогляд: природа — шлях до Бога. Життя людини уявляється залежним від випадку, зовнішніх впливів, від природи.

Теми для своїх творів письменники брали із сучасного їм життя і в основному правдиво відображали його. Для художнього відтворення вони добирали з навколишньої дійсності відповідний матеріал: трагічні події, вияви страждання людей від урядових утисків, чиновницького беззаконня, невлаштованості побуту, різних невдач тощо.

Герої цих творів — вихідці з усіх станів суспільства, але, як правило, позначені психічною неврівноваженістю, хворобливими або низькими пристрастями, пройняті настроями приреченості.

Для композиції творів бароко характерні динамічність, напруженість розвитку подій, ускладненість сюжету і разом з тим слабкість зв’язку між його частинами, несподівані повороти дії, раптові переходи від однієї думки до іншої, часом протилежної за змістом, прагнення сполучати несполучуване: реальне й фантастичне, високе й низьке, прекрасне й потворне, добро і зло.

6.2.2. Риси барокової української літератури.
Центральне місце відводиться Богові.
Релігійне забарвлення всієї культури.
Присилення ролі церкви й держави.
Спроба з’єднати античність із християнством.
Культ «сильної та вищої людини» для служби Богу.
Рухливість, динамізм, потреба в русі, зміні, трагічному напруженні та катастрофі.
Пристрасть до сміливих комбінацій, до авантюри, чудернацького, незвичайного.
Не лякається найрішучішого натуралізму, зображення природи в її суворих, часто неестетичних рисах.
Поруч із зображенням повного життя є й закоханість у тему смерті.
Стилістичні риси: прагнення перебільшення, гіперболи, антитези, метафоричність мови, переобтяженість формальними елементами.

6.2.3. Жанрова різноманітність бароко.
Полемічна література (твори І. Вишенського).
«Низькі» комедійно-гумористичні жанри (шкільна драма, «різдвяні» й «великодні» вірші-травестії).
«Середні», «вищі» жанри — риторична проза (Клірик Острозький, Мелентій Смотрицький, Кирило Транквіліон-Старовецький).
Епіграматична поезія (Лазар Баранович, циклізований збірник Климентія Зіновіїва, епіграми Івана Величковського).
Ораторська проза (проповіді Іонакія Галятовського, Дмитра Туптала, Стефана Дворського).
Емблематична література (Г. Сковорода в прозових діалогах, віршах унаочнював абстрактні поняття та ідеї).
Історико-мемуарна проза (риси «театральності», риторичність опису в «Літописі» Самійла Величка, «Історія русів»).
Пісенно-інтимна барочна лірика («етикетна» панегірична поезія на честь титулованих осіб, світська лірика, елегія, пісня).

6.2.4. Значення бароко як творчого методу в українській літературі.

Найцінніші надбання бароко — гуманізм, заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в усіх його проявах, яскравість викладу художнього матеріалу, динамізм розвитку сюжету, поширення можливостей зображувально-виражальних засобів, продуктивне словотворення тощо — були засвоєні митцями наступного часу.