Пунктуація. Розділові знаки у простому і складному реченнях

Пунктуація (від латинського словаpunctuatio, що означає крапка) — це система розділових знаків у мові і розділ мовознавчої науки про використання їх.

Розділовими знаками є загальноприйняті умовні значки (крапка, кома, тире, двокрапка, крапка з комою, дужки, лапки, багатокрапка), які вживаються на письмі, для чле­нування тексту відповідно до змісту, синтаксичної будови та інтонації. Розділові знаки називаються пунктограмами. Вони допомагають тому, хто пише, точно передати думку, її відтінки, виразити волю й емоції, оцінки та своє ставлення до них, а читачеві адекватно сприйняти і зрозуміти текст.

Крапка є розділовим знаком, що відображає найбільшу в усному мовленні.

Крапка ставиться: у кінці розповідного чи спонукального речення, якщо вимовлене без окличної інтонації; при ініціалах, при скороченні слова.

Крапка не ставиться: після заголовків, на вивісках, печатках і штампах; у скорочених назвах метричних мір; в абревіатурах між складовими частинами.

Знак питання ставиться: у кінці питального речення, у якому є питальне слово і яке вимовляється з питальною інтонацією. На таке питальне речення можлива відповідь у формі розповідного речення; у кінці риторичного питального речення, на яке немає відповіді або її не може бути взагалі. Таке питання можна назвати образним.

Особливої уваги потребує знак питання у складнопідрядних реченнях. Якщо питання є у головному і підрядному реченнях, то в кінці підрядного речення ставиться знак питання.

Навіть якщо у підрядному реченні питання немає, а вголовному є, то знак питання також ставиться.

Якщо у головному реченні питання немає, а в підрядному є, то знак питання не ставиться.

Знак питання може ставитись у середені речення у дужках після якогось особливо питального слова, коли питання може стосуватись тільки цього слова.

Знак оклику ставиться:

1. У кінці речень, що вимовляються з окличною інтонацією. Найчастіше це бувають спонукальні речення. Можливі й розповідні речення з окличною інтонацією.

2. У кінці окличних речень, що починаються експресивними словами.

3. Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються оклично. У таких випадках треба звернути увагу на те, що після звертань збільшена пауза.

4. Після вигуків та слів так, ні, що вимовляються з окличною інтонацією.

5. У дужках, при тире, або без них у середині речення для виявлення особливих емоцій чи оцінок, але таких, що стосуються не речення, а окремої частини його.

Кома у простому реченні ставиться:

1. Між однорідними членами речення, що поєднуються інтонацією без сполучників. Однорідними можуть бути: підмети, присудки (не ставиться кома між однаковими формами дієслова, якщо позначають одне загальне поняття дії з метою, а не окремі дії), додатки, означення, обставини.

2. Між однорідними членами речення, що з”єднуються двома або більше однаковими сполучниками.

3. Між однорідними членами, що з”єднані протиставними сполучниками.

4. Перед другим парним сполучником.

5. Для виділення вставних слів, словосполучень і речень.

6. Для виділення порівняльних зворотів, що вводяться словами наче, ніби, як, як і, немов.

7. При повторенні слів, якщо між ними є пауза. Після затверджувальних або заперечувальних слів: так, гаразд, авжеж, що ж, ні.

8. Для виділення вигуків в середині речення, в якій би позиції вони не стояли.

9. Комами виділяються всі види звертань: непоширені і поширені, конкретні, узагальнені, риторичні, звертання з прикладкою чи без неї.

10. При відокремлених членах речення.

11. Комами виділяються означення, виражені дієприкметниковим зворотом, якщо зворот стоїть після означувального слова.

12. Для виділення порівняльних зворотів, що починаються сполучниками мов, немов, наче, неначе, ніби, як, як і, ніж.

Кома у складному безсполучниковому реченні ставиться між простими.

Крапка з комою є рідковживаним розділовим знаком. В усному мовленні йому відповідає пауза за величиною, як при крапці.

Крапка з комою може зустрітись у простому ускладеному реченні між поширеними однорідними другорядними членами, які мають свої розділові знаки. Але це дуже рідкі випадки. Частіше крапка з комою вживається у складному безсполучниковому реченні на межі простих речень, якщо кожне з них поширене, має свої розділові знаки. Синтаксичні відношення між такими частинами слабкі, тому ці частини легко можна перетворити в окремі речення.

Двокрапка використовується у 3-х позиціях:

1. У простому реченні після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення.

2. У складному реченні між простими реченнями, якщо друге розкриває зміст 1-го або доповнює його.

3. При прямій мові і в діалогах після слів автора.

Тире – специфічний розділовий знак. В усному мовленні йому відповідає велика пауза і різкий злам інтонації. У простому реченні тире ставиться: між підметом і присудком на місці допоміжного дієслова-зв”язки, якщо присудок є іменним; між підметом і присудком перед словами це, значить, ось; у неповному реченні на місці пропущеного члена речення; при відокремлених членах речення; після однорідних членів перед узагальненим словом.

У складних реченнях тире ставиться: між простими реченнями, якщо відчувається, що є пропущені слова і зміст 2-го містить результативність дії 1-го; на межі простих речень, якщо їх зміст протиставляється.

Дужки як розділовий знак використовуються: для виділення підзаголовків, розшифрування назв; для виділення імен і прізвищ, що стоять після займенників; для виділення вставних слів і речень, зокрема таких, що повідомляють щось нове, дають інформацію, принагідно згадану; у дужки береться прізвище автора після цитат, речень чи уривків з його творів.

Лапки використовуються для виділення індивідуальних назв газет, журналів, книг, заводів, фабрик, кооперативів, товариств тощо, якщо ці назви йдуть у тексті поряд із загальними словами.

Багатокрапка використовується для передачі незакінченого, обірваного або перерваного мовлення. У дуже поширених складних реченнях, що мають різні синтаксичні зв”язки і називаються складними синтаксичними конструкціями використовуються кілька видів розділових знаків, кожен за своїм призначенням.