Білет №3 предметом вивчення в курсі сучасної української літературної мови

І. Предмет фонетики і фонології, зв’язок з іншими лінгвістичними дисциплінами. Загальна характеристика фонетичної системи сучасної української мови. Основні звукові одиниці мови: лінійні (сегментні) – звуки – та нелінійні (суперсегментні) – наголос, інтонація. Акустичні властивості мовних звуків. Три аспекти вивчення звука.

Фонетика (від грец. — звуковий, голосовий) у широкому розумінні— розділ мовознавства, що вивчає звукову систему мови в зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою. У вузькому розумінні у фонетиці вивчають

артикуляційні й акустичні особливості звуків мови, закономірності їх сполучуваності у мовленнєвому потоці, пов'язані з ними позиційні зміни, наголос, інтонацію, членування мовленнєвого потоку

на склади, а також більші відрізки. Це власне фонетичний аспект вивчення звукової сторони мови.

Та для використання мови як засобу спілкування першорядне значення має функціональний, або лінгвістичний, аспект звуків мови. Він полягає у з'ясуванні тієї ролі, яку звуки виконують у формуванні, розпізнаванні і розрізнюванні значущих мовних одиниць — морфем, слів та їх форм. Функціональний аспект звуків мови виступає предметом вивчення у ф о н о л о г і ї (від грец. — звук і — слово, вчення), яку деякі мовознавці вважають самостійною лінгвістичною дисципліною і протиставляють

її фонетиці. Однак фонетика і фонологія — це два якнайтісніше взаємопов'язаних аспекти дослідження і практичного опису, зокрема з лінгводидактичною метою, одних і тих самих явищ — звукових одиниць, що становлять матеріальну основу мовної комунікації. Залежно від завдань дослідження звукової системи мови фонетика поділяється на описову та історичну.

Завдання о п и с о в о ї фонетики полягає у встановленні звукової системи мови на певному етапі її розвитку і функціонування.

І с т о р и ч н а фонетика вивчає формування звукової системи протягом ряду періодів розвитку української мови, з'ясовує виникнення або занепад звуків, еволюцію звукових явищ на шляху до становлення фонетичної системи сучасної української мови.

Предметом вивчення в курсі сучасної української літературної мови виступає описова фонетика.

Для описової фонетики важливе значення мають результати, одержані внаслідок застосування експериментальних методів дослідження артикуляційних і акустичних особливостей звуків. До експериментальних методів належать палатографія, завдяки якій

визначаються місця контактування язика з піднебінням при звукоутворенні, тензопалатографія (вимірювання сили артикуляції), рентгенографія, за допомогою якої визначається положення органів мовлення у їх динаміці, осцилографія (визначення тривалості, висоти й інтенсивності звуків), спектрографія, за допомогою якої здійснюється розкладання відрізка мовлення на складові звукові коливання. На основі використання згаданих та інших інструментальних методів дослідження звукової матерії мови сформувалася спеціальна мовознавча дисципліна— експериментальна фонетика,

результати якої використовуються в українському мовознавстві. Фонетика тісно пов'язана з іншими мовознавчими дисциплінами, зокрема з орфоепією, графікою, орфографією, а також лексикою, граматикою і стилістикою.

Основу української графіки становлять літери (букви) — визначальний засіб фіксації писемної форми мовлення. Вони перебувають у безпосередньому зв'язку з тими одиницями, які утворюють фонологічну систему української мови, тому переважно функціонують як засоби їх графічного позначення.

Орфографія української мови великою мірою грунтується на фонетичному принципі, який полягає в тому, що написання відповідає звуковому вираженню слова. У зв'язку з цим літери набувають статусу орфограм.

Про тісний зв'язок фонетики й морфології свідчить, наприклад, таке явище, як чергування звуків, що є фонетичним засобом вираження ряду граматичних значень, наприклад: везу — віз, носити — ношу, мести — мету — мів — мела.

Значну роль відіграють фонетичні явища й у синтаксисі. Так, однією з головних ознак речення, реалізованого в усному мовленні

у вигляді відповідного висловлення, є інтонаційна організація. Комунікативні різновиди речень (висловлень) розрізняються винятково показниками, що за своєю природою є фонетичними явищами. Роль логічного і фразового наголосу виявляється тільки в реченні як комунікативній одиниці. У системі стилістичних прийомів, орієнтованих на передачу власне змістового та емоційного плану відповідних повідомлень, виділяють фонетичні засоби, або засоби фонетичної стилістики. До них належать різноманітні явища звукового оформлення прозового і віршованого мовлення, а саме: ритмічне членування, досягнення виразності рим, алітерація і асонанси, звуконаслідування, звукові форми, що виконують важливі стилістичні функції.