Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова

Найбільший тематично-стилістичний шар лексики мови становлять загальновживані слова, які використовуються вільно, без будь-яких обмежень. Ці слова пов’язані зі спільними для більшості носіїв мови поняттями, водночас є звичайними, зрозумілими для широкого загалу назвами предметів і явищ довколишньої дійсності: батьківщина, воля, добро, земля, молоко, ні, одна, повітря, син, так, я.

Вони характеризуються стійкістю основних значень, тобто більшість слів зберегли в сучасній мові ті самі значення, що їх зафіксовано в найдавніших пам’ятках писемності (бігти, вода, мати, перший, три). Водночас цей склад може зазнавати змін, поповнюючись новими поняттями, що стають загальновідомими (атомний, банк, екологія, комп’ютер, мрія, президент, робот), або у зв’язку зі зміною стилістичної маркованості слова, його лексичної та синтаксичної сполучуваності. Загальновживана лексика переважно належить до стилістично нейтральної, міжстильової, але не тотожна їй, має у своєму складі певну частину вільно вживаних емоційно-експресивних слів: матуся, навіжений, попри.

Загальновживана (або загальнонародна) лексика включає в себе лексику як власне українську, так і загальновідому запозичену.

Стилістично забарвлені слова — це такі слова, що вживаються лише в певних стилях. До них належать:

– наукова лексика – слова, що вживаються в галузі науки, освіти, техніки: кисень, радіус.

– політична лексика – слова, що вживаються у політичному, громадському житті: Верховна Рада, депутат, мітинг.

– розмовна лексика – слова, які використовують в усному, переважно побутовому спілкуванні: байдикувати, велик, відік.

У художніх творах розмовна лексика вживається для характеристики персонажів.

19.3. Часткою називається неповнозначна частина мови, яка надає окремим словам чи реченням додаткових змістових, емо­ційно-експресивних і модальних відтінків або бере участь у творенні морфологічних форм і нових слів. На відміну від спо­лучників і прийменників, частки не служать засобом вираження синтаксичних відношень.

За синтаксичними можливостями частки поділяються на ті, що мають вільне, відносно вільне та фіксоване місце в реченні (препозиція, постпозиція щодо слова, до якого відносяться).

За особливостями функціонування частки поділяються на два типи — фразові та слово- і формотворчі.

ФРАЗОВІ ЧАСТКИ

Фразові частки оформлюють певний тип речення, вира­жають ставлення мовця до змісту всього речення або виділяють один Із компонентів речення. Усі фразові частки за функціональ­но-семантичними особливостями поділяються на такі групи:

1. Частки, що виражають різні змістові відтінки значення слів словосполучень або речень.

2. Частки, що виражають модальні і модально-вольові від­тінки значень.

3. Емоційно-експресивні частки, що виражають емоційну оцінку висловлення, та експресивно-підсилювальні частки, які підсилюють виразність мовлення.

1. Частки, що виражають різні змістові відтінки значення слів, словосполучень або речень

До цієї групи часток належать:

а) в к а з і в н і частки: ось, он, онде, ген, це, оце, то, от, ото («От сонечко вже за синю гору запало, от уже й вечір».— Мар­ко Вовчок). Перед прислівниками ось, от набувають підсилю­вального характеру;

б) означальні частки: саме, якраз, справді, точно, влас­не, рівно, Деякі з цих часток можуть виступати в ролі прислівни­ка, вони можуть відноситися до всіх повнозначних частин мо­ви. Означальні частки вказують на кількісну неповноту, при­близність, уточнюють зміст слова, до якого відносяться («Сиді­ли ми в садку, там саме зацвітаю І сипався з каштанів білий цвіт».— Леся Українка);

в) в и д І л ь н і частки: навіть, тільки,лише,лиш, лишень, хоч би, хоч, хоча б, аж, же (ж), -таки, уже (вже), собі, бодай, все ж. Видільні частки служать для логічного виділення в реченні сло­ва, до якого вони відносяться («Прийди хоч уві сні і нахились до мене». — В. Сосюра).

Власне модальні частки надають висловлюванню певного емоційно-оцінного забарвлення. Це може бути як сумнів у ві­рогідності повідомлення, так і впевненість у його правдивості, важливості тощо.

Як і модальні прислівники, частки цієї групи в реченні висту­пають синтаксично не зв’язано з іншими членами речення, од­нак, на відміну від прислівників, вони не можуть виступати у предикативній функції («Навряд чи десь по інших країнах співа­ють так гарно й голосисто, як у тс на Україні». — О. Довженко);

б) стверджувальні частки: так, еге, еге ж, атож, аяк­же, авжеж. Вони вказують на те, що сказане цілком відповідає дійсності або що мовець повністю згоден з повідомленням. З ме­тою підсилення частка так може повторюватись. Інші частки зу­стрічаються переважно в розмовній мові й в мові художньої літе­ратури («— По-твосму, то всі б то люди готові поїсти одні дру­гих? — АтожІ Авжеж готові!» — І. Нечуй-Левицький).

Частка да не відповідає нормам сучасної української літера­турної мови. У діалектах української мови зустрічаються ствер­джувальні частки айно, йо.

в) заперечні частки: не, ні, ані.

Частка не вживається майже з усіма частинами мови. У за­ за­лежності від місця в реченні вона може заперечувати як зміст висловлення повністю, так і якийсь із компонентів речення. Ко­ли частка не вживається в реченні двічі — перед допоміжним дієсловом і перед інфінітивом у складеному присудку — запере­чення нейтралізується і речення набуває стверджувального змі­сту (Він не міг не прийти).

Коли в реченні з часткою не у присудку є заперечний за­йменник, заперечний зміст речення посилюється: («Тихо, любо жилося дитині, І ніщо не сушило серденька». — Леся Українка).

Частка ні вживається для підсилення заперечення, вираже­ного дієсловом-присудком з часткою не або словом нема. Вона може підсилювати заперечення як одиничного додатка, так і кожного з кількох однорідних додатків. У цій функції частка ні, повторюючись, виступає одночасно в ролі підсилювального єд­нального сполучника («Нас не спинять ні холод, ні спека, ані ку­ля, ні яд, ні багнет...» — В. Сосюра).

Крім того, частка ні виступає еквівалентом речення при за­перечній відповіді.

Частка ані, варіант частки ні, вживається для більш експре­сивного заперечення одиничного додатка або групи однорід­них додатків (при повторенні). («Так уже я звівся, що ані гніва­тись, ані жалкувати ні на кого не маю!» — Марко Вовчок);

г) питальні частки: чи, хіба, невже та ін. Питальні част­ки служать допоміжним засобом для оформлення питальних ре­чень. Вони можуть входити до складу питального речення або бути еквівалентом питального речення («Невже справжній смак свободи можна відчути лише в обмеженнях їіЬ> — О. Гон­чар). Частки хіба і невже надають питальному реченню відтін­ку сумніву. В ролі еквівалентів питального речення можуть уживатися і стверджувальні частки з питальною інтонацією (<₍ — До Марусі? Еге так? — сказала Христина, подаючи руку Ломицькому.

— £_геі — обізвався Ломицький». — І. Нечуй-Левицький).

Розмовні питальні частки га, ну можуть служити для пере­питування або спонукати до продовження розмови, виражати недовіру до почутого тощо.

3. Емоційно-експресивні та експресивно- підсилювальні частки

Частки як, який, що за, що то за вживаються як допоміжний засіб для оформлення окличних речень, вони увиразнюють емо­ційну оцінку висловлення («Яке се щастя! Я можу зараз волю ту вволити, бо вілла та моя!» — Леся Українка).

Частки просто, адже, адже ж, от уже, куди там, де там, підсилюючи виразність мовлення, наближаються за значенням до видільних часток, але служать не для логічного, а для емо­ційного виділення слова чи словосполучення, до якого вони від­носяться («Що вас єднає? Адже ви такі різні». — Є. Гуцало)

СЛОВОТВОРЧІ ТА ФОРМОТВОРЧІ ЧАСТКИ

Словотворчі частки завжди виступають у сполученні з ін­шими словами. На відміну від словотворчих морфем, вони мо­жуть змінювати місце в структурі слова і навіть відриватися від нього при відмінюванні. Словотворчу роль в українській мові відіграють частки будь-, -небудь, казна-, хтозна-завгодно, ~сь, аби-, де-, не-, ні-, -би, -б, -же, -ж. З їхньою допомогою творять­ся неозначені і заперечні займенники, прислівники, сполучники: будь-який, хто-небудь, казна-де, якийсь, мовби, щоб, ніхто, негар­ний, немов, неначе.

Формотворчі частки використовуються для творення різних граматичних форм:

умовного способу — би, б («Яка б розкішна в кралі не була коса, Зітне колись без жалю і Ті коса». — Б. Кравців);

наказового способу — хай, нехай («— Нехай мене оця сира земля поглине! Бодай я втопився в канаві, в оцім болоті! Ще не вірите?» — І. Нечуй-Левицький);

зворотної форми дієслова -ся, -сь (збираю — збираюся (зби­раюсь));

форми давноминулого часу — був, була, було («Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року... Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної ук­раїнської держави — України». — Акт проголошення незалеж­ності України);

вищого ступеня порівняння прикметників — най-: найвідо- міший.

Для підсилення форм вищого ступеня порівняння прикмет­ників використовуються частки що-, як-: найменший, щонаймен­ший, якнайменший.

Структурні різновиди часток

З структурного погляду частки поділяються на прості й скла­дені. До першого різновиду належать одиниці елементарної струк­тури: би (6), же (ж), бо, ні, не та інші, а також похідні утворення, сформовані внаслідок лексикалізації різних комбінацій первинних часток і функціональної транспозиції слів з іншими первинними функціями, наприклад: буває, було, ніби, нібито, адже, лише, да- вай(те), справді, собі, зовсім, однак, просто, нехай, ось, он.

Складені частки — це аналітичні єдності на зразок а то, на­вряд чи, всього-навсього, далеко не, до чого (ж), на що (вже), от би, ледве чи не, як не, хай би, хоч би та ін.

§ 189. Функціональні різновиди часток

За виконуваними функціями розрізняють такі різновиди час­ток: І) формотворчі; 2) заперечні; 3) стверджувальні; 4) питальні;

1) модальні; 6) вказівні.

Формотворчі частки хай (нехай), би (б), бодай беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального і умов­ного способів дієслова, наприклад: Нехай би мені хтось добрень­кий прислав книжки і рукописи (Леся Українка); / хай вам буде все до речі, Нехай вас сонце не пече, і дощ буйненький ваші плечі Не полива і не січе (М Зеров).

До часток не належать зворотний дієслівний постфікс -ся (сь) (битися, збиратися, сміятися) і словотвірні афікси де (дехто),

-небудь (хто-небудь), будь- (будь-хто, будь-коли), -сь (десь, хтось, колись) тощо. Згадані та інші подібні морфеми виконують виразну словотвірну функцію і, отже, мають статус афіксальних одиниць.

Заперечні частки не, ні, ані виражають повне або часткове заперечення змісту повідомлення, наприклад: Шалені темпи. Час не наша власність. Фантастика — не мріяв і Жюль Верн (Л. Кос­тенко); Ніщо життя не спинить: ні постріли, ні зрада, ні під­ступ, ні трутизна продажної душі (М. Бажан). Частки ні, ані па­ралельно виступають і як єднальні сполучники. Формально вира­жене подвійне заперечення використовується як емоційно-екс- пресивний засіб ствердження, наприклад: / наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг (В. Симоненко); Не можна не любити степу! Не можна не любити його землі, пухкої, чорної, масної, що пахне польовими квітами і пшеницею (Ю. Дольд-Михайлик).

Стверджувальні частки так, еге, егеж, атож, аякже вказують на те, шо зміст відповідного повідомлення відображає дійсну або ж таку ситуацію, шо обов’язково мас бути реалізована. Крім того, відповідні службові елементи, як і заперечні частки, ма­ють супровідні модальні значення увиразнення, спеціального ви­ділення того або того повідомлення. Наприклад: Йому захотілось показати, що й він не остання людина в селі. Атож, хіба кому доводилось тягати таких щук, як дідові Олофіру! (О. Донченко); Та на таке питання зауряд одказують: «еге, авжеж» аякже, любитиму дуже», — одмовила вона всміхаючись (Марко Вовчок).

Заперечні і стверджувальні частки у відповідних комунікативних ситуаціях набувають функцій слів-речень.

Питальні частки чи (чи ж, чи не, та чи), хіба (хіба ж, та хіба), невже (невже ж, та невже) поєднують значення питаль- ності, виступаючи засобом оформлення відповідного комунікатив­ного різновиду речень, і модальності, зокрема таких ЇЇ виявів, як сумнів, хвилювання, здивування, непевність, недовіра тощо. На­приклад: Хіба є хто на світі крилатіший за людину? (О. Гончар); Невже не можна ради дати серцю, страждання втихомирити нестримні? (Д. Павличко). Те дерево, що я садив, чи діждеться весни? (М. Рильський).

Модальні частки становлять найважливіший функціональ­ний різновид службових слів аналізованого класу. їм властивий широкий діапазон значень, пов’язаних із вираженням суб’єктив­ного ставлення до повідомлюваного, емоційних оцінок, безпосе­редніх реакцій мовця, спричинюваних відповідними ситуативно- комунікативними умовами.

У складі модальних виділяються частки зі значенням: а) при­пущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлювано­го (мов, мовби, немов, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, на­че, неначе, ніби, навряд чи тощо), наприклад: Яка се тяжка річ і для нього і для всіх, оті приступи кашлю. Тепер мовби трошечки легше (Леся Українка); Стаття Франка незвичайно подобалась мені... Так ясно, просто і дотепно ледве чи хто потрапив би у нас вивести тоту гнилятину на чисту воду (М. Коцюбинський);

б) підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділен­ня цілого повідомлення або окремих його частин (і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же (ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, собі, тобі, воно, його тощо), наприклад: У мене серце аж краєть­ся, що він на згубу йде (Леся Українка); Спинися, людино, ти ж бо — найрозумніша істота природи (Я. Баш); А з неба місяць так і сяє (Т. Шевченко); Живу, як знаєте, я на хуторі і якраз на узліссі (Остап Вишня); в) волевиявлення, спонукання до дії (да­вай, давайте, годі, ну, же (ж), так тощо), наприклад: Годі ж нудитись, складаючи руки... (П. Грабовський); Так борись, вико­рінюй, виривай бур'ян з їхніх душ, щоб стали вони справжніми людьми (О. Гончар); Він переставив фігуру. — Ну-ну. Давай / (А. Головко); г) переповідності, встановлення зв’язку повідомлення з його джерелом, з іншими подіями і фактами (мов, мовляв тощо), наприклад: Він сяде в човен і навстріч полине Крізь ночі тьму і

вітру тьму густу. Щоб слух не йшов, що, мов, Матвій Долина Варив десь юшку, був не на посту (А. Малишко); Не встигла ще й поснідати, прибігла сторожова дівчина: Докія Петрівна посла­ла, мовляв, діло якесь є (А. Головко).

Вказівні частки (ось, осьде, он, онде, ген, от, то, ото, це, оце, воно) виступають у дейктичній (від грец. сіеіхіз — вказів­ка) функції. їх використовують як засоби актуалізації компонен­тів окремих висловлювань у відповідних мовленнєвих ситуаціях підкреслення, спеціального виділення їх, наприклад: Ось врива­ється Володимир у хмари і ось виринає, знову і знов пірнає і ва­литься в повітряну яму (О. Довженко); От поплавець край темних трав густих ліг — затремтів — підвівся — знов приліг (М. Риль­ський); / що воно за дитина> ніяк не заплаче! (К. Гордієнко).

Частки перебувають у найтіснішому зв’язку з контекстуаль­ним оточенням, яке дає змогу ідентифікувати їх, відмежовувати від інших омонімічних службових і повнозначних слів.

ЧАСТКА §117. Значення і склад часток

1. Частка службова частина мови, яка надає окремому слову, висловлюванню чи реченню певного смислового або емоційного відтінку.

Наприклад, у реченні: Лише мох вкриває собою оте віко­вічне, ніким не займане каміння (А. Шиян) — частка лише ви­діляє слово мох, частка не заперечує ознаку займане.

Частки за своїм значенням і вживанням поділяються на такі, що надають певного смислового відтінку окремому сло­ву чи групі слів, такі, що вживаються для оформлення різних видів речень, а також приєднувальні, словотворчі й формо­творчі.

2. Частки, які надають окремому слову чи групі слів смислового відтінку, за значенням є такі:

а) підсилювально-видільні — вживаються для підсилен­ня або виділення окремих слів у реченні: навіть, тільки, лише (лиш), всього-на-всього, хоч, хоча б, принаймні, аж, же(ж), -таки, -то, все, ще, вже, вже й, і, та, собі, о, ой; наприклад: Та скажи мені, друже, нащо все в житті приходить тільки тоді, колими перестаємо бажати цього?(Ю. Яновський). Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села! (Т. Шевченко);

б) уточнювальні — вказують на міру точності або прав­дивість повідомлення: саме, якраз, справді, точно, власне, рів­но, майже, приблизно, десь, мало не, трохи не, ледве не, ледве чи, навряд чи, ніби, наче, мов, мовби, немовби, буцім; наприк­лад: Збори почалися рівно о другій годині (М. ТрублаїнІ). Дим став немов густішим, до нього примішалося ще щось (Г. Хот- кевич);

в) вказівні — служать для того, щоб привернути увагу до якогось предмета, явища: то, ото, от, це, оце, ось, осьде, он, онде, воно; наприклад: Он зірка в небі пролетіла (В. Сосюра).

Це завтра свято військове у нас, ми маємо усі піти в вінках (Леся Українка).

3. Частки, які вживаються для оформлення різних видів речень — розповідних (стверджувальних і заперечних), пи­тальних, спонукальних, окличних, є такі:

а) стверджувальні — виступають замінниками стверджу­вальних речень або підсилюють їх: так, авжеж, аякже, атож, ага, еге, еге ж, гаразд; наприклад: Авжеж, такий у нас ведеться звичай (Леся Українка).— Ви добре знаєте Кар­па? — поспитав я.— Атож... (М. Коцюбинський);

б) заперечні — вживаються в заперечних реченнях або замінюють їх: не, ні, ані; наприклад: Ні, краще ніколи не роз­дивлятись, з чого зроблене те, що нам до вподоби (М. Коцю­бинський);

в) питальні — вживаються для оформлення питальних речень або в ролі самостійних запитань: чи, хіба, невже, що за, га, та ну; наприклад: Чи є кращі в життю літа та над молодії? (Леся Українка). Невже історія нас так нічого й не навчила?;

г) спонукальні — надають висловлюванню різних відтін­ків побажання, наказу, просьби, заборони, заклику до дії: бодай, годі, ну, давай, на, -бо, -но; наприклад: Бодай кати їх постинали, отих царів, катів людських! (Т. Шевченко). Так годі спать! виходьте на дорогу (П. Тичина). А підійди-но сюди! (Ю. Збанацький);

г) окличні ~~ вживаються для оформлення окличних ре­чень: що за, що то за, ну й; наприклад: Що за година гарна настала! Ну й день!

4. Приєднувальні частки вказують на певний зв’язок між висловлюваннями: теж, також, до того ж, ще й, адже, от­же, тож, значить, так, то (за своїм значенням вони набли­ набли­жаються до сполучників); наприклад: Тож як мудрості дохо­диш,— хочеться і жить і жить! (П. Тичина). Зайди у лютому чи квітні, то хліб і сіль завжди навпіл (А. Малишко).

5. Словотворчі й формотворчі частки виконують роль префіксів, суфіксів та закінчень, але відрізняються від них тим, шо можуть писатися окремо, через дефіс або приєдну­ватися до закінчення: абихто — аби з ким, ніщо — ні в чому, щодня — що другого дня, будь-який —- будь до якого, коли-не­будь, знав би, хай подумає, чийсь — чийогось, вчитися — вчишся.

До словотворчих належать частки аби», де», -сь, казна-, хтозна-, будь-, небудь-, ні-, що-: абищо, дехто, якийсь, казна- звідки, хтозна-куди, будь-де, коли-небудь, ніякий, щороку.

До формотворчих належать частки би, б (за їх допомогою утворюється умовний спосіб: сказав би, зраділа б); хай, нехай (за їх допомогою утворюється наказовий спосіб: хай скаже, нехай прийдуть)', -ся (за її допомогою утворюються зворотні дієслова: вмиваюся, тривожаться).

§118. Написання часток

Частки з іншими словами в реченні пишуться по-різному: найчастіше — окремо, рідше — через дефіс або разом.

1. Окремо від інших слів пишеться переважна більшість часток: зробив би, принеси ж, адже ж, як же бути, ось як, он куди, тільки так.

Проте в складі сполучників та інших часток вони не ви­діляються як частки і пишуться разом: адже, отже, аякже, таж, тож, отож, атож, теж, авжеж, щоб, якби, мовби, немовби, ніби, неначеб, неначебто, немовбито> нібито, тобто, цебто', але окремо: коли б, коли б то, хоч би, але ж, бо ж, або ж, адже ж, отже ж.

Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде. Але залежно від вимови їх можна писати й окремо: ось де, он де.

2. Через дефіс пишуться частки -бо, -но, підсилювально- видільні -то, -от, -таки, словотворчі хтозна-, бозна-, казна-, будь-, -небудь, невідь-, іншомовна екс-: слухай-бо, принеси- но, який-бо ти, тільки-но, якби-то, тому-то, отак-то, все- таки, зробив-таки, хтозна-коли, казна-хто, будь-який, скіль- ки-небудь, невідь-звідки, екс-чемпіон, екс-президент.

Проте ці частки пишуться окремо:

а) якщо між часткою і словом є інше слово: хтозна- хто — хтозна з ким, будь-що — будь про що; принеси ж бо, якби ж то, все ж таки;

б) якщо частка таки стоїть перед словом, яке вона під­силює: таки зробив, таки моя правда (але: моя-таки правда).

3. Разом пишуться частки аби-, де-, -сь, ні-, ані-, чи-, як-, чим-, що- з будь-якою частиною мови: абиякий, дехто, колись, ніщо, нізвідки, аніскільки, анітрохи, чималий, якнай­краще, якраз, чимдалі, чимскоріше, щоправда, щодуху, щоразу, щороку, щодо.

Проте ці частки пишуться окремо:

а) якщо між часткою й словом є інше слово: абихто — аби до кого, дещо — де про що, ніхто — ні з ким, щогодини — що дві години, щодня — що другого дня, щодень — цо не день, «(ядо — що ж до;

б) якщо частка що стоїть після слова, до якого вона від­носиться: тільки що_у поки що, дарма що, хіба що, ледве що.

4. Крім того, слід мати на увазі, що є три різні частки то:

а) вказівна — пишеться окремо: Народна пісня — то ж вона усій землі окраса (М. Рильський);

б) підсилювальна — пишеться, як правило, через дефіс: Отакий-то Перебендя, старий та химерний! Заспіває весіль­ної, а на журбу зверне (Т. Шевченко);

в) словотворча — пишеться разом: Кажуть, начебто ара­би перші вміли робити дзиґарі (М. Коцюбинський).

З числівниками, займенниками, прийменниками, спо­лучниками, вигуками частка не пишеться окремо: не десять, не перший, не я, не наш, не весь, не цей, не при людях, не для слави, не без успіхів, не щоб допомогти, не ах який.

Але не пишеться разом у прийменнику незважаючи на і з займенником неабиякий.

Про написання частки не з різними частинами мови:

Написання не з іменниками

1. Слід розрізняти заперечну частку не, яка завжди пишеть­ся окремо, і префікс не-, який завжди пишеться разом. Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається: невдаха (нема слова «вдаха»), невіглас, негода, недбальство, недокрів ’я, недоліт, недоторканність, недоук, нездара, ненависть, необхідність, неосудність, непосида, нероб­ство, нестача, нехтування, нечисть.

2. В інших випадках при написанні не з іменниками тре­ба орієнтуватися на зміст висловлювання:

а) якщо в даному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: враховуючи небезпеку (загрозу), відчувається небажання (не­хіть, відсутність бажання), підписка про невиїзд (безвідлучне проживання), позиція невтручання (нейтралітету), виявити недовір’я (сумнів, підозру), серйозні незгоди (розбіжності), несплата податків (невнесення плати, заборгованість), стало­ся нещастя (лихо);

б) якщо заперечується, відкидається щось (між не та іменником тоді можна вставити якесь слово), то не пишемо окремо: він не друг (не мій друг, а знайомий, співробітник, ви­падкова людина, ворог); не слава цікавить мене (не гучна слава, а вдячність людей, похвала, заробіток, гроші); не згода панує між нами (не сердечна згода, а кругова порука, розбрат); не вміння тут потрібне (не досконале вміння, а бажання, охота, час, матеріал).

Написання не з прикметниками

1. Тільки разом не пишеться тоді, коли прикметник без не не вживається: невблаганний, невпинний, негайний, неоко­вирний, непохитний, нестерпний, нестямний, несхибний, не­угавний, нещадний, нещодавній.

2. В інших випадках при написанні не з прикметниками треба орієнтуватися на зміст висловлювання:

а) якшо в даному контексті слово з не можна замінити іншим словом чи словосполученням, то не пишемо разом: нелегкий (важкий) шлях, недоброзичливе (вороже) ставлення, недобрий (злий) погляд, завдання нескладне (просте), обсяг ро­біт невеликий (малий);

б) якшо в даному контексті не відкидає шось, заперечує, то не пишемо окремо: шлях не легкий, завдання не складне, обсяг робіт не великий; особливо шодо цього не повинно бути

сумнівів, коли в реченні є заперечні слова ні, ані, ніхто, ніщо, ніяк, ніде, ніколи, нітрохи тощо: робота аж ніяк не важка; ні, завдання не складне; ніхто не винен; ніщо не легке.

Отже, можна записати залежно від змісту, який вклада­ється у висловлювання: Цей будинок нестарий (є нестарий) і Цей будинок не старий (не є старий).

3. Завжди окремо пишеться не, коли є протиставлення: шлях нелегкий, а важкий; завдання не складне, але й не просте; робота не важка, а так собі.