Функціональна характеристика службових слів

А)В українській мові є десять частин мови. Шість із них (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово й прислівник) самостійні, три (прийменник, сполучник, частки) службові, і окремо стоїть вигук. Змінюються тільки п'ять частин мови: іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово, усі інші — незмінювані. Повнозначні частини мови мають і лексичне, і граматич­не значення. Це іменник, прикметник, числівник, займен­ник, дієслово та прислівник. Неповнозначні частини мови, на думку більшості мовознавців, лексичного значення не мають, а служать для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка). Вигуки і звуконаслідування виражають емоції, волевиявлення, імітують звукові сигнали тварин, птахів, звуки явищ природи тощо. До вигуків зараховують також формули мовного етикету.

Б) Відповідно дискусійним залишається питання основних критеріїв наукової класифікації частин мови. На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.

Семантичний критерій - критерій, який передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як, наприклад, предметність, дія, якість тощо. Так, зокрема, слова зі значенням предметності утворюють клас іменників, хоча до такого класу, як іменники, в українській мові належать слова, які позначають предмет (стіл, книжка), якість (краса, сила), дію (ходіння, крик), кількість (сотня, тисяча) та ін., але більшість непохідних іменників позначає саме предмети.

Формально-граматичний (морфологічний) критерій - критерій, за яким до уваги береться своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Так, наприклад, іменники змінюються за відмінками і числами, дієслова - за особами і часами, прислівники не змінюються. Форми слова репрезентують морфологічні категорії частин мови. Кожна частина мови характеризується особливою системою граматичних категорій. Так, в українській мові іменнику властиві категорії роду, числа й відмінка.

Синтаксичний критерій - критерій, за яким до однієї частини мови відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції (йдеться головним чином про первинні синтаксичні функції). Саме виходячи з синтаксичного критерію, деякі мовознавці ставлять під сумнів виділення в окремі частини мови займенника і числівника. Слова цих частин мови за синтаксичними функціями належать до різних класів, тому їх нерідко розглядають у межах інших частин мови (іменник-числівник п'ять, прикметник-числівник п'ятий).

Синтаксичним за своєю суттю є критерій сполучуваності, який як додатковий стали активно використовувати при класифікації слів на частини мови в останні десятиліття. Не всі слова можуть поєднуватися одне з одним. Так, прислівники поєднуються з дієсловами (читає добре), з іншими прислівниками (дуже добре), прикметниками (значно кращий, дуже вдалий), але не із займенниками та числівниками; прикметники поєднуються з іменниками, але не з дієсловами і т.д.

В)

До відмінюваних повнозначних класів слів належать Іменник (займенникові іменники), прикметник (займенникові прикметники), числівник і дієслово, а до невідмінюваних — прислівник. Іменник (займенникові іменники), а також частково числівник належать до граматично незалежних іменних частин мови. Саме іменник, а також займенник, що його заміняє (Іван — він, сосна — вона, людині — собі), і кількісний числівник у називному — знахідному відмінку підпорядковують собі форми інших слів, які з ними поєднуються. Пор.: Іван щасливий — прикметник набуває тих же значень роду, числа й відмінка, що й іменник; вона зелена-прикметник набуває тих же значень роду, числа та відмінка, що й займенник; собі самому — займенник сам набуває тієї ж форми роду, числа та відмінка, що й головний у цьому сполученні займенниковий іменник собі; чотири чоловіки — кількісний числівник виявляється сильнішим за іменник: він визначає і форму множини, і називний відмінок іменника чоловік.

До відмінюваних повнозначних частин мови належить дієслово. Особливістю цієї частини мови є те, що вона змінюється за особовими, часовими, способовими, становими, а також родовими і числовими значеннями.

В окремий розряд виділяють також вигук, який виступає як еквівалент речень, рідше — слів, передаючи широкий, контекстуально зумовлений діапазон реагування людини на ті чи інші події.

Усі повнозначні частини мови і службові слова (аналітичні синтаксичні морфеми) належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують тісні взаємозв'язки, взаємопереходи. Так, іменники можуть уживатися у функції прикметника (щоки кольору вишні), дієслова (надворі мороз), прикметники й дієприкметники часто субстантивуються (вартовий, молодий і молода, учительська, вчений), числівники можуть уживатися у функції займенникового прикметника (один хлопець у значенні «якийсь хлопець»), а займенникові іменники та прикметники (що, який, котрий) виступати у ролі сполучників.

Г)

Іменник - це самостійна частина мови, що означає предметність, відповідає на питання хто? (до істот) і що? (до неістот), виконує синтаксичну функцію як головних членів речення (підмет, присудок), так і другорядних (додаток, означення, обставина).

За значенням іменники поділяються на назви істот і неістот.

Назви істот поділяються на:

а) назви осіб (тобто, назви людей за різними ознаками, назви міфологічних істот, персонажів тощо): начальник, завідувач, покоївка, помічник, Микола, Петрук; Дажбог, Мавка;

б) назви тварин (тобто назви всіх представників тваринного світу, включаючи найпростіших): корова, лоша, мікроб.

Назви неістот поділяються на:

а) назви чітко окреслених предметів і понять (тобто назви охоплюваних зором речей, деталей, частин тіла, різних мір, місяців, днів тижня тощо): стіл, олівець, портфель, ключ, дуб, рука, метр, кілограм, липень, середа;

б) назви нечітко окреслених предметів і понять, тобто назви предметів, що не охоплюються зором, не мають чітких меж, збірні назви територій, речовин, явищ, почуттів, дій, станів, ознак, ігор, абстрактних понять тощо): поле, шлях, космос, гурт, народ, листя, пшениця, фірма, граніт, сум, волейбол, сон, прогрес, Крим, Полісся.

Іменники бувають загальні і власні.

Загальна назва дається багатьом однаковим предметам: чоловік, слухач, місто, управління, журнал, день, незалежність.

Власна назва дається окремому предметові, щоб відрізнити його від інших подібних: Луценко, Володимир, Київ, “Інформаційний бюлетень НАДУ”, Національна академія державного управління при Президентові України, Чумацький Шлях.

Рід іменників

1. Іменники мають чоловічий, жіночий або середній рід. Рід іменника визначаємо, співвідносячи його з займенниками він, вона, воно або поєднуючи з цей, ця, це: цей службовець (він), цей сум (він), цей спеціаліст (він), ця довідка (вона), ця адреса (вона), це зобов`язання (воно).

2. Деякі іменники можуть бути спільного (подвійного) роду - чоловічого або жіночого: цей сирота і ця сирота, цей листоноша і ця листоноша, цей нероба і ця нероба; чоловічого або середнього: цей ледащо і це ледащо.

Залежно від конкретного змісту значення чоловічого або жіночого роду мають прізвища: Шевчук, Кудлай, Муха.

3. Рід незмінюваних іменників встановлюється так:

а) назви осіб мають рід відповідно до статі: цей аташе, ця леді;

б) назви тварин мають звичайно чоловічий рід: цей какаду, цей шимпанзе (але якщо треба вказати на самку, назві надається значення жіночого роду: ця какаду, ця шимпанзе);

в) назви неістот мають середній рід: це кашне, це комюніке, це меню, це жюрі, це алібі;

г) власні назви мають рід відповідно до роду загальної назви: цей Каркатау (вулкан), цей Хокайдо (острів), ця Місісіпі (річка), ця Монако (країна), це Гельсінкі (місто), це Онтаріо (озеро);

ґ) незмінювані складноскорочені слова мають рід відповідно до роду іменника, який входить до абревіатури в називному відмінку: цей райво (відділ), цей НБУ (банк), ця СБУ (служба), ця НАДУ (академія), це МЗС (міністерство), це ТОВ (товариство).

4. Іменники, що вживаються тільки в множині, за родами не розрізняються: ці двері, ці ножиці, ці канікули, ці Карпати, ці Суми.

Число іменників: однина й множина

Іменники в однині можна співвіднести з займенниками він, вона, воно або поєднати з займенниками цей, ця, це: цей світ (він), ця громада (вона), це товариство (воно), це читання (воно)

. Іменники у множині можна співвіднести з займенником вони або поєднати з займенником ці: ці плани, ці розпорядження, ці двері, ці Чернівці.

Однина й множина іменників різняться між собою закінченнями: наказ - накази, службовець - службовці. Проте в іменниках середнього роду на -я (зобов’язання, знання) закінчення в обох числах збігаються. Число цих іменників визначаємо, орієнтуючись на слова, що стоять при них: зобов’язання виконується - зобов’язання виконуються, ґрунтовне знання - ґрунтовні знання.

Дієслово — самостійна частина мови, що означає дію або стан чи процес і відповідає на питання що робити?, що зробити? У систему дієслова входять такі форми:
а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, малювати,сміятися;
б) форми в дійсному, умовному та наказовому способах:прочитаю, малюватимуть, сміялися, прочитав би, малюва-ла б, сміявся б, прочитай, малюйте, смійся;
в) дієприкметник: прочитаний, малюючий, битий;
г) безособові форми на -но, -то: прочитано, мальовано, бито;
д) дієприслівник: прочитавши, малюючи, сміючись.
Усі дієслівні форми мають доконаний або недоконаний вид, є перехідними чи неперехідними. У них розрізняють дві осно­ви: основу інфінітива й основу теперішнього часу. Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінна або незмінна й виступає тим чи іншим членом речення.

Перехідні й неперехідні дієслова
1. Після перехідних дієслів стоїть додаток, виражений імен­ником у 3. відмінку без прийменника: зустрічати (кого?) друзів, кладуть (що?) асфальт, розглянувши (що?) проект, готуючи (що?) вечерю, виконано (що?) розпорядження, нагороджено (кого?) воїна.

Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти і в ^ Р. відмінку без прийменника:
а) якщо перед дієсловами є частка не: не розроблено (чого?)заходів, не проклали (чого?) колії, не посадили (чого?)дерев, не запросили (кого?) депутата;
б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на йогочастину: принеси сіль (усю), принеси солі (частину), роз-вантажити цемент (увесь), придбав цементу (частину).

До неперехідних належать дієслова, що не мають при собі такого додатка: іти, працювати, дякувати (кому?), турбува­тися (про кого, що?).
Дієслова можуть означати дію завершену й незавершену. За­лежно від цього вони поділяються на дієслова доконаного та недоконаного виду.

Лише недоконаний вид мають дієслова: бродити, володіти, гидувати, гордувати, грабувати, змушувати, зоріти, імпонува­ти, квартирувати, лихоманити, літати, марити, морозити, намагатися, піклуватися, потребувати, прагнути, силкувати­ся, тріумфувати.

д! Функціональна характеристика службових слів.

Службові слова - лексично несамостійні слова ^[1], що не мають в мові номінативної функції ^[2] (не називають предметів, властивостей або відносин) і виражають різні семантико - синтаксичні відношення між словами, пропозиціями і частинами речень. Протиставляються знаменним, або самостійним, словами, відрізняючись від них, крім значення, відсутністю морфологічних категорій. Наближаючись до словоизменительная морфемам, службові слова знаходяться на межі словника і граматики і фактично належать до сфери граматичних засобів мови. Вони перевершують знаменні слова частотністю вживання, але поступаються їм за чисельністю, складаючи список, близьке до закритого ^[1].

Для службових слів характерні деякі загальні особливості. В фонетичному відношенні вони, як правило, характеризуються ненаголошеними (виключення в російською мовою - частинки та й немає) і - в тонових мовами - відсутністю тони; тяжіють до моносиллабизмів, якщо непохідні. Звичайно службові слова не членуються на морфеми і не складають парадигм (що відрізняє їх, наприклад, від дієслів -зв'язок і допоміжних дієслів в аналітичних формах типу рус. буду читати ^[3]). З синтаксичної точки зору відрізняються нездатністю бути членами речення (на відміну від союзних слів ^[3]), проте можуть входити до їх складу поряд зі знаменними словами ^[1].