Варіант22.1.Однозначність та багатозначність слів в українській мові.Пряме і переносне значення слова.Типи переносних речень

Слова бувають однозначні й ба­гатозначні, мають пряме й переносне значення і можуть вжи­ватися в переносному значенні.

Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними оз­наками {українець, киянин,), назви тварин,рослин,конкретних предметів місяців і днів, більшість відносних прикметників {міський, кленовий, числівники (два.)

Також однозначними є терміни {банкнот, вексель, інструк­ція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр).

Слово, що має два і більше значень, називається багато­значним. Здатність слова виступати з різними значеннями на­зивається багатозначністю, або полісемією.

Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану ого­рожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (люд­ська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо.

Основне й побічні значення слова.

У багатозначному слові одне значення основне, інші — побічні. У слові голова основним є значення «частина тіла», побічними — «розум», «керівник», «передні ряди», «основна річ» тощо. Іноді в слові буває два й більше основних значень. Наприклад, слово грубий має три основні значення: «товстий»; «необроблений»; «брутальний». Часом основним для слова є не первинне його значення, а похідне, як це сталося, наприк­лад, з іменником колія, основним значенням для якого тепер є не «наїжджене заглиблення від коліс на дорозі», а «лінія з двох паралельно прокладених рейок, призначена для руху поїздів* трамваїв тощо».

Більшість загальновживаних слів української мови — багатозначні. У багатозначному слові одне лексичне значення сприймається як основне, вихідне, а інші як похідні, вторинні значення.

В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними.

Однак, значна частина слів — однозначні, або моносемічні.

Слова, що мають одне й те саме значення у будь-якому контексті, називаються однозначними. Вони здатні називати тільки одне якесь поняття, одне явище дійсності, одну ознаку тощо.

У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово — однозначне, а здатність виражати різні значення ним набувається з часом.У багатозначному слові розрізняють пряме й переносне значення.

Пряме значення слова — його основне, як правило, первинне значення. Наприклад, пряме значення слова полотно — “лляна, конопляна, бавовняна тканина особливого переплетення”
Переносне значення слова — одне із значень багатозначного слова, яке виникло й закріпилося за ним внаслідок перенесення назви з одного предмета чи явища на інший предмет чи явище за подібністю. Переносне значення завжди вторинне і пов’язане з основним, прямим значенням.

Наприклад, значення слова полотно “картина художника” (Величні красоти гірської природи показано на численних полотнах. — О.Ільченко), “проїзна частина дороги” (За насипаним полотном залізниці. Ці речі так назвали тому, що вони або виконуються на полотні (картина художника), або нагадують смугу розстеленого полотна (проїзна частина дороги, плоска частина інструмента).

Крім переносного значення, існує ще переносне вживання слова. Слово, вжите в переносному значенні, образно характеризує предмет, дію чи ознаку за схожістю. Переносне вживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовується тільки в певному контексті. Наприклад, у реченні Зимовий вечір усе ткав і ткав над селом свої полотна, і вони ніжно спадали з невидимих верстатів на прихоплену морозцем землю (М.Стельмах) слово полотно набуло переносного значення “сніговий покрив”, хоч саме по собі воно такого значення не має — ні прямого, ні переносного.

У способах переносного вживання розрізняють метафору, метонімію і синекдоху.

Метафора — перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю. Наприклад, у реченні ^ Там море дере синю одежу об гострі скелі на білі клапті і закидає ними весь берег (М.Коцюбинський) метафора синя одежа моря образно характеризує морські хвилі, а білі клапті — це піна від хвиль, які розбиваються об прибережні скелі.

Метафори бувають за кольором (сріблиться річка, бронзовий загар); за формою (мереживо гілок, павутина доріг); за розміром (крапля надії, море радості); за місцем (ніс корабля); за динамічністю (спалах ентузіазму); за відчуттям дотику (шовкова трава, шорсткий голос) тощо.

Метонімія — перенесення назви за суміжністю. При метонімії назва матеріалу може вживатися замість назви речі (фарфор і фаянс замість фарфоровий і фаянсовий посуд); назва предмета замість його вмісту (чайник закипів замість: вода в чайнику); назва місцевості замість людей тієї місцевості (місто прокидається замість люди, що живуть у місті);

Синекдоха — перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю). Це, власне, різновид метонімії. Наприклад, назва частини тіла може вживатися на означення людини (роботящі руки, носа не показувати куди); руда борода захвилювалася.
З переносного вживання слова розвивається його перенос­не номінативне значення. Спочатку це сприймається як щось незвичне, випадкове, а з часом, якщо таке вживання повто­рюється, до нього звикають, і воно набуває статусу постійно- номінативного.
22.2.Методика словотвірного аналізу слова

СЛОВОТВІРНИЙ АНАЛІЗ СЛОВА відповідає на питання: від якої твірної основи, за допомогою яких засобів, у якій послідовності (в якому порядку) приєдналися ці засоби, яким прийомом (способом).
У складі української лексики є багато спів, схожих морфологічним складом, але відмінних словотвірною структурою (пропуск і проблиск мають однакову будову — префікс + корінь; способи творення у них різні (пропускати-пропуск) безафіксний і префіксальний (блиск -проблиск). Навпаки, різні морфемним складом слова можуть бути схожі словотвірною структурою (хід, прохід-безафіксний спосіб творення).
Схема словотвірного аналізу: слово для аналізу, твірна база, сло-вотворчі засоби, спосіб творення, його різновид (майструвати-від майстер, суф. -ува-; морфологічний спосіб, суфіксальний різновид).

Методика словотвірного розбору слова

1. Визначити, до якої частини мови належить слово.2. Визначити твірне слово (із споріднених — найближче).3. Виділити в ньому твірну основу.4. З ’ясувати словотворчі засоби(афікси).
5. Визначити спосіб словотворення.6. Проаналізувати фонетичні зміни при словотворенні (якщо відбулися).7. Зробити умовний графічний записсловотвірного аналізу.