Телевізійна прем'єра фільму відбудеться на телеканалі «Ін-тер» ЗО жовтня 1999 року

Тарас Шевченко на сьогодні є чи не найскандальнішою по­статтю в українській культурі. Навколо нього відбуваються наукові, культурологічні та публіцистичні баталії за участі таких уславлених «бійців», як Оксана Забужко, Джордж Грабович та Олесь Бузина.

Запекло борються дві тенденції — з одного боку, стерилізації образу Шевченка, а з іншого — скандалізації і звинувачення у всіх смертних гріхах.

Творча група фільму не ставить собі за мету вступати в цю суперечку, тим більше, що робота над фільмом почалася ще у 1991 році, коли жодних новацій у шевченкознавстві навіть не пла­нувалося.

Це фільм про кохання. Якщо хочете, мелодрама. І те, що її героями є реальні історичні постаті, тільки підсилює драматизм сюжету.

У фільмі Тарас Шевченко кохається з жінками, п'є горілку в компанії гультіпак, тобто поводиться як нормальна людина, що не вкладається в координати традиційних потрактовувань його жит­тя як суцільної національно-визвольної боротьби. І водночас це драма Кохання з великої літери, Кохання, яке могло відбутися, мало відбутися, але не відбулося.

У рік непоміченого широкою громадськістю ювілею Поета творча група презентує глядачам цей фільм і висловлює подяку всім учасникам проекту, а саме:

Міністерству культури і

мистецтв України

Національній кіностудії

художніх фільмів

імені Олександра Довженка

Міністерству освіти й науки України

Українському фонду культури

Всеукраїнському товариству Просвіта

Державному музею

архітектури та побуту України

Державному музею

Тараса Григоровича Шевченка

Державному дендропарку

«Олександрія»

Державному заповіднику

«Качанівка»

Можна зауважити: це далеко не перший художній фільм про Тараса Григоровича. Справді, не перший. Цим питанням поціка­вилися й ми. З'ясували: перший фільм про Шевченка 1927 року зняв Петро Чардинін; наступний з'явився на телевізійних екранах 1951 року («Тарас Шевченко», режисер Савченко І.); останній ху­дожній фільм про Шевченка — «Сон» (режисер В. Денисенко, 1963—1964 рр.). Знято також і кілька документальних фільмів про життя і творчість поета; один з останніх фільмів датований 1987—

1989 рр. Отож, упродовж 90-х на наших телевізійних екранах, окрім кількох публіцистичних передач, не з'явилося жодного ґрун­товного, жодного вартого уваги художнього осмислення життя і творчості чи не найвидатнішого українського поета.

Колектив сценаристів — знані письменники, літературознавці, ре­жисери:

Іван Михайлович Дзюба, академік Національної Академії наук України, письменник, головний редактор журналу «Су­часність»

Павло Михайлович Мовчан, голова Всеукраїнського това­риства «Просвіта», народний депутат України

Борис Ілліч Олійник, Голова правління Українського фонду культури, поет, народний депутат України

Станіслав Клименко, котрий, водночас, є і постановником філь­му. Він добре відомий глядачам за фільмами «Дударики» (1979), «Вир» (1982), «Женихи» (1985), «Камінна душа» (1989), «Кому вгору, кому вниз» (1990) тощо.

Виконавець головної ролі — Тарас Денисенко. Актор знявся у понад 15 художніх стрічках. Перший його фільм — «Високий перевал» (1981). Потім — «Які ж були ми молоді...» (1985). Цей фільм отримав спеціальний приз журі на кінофестивалі у Берліні 1986 року, а також срібний приз на фестивалі неореалістичних фільмів «Авеліно» в Італії (1987). Знають глядачі Тараса Денисен-ка за ролями у стрічках «Звинувачують весілля» (1986), «Караул» (1989), «Кисневий голод» (1992). Щодо художнього фільму «Кис­невий голод» варто відзначити, що він отримав гранпрі за кращу чоловічу роль на кінофестивалі в Солоніках 1992 року, а також приз критики на фестивалі у Венеції. З останніх робіт актора варті уваги ролі у стрічках «Фучжоу» (1994) та «Будем жить» (1995).

Варвара Рєпніна — Галина Стефанова. Здебільшого відома як акторка театру, котра на «Київській пекторалі» 1996 року отри­мала приз за кращу жіночу роль, а саме — за роль Варвари Рєпніної У Театрі одного актора.

Ганна Закревська — Світлана Прус

Олексій Капніст — Ярослав Гаврилюк

Княгиня Рєпніна — Наталія Наум Князь Рєпнін— Анатолій Мокренко Василь Рєпнін— Василь Мазур Шевченко у літньому віці— Віктор Логозинський Станіслав Клименко про стрічку: «Фільм розповідає про ін­тимні почуття Тараса Шевченка, якому був притаманний не тіль­ки глибокий соціальний зір, ай проникливий закоханий погляд на жіночу красу. Однак, на жаль, його любов до жінки так і не реа­лізувалась у сімейному щасті...»

Тарас Денисенко про фільм: «У кожного народу є свій Шев­ченко, кожному народові потрібен власний поет (митець)-символ, так і Україні конче потрібен Тарас Шевченко. Шевченко живий, близький і зрозумілий. Створюючи фільм, ми й мали на меті набли­ження поета до народу».

Додаткову інформацію можна отримати у продюсерській аген­ції «Зелений пес». Будемо раді співпрацювати. З повагою:

Стаття

Стаття — це науковий або публіцистичний твір невели­кого розміру в збірнику, журналі, газеті. Вона є результатом мис-леннєвого процесу, в якому поєднуються аналіз, структурування, формулювання та висловлення думок. Отже, стаття — це візу­альне вираження результатів мисленнєвої діяльності.

Якщо ви вирішили написати статтю, спершу зосередьтесь на з'ясуванні таких питань:

1. Головна тема статті.

2. На кого розрахована стаття (хто буде користувачем вашого повідомлення).

3. Допоміжні засоби, якими ви можете скористатися під час написання статті.

Як свідчать дослідження, є три категорії читачів. 1. Поверховий читач. Ці користувачі зазвичай:

• читають заголовки та підзаголовки;

• перечитують початкові та кінцеві положення етапі;

• переглядають використані джерела;

• зосереджують увагу на цифрах і таблицях;

• швидко переглядають зноски й виділені у тексті речення.

2. «Середній» читач. На відміну від перших, вони більш уважні до власне змісту статті: зосереджуються на її головних положеннях.

3. Уважний читач. Це найменша група, котра ретельно вивчає матеріал, перечитуючи його двічі й більше, та робить при цьому письмові зауваження.

Процес написання статті складається з таких етапів:

1. Попередній збір інформації — нотатки, опрацювання літе­ратури, контакти з компетентними в цій сфері особами, підбір ілю­страцій.

2. Формування тексту статті — поділ зібраного матеріалу на групи відповідно до визначеної тематики.

3. Визначення структури статті — заголовків, підзаголов­ків, кількості частин, глав тощо. З'ясування питання, в яких струк­турних частинах тексту буде розкриватися головний зміст.

4. Написання статті.

Під час написання статті можете скористатися такими пора­дами:

^ • чітко з'ясуйте, яка остаточна мета вашої статті;

• стаття має грунтуватися на переконливих фактах, уникайте сумнівних прикладів;

• найважливіше й найголовніше повідомляйте на початку статті (підзаголовок під основним заголовком);

• поділіть текст на абзаци, оскільки суцільний текст погано сприймається читачем;

• будуючи речення, уникайте однієї й тієї ж структури. Одно­манітність ніколи не була привабливою;

• намагайтесь уникати іншомовних слів;

• дотримуйтесь норм літературної мови;

• намагайтесь уникати надто довгих речень;

• всередині тексту подайте заголовки та підзаголовки;

• зробіть широкими поля та відстань між рядками — це дозво­лить надалі робити помітки, виправлення;

• якщо це стаття в газету, звертайтесь у тексті до читачів, використовуючи слова ви, ми, добродії, друзі;

• написавши статтю, дайте «сирому» тексту відлежатися хоча б один день, потім критично перечитайте його й відреда­гуйте.

Ви можете припуститися помилок у тексті, але це зовсім не свідчить про те, що ви не вмієте писати! Справа це нелегка!