Моделювання (переклад) народно-підголоскових фактур, втори і змінного багатоголосся пісенного фольклору для однорідних і мішаних співочих гуртів та народних хорів

Народно-підголосковий спів – одна з найістотніших ознак українського традиційного багатоголосся, що склалося на пізньому етапі побутування фольклору як результат еволюції народної гетерофонії з включенням елементів втори і змінного багатоголосся. Підголоскова поліфонія вживана у протяжних піснях ліричного змісту (козацьких, чумацьких, рекрутських, сирітських, наймитських, баладних тощо). Для даного типу багатоголосся властива лінеарність руху голосів у межах певних ладових ланцюжків, які закріплюються устоями (опорними тонами,. Наспіви (мелодії пісень) у поліфонічних фактурах, як правило, ведуть середні голоси, а то й нижні, а у верхньому голосі звучить вивід, що являє собою тип підголоска у досить індивідуалізованій інтерпретації його виконавців. Втора – традиційний прийом паралельного голосоведіння (часто триголосся), а в обробках також використовується паралельний рух октавами і тризвуками, що показовим є для аранжувань П.Демуцького. У сучасних записах фольклору часто зустрічається терцеве двоголосся, що є відголоском від традицій канта, але без басового голосу, який, до речі, можна реконструювати. В обробках пісень гомофонно-гармонічного в поліфонічного складу із розширеними сюжетами або діалогічними текстами варто використовувати варіантність обробок, що драматургічно їх підсилить. В обробках для різних співочих складів слід дотримуватись таких рекомендацій:

· в обробці пісень поліфонічного складу необхідно зберігати ладову конструкцію оригіналу, що визначає лінеарність руху голосів;

· дописувати підголоски для мішаного складу гуртів і хорів необхідно з урахуванням основних інтонаційних зерен основної мелодії, таким чином колоризуючи і розвиваючи фактуру обробки у контрапунктичному стилі;

· контрастного використання унісонів з настпним їх розгалуженням на декілька голосів.

· у кульмінативних точках розвитку наспіву і сюжетних кульмінаціях фактура максимально динамізується і насичується з використанням регістрових і теситурних рівнів звучання та поліфонізації;

· вживання прийомів імітаційної поліфонії, органного пункту педальних підголосків та вставних приспівних елементів;

Завдання для самостійної роботи

1. Опрацювати літературу: 2, 3, 4, 5, 6.

2. Здійснити аналіз фольклорних транскрибованих зразків поліфонічного складу, втори, терцевої втори інш..

3. Виконати практичні завдання з обробки фольклорних зразків народно підголоскової поліфонії для різних складів співочих гуртів і хорів.

Питання для самоперевірки

1. Які чинники вплинули на формування народно-підголоскового складу пісень?

2. У яких піснях вживана народно-підголоскова поліфонія?

3. Який принцип голосоведення у народно-пдголосковому складі є визначальним?

4. Які принципи обробки пісень поліфонічного складу є необхідними приїх аранжуванні для різних складів виконавців?

5. Яке значення має сюжетний розвиток поетичного тексту пісні у процесі обробки?

6. В чому полягає сутність варіантної обробки пісень?

Тема 8