Кальвінізм та його поширення

Поступово ре-ція пошир по всій Європі. Один з її центрів Швейцарія. Ре-ний рух тут розгорнувся під впливом ідей Лютера. Країна розкололася на католиків і про-тів. Один із центрів м. Женева. Місцеві бюргери прагнули реформи церкви, а тому доброзичливо приймали про-ких проповідників з інших країн. Серед них був і француз Жан Кальвін, якому довелося залишити Францію через звинувачення в лютеранській єресі. У Женеві він започатк– кальвінізм. Її основні положення він сформулював у праці «Настанови в християнській вірі» (1536) -над у усім у цьому світі панує Божа воля. Доля кожного визначена Богом наперед: одні обрані для вічного спасіння, інші–прокляті на вічні муки. Але хри-нин має вірити, що обраний для спасіння. Показником обраності є успіх у його справі. Це спонукає людину до сумлінної праці й покори перед владою, яка також дається від Бога. Основу кальвіністської церкви становила община віруючих, які самі обирали своїх старшин – пресвітерів. Орган, який керував духовними та світськими справами общини, називався консисторія. Головна увага в службі приділялась проповіді й виконанню псалмів. Засуджувалося поклоніння святим мощам та іконам, заохочувалися доноси на тих, хто не виконував ці приписи. Завдяки великому розповсюдженню праць Кальвіна, його особистому впливові, вчення поширилося у інших країнах Європи, а звідси розповсюдилося в Пн Америці. Так, у Франції, протестанти якими опікувався Кальвін, прийняли „Ларошельське сповідання”, підготоване Кальвіном. Протестанти тут почали називатися гугенотами за прізвищем одного зі своїх керівників – Безансона Гуга. Вчення Кальвіна лягло в основу віровчення Пресвітеріанської Церкви Шотландії, сповідувалось пуританами Англії, частково було прийняте в Англіканській Церкві, а також було прийняте в інших реформатських (кальвіністських) Церквах. У Нідерландах 1571. Нац-ий собор в Едмоні прийняв пресвітеріан кальвіністську систему церковного управління. Однак тут серед протестантів у кальвінізма з’явився богословський противник — армініанство.