Софісти і Сократ: антропологічний поворот у Давньогрецькій філософії

Наприкінці V-на початку IV ст. до н. е. окреслюється тенденція до виділення людини з інших ” речей ” навколишньго світу. Людина перетворюється у спеціальний предмет філософствування. Ця тенденція виявляється у софістів, що були платними вчителями філософії. Серед софістів було немало видатних мислителів, справжніх філософів (Про-тогор (” людина є міра всім речам “), Горгій, та ін.). Але пізніше серед софістів поширюється тенденція заперечення об’єктивного (а значить і істинного) змісту в людських знаннях. Софістика вироджується в суто формальне вміння маніпулювати словами, ” вміння ” обгрунтувати будь -яку (найабсурднішу) думку. Софісти першими стали на шлях суб’єкт-об’єктного відношення до світу. Проте остаточне визначення і усвідомлення суб’єкт-об’єктного відношення з дещо перебільшеним наголосом на суб’єкті належить одному з найвидатніших міслителів Стародавнього світу Сократу (469-399 р. до н. е.). Сократ фактично продовжив лінію софістів в утвердженні проблеми людини як головної теми філософських міркувань. Він рішуче повертає напрям філософського дослідження від космосу, природи до людини. ” Пізнай самого себе ” -такою є вихідна теза сократівського філософствування. і таке знання можна набути лише у безпосередньому контакті з іншими людми-в діалозі, практичні зустрічі умів.

Сократ був учнем Анаксагора. Він був скромною людиною. Напротязі всього життя проводив бесіди -діалоги з людьми, в ході якої Сократ ставив співрозмовникам питання, отримував відповідь (як правило неповну), ставив нові питання, вказуючи на суперечність в судженнях опонента і т. ін. Тобто він створював проблемну ситуацію за рахунок питань.

Це приводило людину до складного внутрішнього стану, який дозволяв робити їй якісь висновки. Цю ситуацію він називав методом маєвтики (полудопомогою).

Таким чином він в своєму образі показав, що таке філософія,тобто мислення повинно бути раціональним, аргументованим.

Сократ в свому навчанні проводив слідуючі ідеї:

-душа людини безсмертна. і вона в свому розвитку перевтілюється. Таким чином душа знає про космос все, тільки знаходиться в стані забуття. і для того щоб її збудити Сократ використовував метод маєвтики;

-світ створений доміургом (ремісником). Бог впорядкував світ,створив світову гармонію;

-досягти справжні знання-остаточна і безсумнівна мета;

-людина із знаннам діє доброчинно. А людині з малим ” багажем “знань присутні погані вчинки.

Філософія Сократа-своєрідний вододіл в історії античної філософії. У досократівських філософів світ виступає у вигляді своєрідної “натуралістичної ” цілісності, який підпорядковує людину як ” одну з ” частинок космічного цілого. Сократ, вирізняючи людину з космосу,скерував увагу лише на ній, роблячи її предметом дослідження, а також дослідження відношення ” людина-світ “.