Зажурилась Україна, Бо нічим прожити

Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити,
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти,
Котрі молодії —
У полон забрато;
Як заняли, то й погнали
До пана до хана.
Годі тобі, пане-брате,
Ґринджоли малювати,
Бери шаблю гостру, довгу
Та йди воювати!
Ой ти станеш на воротях,
А я в закаулку,
Дамо тому стиха лиха
Та вражому турку!
Ой ти станеш з шабелькою,
А я з кулаками,
Ой щоб слава не пропала
Проміж козаками.
Ой козак до ружини,
Бурлака до дрюка:
Оце ж тобі, вражий турчин,
З душею розлука!

Походження та примітки

ЗАЖУРИЛАСЬ УКРАЇНА, БО НІЧИМ ПРОЖИТИ.

Записано в 60-х роках XIX ст. у Новомосковському районі, Дніпропетровської обл. (Новомосковський пов. на Катеринославщині). Друкується за зб. Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова, т. I, стор. 274.

Варіант цієї пісні одним з перших опублікував видатний український учений, дослідник фольклору М. О. Максимович у зб. «Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем. Часть первая», М., 1834, стор. 108.

Джерело

· Українські народні думи та історичні пісні. Упорядники: П. Д. Павлій, М. С. Родіна. М. П. Стельмах. Видавництво Академії наук Української РСР, Київ, 1955, 700 с.

Тематичні розділи

· Історичні пісні

· Боротьба проти іноземного поневолення та феодально-кріпосницького гніту в XV - першій половині XVII століття

ЗАСВИСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ

(Пісня про перемогу під Корсунем)

Засвистали козаченьки
В поход з полуночі, —
Заплакала Марусенька
Свої чорні очі.

«Не плач, не плач, Марусенько, —
Возьмем тя з собою,
Як будемо від’їжджати
В чужую сторону».

«Ой їдь та їдь, мій миленький,
Та не забавляйся,
На конику вороненькім
Назад ворочайся!»

«Ой бог знає, бог відає,
Чи я повернуся,
Кінь вороний на подвір’ю
Чогось іспіткнувся».

Ой йшли ляхи на три шляхи,
Дороги питали:
«Сли’, сюди козаки йшли,
Чи ви не видали?»

Всі поляки, які йшли.
По три коні мали,
Хвалилися поляченьки,
Що в’ни звоювали.

«Ми підемо, пане-брате,
Козаків рубати,
А як прийдеть зла година,
Будем утікати».

Розплачеться, розтужиться
Потоцького жона:
«Чи я ж тобі, пан Потоцький,
Давно не товкла?

Давно уже ти, Потоцький,
З козаки воюєш, —
Ти козаків не звоюєш —
Свою силу згубиш!»