Рекомендації щодо методів дослідження

Якість і рівень дослідження, а також рівень обґрунтування результатів наукової праці визначальною мірою залежать від вибору методології.

З філософської точки зору методологія – це система принципів і способів побудови та здійснення теоретичної і практичної діяльності, у науковій ділянці зокрема. У практичному сенсі під методологією розуміємо сукупність прийомів (методів) пошуку, збору, аналізу та інтерпретації фактів, що відіграє принципово та унікально важливу роль у реалізації будь-якого науково-дослідницького плану.

Наукова робота, у відповідних розділах якої немає чітких визначень застосовуваних автором методів збору, обробки та аналізу даних, не може вважатися серйозним дослідженням, навіть якщо вона присвячена надзвичайно важливій та актуальній темі чи вагомій науковій проблемі. Одними із найважливіших критеріїв оцінки якості та рівня методології є їх співставлення, з одного боку, із характером поставленої наукової проблеми, а з іншого боку, - із можливостями практичного застосування.

Останній із відзначених моментів часто випускають з уваги, декларуючи методологію, яку за конкретних умов провадження наукового дослідження або взагалі неможливо застосувати, або вона об’єктивно не може слугувати цілям вже попередньо сформульованого наукового завдання. Механічне згадування методів означає нерозуміння автором природи наукової діяльності та відсутність у нього наукового мислення. Поширеною практикою стало й формальне згадування усіх відомих методів: аналітичних (наприклад, системного, конкретно-історичного, синхронно-описового, проблемно-хронологічного, порівняльного, синхронно-зіставного, контент-аналізу, проектування, моделювання, структурного, функціонального, систематизації, статистичного, періодизації, багатьох спеціальних чи вузько дисциплінарних тощо) чи емпіричних (наприклад, анкетування, опитування, спостереження, опрацювання документів тощо), про які студент не має чіткого уявлення або які є абсолютно невідповідними до цілей дослідження.

Загальновизнаною практикою є окреме відзначення та роздільний опис наукових методів, присвячених спершу зборові та аналізові наукових даних. Крім того, дослідникові необхідно чітко вказувати і обґрунтовувати, чому і за яких обставин він звертається до традиційної методології, а коли він змушений застосовувати новаторські (запозичені чи власні) прийоми дослідження.

2.4.2.а Методологія емпіричних досліджень

Наукові роботи присвячені зборові та первинному аналізу емпіричних даних поділяють на два типи: первинні та вторинні.

Дослідження першого типу пов’язані зі збором даних, які дослідник використовує у своїй роботі. Тобто, конкретна наукова праця стає першоджерелом для якогось масиву інформації, вона вперше вводить конкретні факти (наприклад, результати проведеного соціологічного дослідження, підсумки систематизації значної кількості емпіричних даних тощо) у науковий обіг. Збираючи цей первісний матеріал, дослідник вдається до архівних досліджень, анкетування, вивчення документів та інтерв’ю.

Натомість вторинні дослідження ґрунтуються на даних, які вже були кимось зібрані, опрацьовані, систематизовані і, можливо, навіть опубліковані. Тобто, вони на час проведення дослідження чи написання конкретної наукової праці вже були відомі науковій громадськості.

Незаперечно, що, крім двох, чітко визначених вище типів емпіричних досліджень, є всі підстави говорити й про дослідження третього змішаного типу, в якому поєднані елементи і компоненти наукової роботи як першого, так і другого типу.

Однак незалежно від того, яким за своїм характером є емпіричне дослідження – вторинним чи первинним, треба обов’язково ідентифікувати (зазначити) основні джерела даних, без яких написання роботи було б неможливим. Згадуючи те чи інше джерело, воно повинно бути доступним для опрацювання, а не було механічно запозичене з інших праць та досліджень без ознайомлення з його цілісним та реальним змістом. В емпіричних дослідженнях необхідно обов’язково використовувати дані з сучасних інформаційних джерел.

2.4.2.б Методологія наукового аналізу

Вибір та застосування наукових методів, пов’язаних не зі збором матеріалу, а з його поясненням та різнобічним осмисленням, у кожному конкретному випадку залежить від характеру та типу наукової роботи. З’ясування специфіки застосування аналітичних наукових методів є окремим питанням. Загальна типологія наукових робіт неемпіричного рівня.

За характером освоєння та системного представлення фактологічного матеріалу такі роботи можуть бути трьох основних типів:

- описові, що ставлять за мету зібрати та послідовно представити певний феномен, явище, систему чи послідовність подій;

- аналітичні, в яких за мету взято не комплексне змалювання певного феномену, в відшукування сутнісних тенденцій, причинно-наслідкових зв’язків між окремими компонентами різних структур чи навіть між самими структурами, цілісного осмислення макросистем чи їх окремих складових;

- порівняльні (компаративістські), які містять зіставлення двох чи більше феноменів, які розглядають з точки зору подібності та відмінності зовнішніх проявів та сутнісних тенденцій розвитку.

Дослідження, присвячені аналізові фактологічного матеріалу, залежно від поставлених завдань можуть відзначатися домінуванням якісних або кількісних методів аналізу.

Міркуючи про можливості, обставини, конкретні приклади та випадки застосування ситуаційного аналізу, необхідно завжди мати на увазі, як, коли і чому описаний та детально осмислений факт співвідноситься із теоретичною схемою, запропонованою у рамках дослідження. Коли ж йдеться про порівняльний аналіз, то кожен науковець перш за все повинен відповісти на запитання, чим він мотивує вибір саме цих, а не інших елементів для їхнього розгляду (порівняння).