Сутність власності як економічного інституту

Власність як економічний інститут виникає на підставі обмеження економічних ресурсів і складає необхідні правила їх розподілу та ефективного використання. Внаслідок цього виникають відносини нерівності між людьми, розшарування їх залежно від володіння правом на власність як економічним ресурсом. Одна частина набуває виключних прав на володіння, які означають заборону на використання відповідних ресурсів країни невласниками. Це є основою для соціального розшарування в суспільстві.

У власності власника може бути економічний ресурс, який корисний для нього сьогодні або в майбутньому, який законноним привласнений і не може відчужуватися без його компетентної згоди.

Об'єктами власності є усе те, з приводу чого між людьми існують відносини привласнення. За матеріально-речовим складом і функціональною роллю в процесі життєдіяльності людей об'єкти власності класифікують на дані природою, продукти суспільного виробництва, продукти соціально-економічного походження.

Об'єкти власності, дані природою. Це земля з її рослинним і тваринним світом, водоймами й надрами як природними умовами людської діяльності, повітряний і космічний простір, інші обмежені природні ресурси.

Об'єкти власності, що є продуктами суспільного виробництва. Ними є продукти людської діяльності речового (засоби виробництва і предмети особистого використання) і неречового (послуги) характеру, а також об'єкти інтелектуальної власності: наукові й технічні винаходи, моделі, твори літератури, мистецтва тощо.

Об'єкти власності, що є продуктами соціально-економічного походження. Це особливі об'єкти власності, до яких належать гроші і цінні папери, а також робоча сила людей.

За типами, видами, формами власності суб'єктами власності є окремі індивідууми, групи осіб, інші соціальні структури, суспільство, між якими виникають відносини з привласнення умов їхньої життєдіяльності.

Інститут власності встановлює три види права: на володіння, використання та розпорядження. Кожне з них породжує певні відносини між власниками та невласниками певних економічних ресурсів. Право на володіння забезпечує власнику виключні права у сфері володіння економічними ресурсами. Виходячи з цього, формуються правила економічної поведінки, які захищають інтереси власників. Право на використання визначає діапазон можливостей та правил використання різних економічних ресурсів. Обмеження, що накладаються, охороняють власника від здійснення дій, які зачіпають суспільні інтереси або інтереси інших економічних суб'єктів. Право на розпорядження встановлює правило, згідно з яким економічні ресурси можуть переходити від одного до іншого, більш ефективного власника.

Виникнення та розвиток інституту власності спрямовані на збалансування інтересів суспільства. Це є можливим завдяки тому, що право на володіння захищає інтереси власників, право на використання захищає частково інтереси невласників, а право на розпорядження захищає інтереси суспільства.

На відміну від класичної структури відносин власності англійський юрист А. Оноре запропонував більш розгорнуту структуру правового змісту власності, яка містить такі елементи:

1) право володіння, тобто виняткового фізичного контролю над річчю;

2) право користування, тобто використання речі у власних інтересах;

3) право керування, тобто прийняття рішення, як і ким річ може бути використана;

4) право на дохід, тобто на блага, що виникають від попереднього особистого користування річчю чи від дозволу іншим особам користуватися нею;

5) право на «капітальну вартість» речі, що припускає право на її відчуження, споживання, зміну чи знищення;

6) право на безпеку, тобто імунітет від експропріації (лат. ехргоргіаге — позбавлений власності);

7) право на перехід речі у спадщину чи у власність за заповітом;

8) безстроковість володіння (за умови, якщо це право легітимне);

9) заборона шкідливого використання, тобто зобов'язання утримуватися від використання речі шкідливим для інших способом;

10) відповідальність у формі стягнення, тобто можливість вилучення речі як сплата боргу;

11) залишковий характер, тобто очікування «природного» повернення переданих будь-кому правочинностей після закінчення строку передавання чи з інших причин.

Така структура власності є своєрідним «розщепленням» змісту і функцій трьох раніше розглянутих елементів відносин власності: володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності.

Власність як інститут виконує економічні та соціальні функції. З економічного погляду ефективність форм власності оцінюється, виходячи з того, наскільки вони забезпечують власнику можливість організовувати вільне використання ресурсів, що йому належать. Показниками ефективності реалізації економічної функції є: можливість акумулювати необхідні капітали, раціональне використання економічних ресурсів, рівень стимулювання різними формами власності активності суб'єктів економічного процесу, піднесення підприємницького духу та збільшення можливостей у цій сфері діяльності.

Соціальні функції власності визначаються її роллю в формуванні соціальної структури суспільства й відносин нерівності між соціальними групами та спільностями. Показниками соціальної ефективності власності є: можливість вільного розвитку особи та окремих соціальних спільнот; ступінь соціальної нерівності; можливість соціальної мобільності; адекватне реагування та врегулювання конфліктів; охорона природного середовища та забезпечення екологічної безпеки населення і т.ін.