Форми групової власності

Групова (за іншими джерелами – колективна) власність. Групова власність більш суперечлива, ніж приватна, зокрема приватнокапіталістична, але їй властиві інші істотні суперечності. Якщо для приватнокапіталістичної форми власності головним є суперечність між працею і капіталом, то для групової власності такою суперечністю виступає невідповідність між індивідуальним і колективним (інтересами, функціями, ролями та ін.). Ця суперечність підсилюється і мотивацією до праці, і розподілом того, що вироблено, й ефективністю виробництва, і типом виробничої демократії, і мораллю солідарності, за якою "один за всіх і всі за одного", і соціальною політикою в колективі та ін.

Ця загальна характеристика групової власності має бути легалізована стосовно двох її основних форм, відомих в історії – спільна сумісна (або неподільна) та спільна дольова (або подільна).

Спільна сумісна власність. Як різновид групової, вона є організаційною формою спільного типу власності, оскільки всі її об'єкти загалом є належністю всіх її суб'єктів разом, тобто належністю кожного її суб'єкта. Це означає, що спільній сумісній власності не притаманна фіксація належності тієї чи іншої частки загального майна за окремими її суб'єктами, тому за своєю сутністю вона є колективною власністю. Економічний зміст (процес реалізації) спільної сумісної власності утворюють відносини спільного володіння, розпоряджання та використання майна її суб'єктами на основі власної праці. Економічними формами реалізації об'єктів спільної сумісної власності є створюваний спільною працею її суб'єктів продукт чи дохід від його продажу, які також є спільною сумісною власністю.

Функцію розпорядника власності і керівника виробництва бере на себе, як правило, управлінський орган колективу, функції ж технологічного використання засобів виробництва припадають рядовим виробникам. Виникає складна ієрархічна система зв’язків і залежностей між учасниками спільного процесу виробництва і привласнення.

Господарський потенціал неподільної колективної власності спирається на особливу ідеологію, яка згуртовує членів колективу. Наприклад, толстовські комуни свою „земельну ідеологію” будували на непорушних християнських заповідях, серед яких особливо наголошувалося на ставленні до землі (земля – божа, тому не може бути у приватній власності.

Кібуци — ці сучасні комуни, які зародилися на зразок толстовських комун і багато в чому продовжують їхні традиції, — також засновані на подібних принципах: повна господарська самостійність; земля - національне надбання, тому вона не може бути передана у приватні руки як власність або продана; колективна оборона від стихії ринку; неприйняття найманої праці на землі; категорична відмова від зарубіжних інвестицій та ін. Кібуци разом досягли високого рівня ефективності виробництва, найвищих у світі показників врожайності бавовни, надоїв молока тощо.

Особливими формами спільної сумісної власності є сімейна власність, власність селянського (фермерського) господарства та власність так званих «народних» підприємств, що належать їх її працівникам. При застосуванні найманої праці дохід господарств, заснованих на колективній власності, збільшується на величину вартості продукту, створюваного найманим працівником, за мінусом величини його заробітної плати.

Спільна часткова (дольова) власність. Будучи різновидом групової власності, спільна часткова (дольова) власність, на відміну від спільної сумісної (колективної) власності, органічно поєднує сутнісні риси як спільного, так і приватного типів власності і тому є «змішаною», тобто спільно-приватною власністю. Сутність спільної часткової (дольової) власності полягає у двоїстості відносин належності її об'єктів її суб'єктам: усе майно спільної часткової (дольової) власності є, з одного боку, належністю усіх її суб'єктів разом узятих, а з іншого — належністю окремих суб'єктів у тій частці, яка відповідає долі (паю), внесеній кожним суб'єктом у спільне майно підприємства, заснованого на спільній частковій власності.

Процес реалізації (економічний зміст) спільної часткової власності утворюють виробничі відносини щодо володіння, розпоряджання та використання майна спільної часткової власності між її суб'єктами на основі їх власної та найманої праці. Загальною економічною формою реалізації об'єктів спільної часткової власності є прибуток, який присвоюють її суб'єкти пропорційно долі кожного з них у майні підприємства. Особливими формами спільної часткової (дольової) власності є партнерська (товариська) кооперативна та акціонерна власність (за певними своїми ознаками).

Партнерська (товариська) форма власності. Вона виникає внаслідок об'єднання капіталу (майна) двома чи більшою кількістю фізичних та юридичних осіб на принципі спільної належності капіталу партнерства всім учасникам та особистої (приватної) належності кожному з партнерів тієї його частки, яку він вніс у майно партнерства. Усім різновидам товариств притаманна загальна форма економічної реалізації партнерської власності: нею є прибуток товариств, який розподіляється між партнерами та присвоюється ними пропорційно їх частці у капіталі товариства.

Кооперативна форма власності. Її сутнісна властивість полягає в тому, що майно (капітал) кооперативу, яке формується за рахунок вступних та пайових внесків його учасників, має двоїстий суспільний характер: з одного боку, воно є належністю всіх учасників кооперативу як їх спільна (колективна) власність, а з іншого — залишається належністю кожного з кооператорів у межах частки, пропорційної паю, внесеному кожним у майно кооперативу. Тобто кооперативна власність є особливою формою організації спільної часткової (дольової) власності і тому є «змішаною» формою власності. У цьому полягає її юридичний зміст.

Процес економічної реалізації кооперативної власності опосередковується виробничими відносинами між кооперативом, його учасниками і найманими працівниками щодо первинного привласнення умов виробництва і вторинного привласнення (присвоєння) результатів виробництва. Цей процес починається зі спільного використання учасниками кооперативу та найманими працівниками належних учасникам кооперативу засобів виробництва і закінчується присвоєнням кооперативом, його учасниками та найманими працівниками результатів виробництва у формах валового доходу кооперативу, доходів його членів і заробітної плати найманих працівників.

Акціонерна форма власності. Її суб'єктом є акціонери (власники акцій), а об'єктом — реальний і фіктивний капітал акціонерного товариства (АТ). Реальний капітал АТ, представлений засобами виробництва та іншим майном, утворюється за рахунок коштів, отриманих АТ від продажу своїх цінних паперів (акцій, облігацій тощо), які є так званим фіктивним капіталом АТ.

Акціонерна власність характеризується належністю реального капіталу АТ усім його акціонерам разом узятим як спільного, неподільного об'єкта власності. Фіктивний капітал є індивідуальною належністю кожного акціонера у тій частці, яка ним була придбана. Він перебуває у безпосередньому володінні, розпоряджанні та використанні певного акціонера, тобто є об'єктом приватної власності. Така двоїстість акціонерної власності визначає її сутність як спільно-приватної власності. Ця її сутнісна властивість обумовлює право кожного акціонера брати участь в управлінні (володінні, розпоряджанні та використанні) реальним капіталом та прибутками АТ відповідно до кількості належних акціонеру акцій за принципом «одна акція — один голос» на загальних зборах акціонерів.