Прозова творчість

Наприкінці заслання, у Новопетрівському укріпленні написав 9 російськомовних повістей: не рівнозначні за своїм значення і нерівноцінні за своєю художньою довершеністю.

Три були прозовою переробкою сюжетів поем “Наймичка”, “Варнак”, “Княжна”.

Більшість написана на українському ґрунті або з додатком вражень заслання.

Повістям властивий, за визначенням О.Білецького, “стримано сатиричний побутопис”, що подекуди переростає в пристрасні публіцистичні інвективи.

У жанрово-стильовому плані пов’язані вони з традиціями російської прози 30-40-х рр. ХІХ ст., насамперед з традиціями української і російської реалістичної прози Є.Гребінки, М.Гоголя, І.Тургенєва.

Щоправда Т.Шевченко в порвнянні з тогочасною прозою вперше порушив низку соціальних проблем, до яких ніхто з попередників не торкався. І в цьому новизна прози Шевченка.

Усі повісті об’єднані одним героєм, що зримо присутній у кожній з них, - оповідач козак Дармограй. Саме цей псевдонім обирає поет для авторизації своїх творів. Саме його устами висловлює поет свою заповітну мрію: бачити щасливим людство.

Я ужасно люблю смотреть на счастливых людей, по-моему, нет ничего прекраснее, нет усладительнее зрелища, как образ счастливого человек (“Музыкант”).

Цей образ в його поезіях і повістях уособлює вільна людина. Фактично всі повісті насичені антикріпосницьким пафосом, що, на думку, письменника, є найбільшим народним горем. Не випадково у більшості творів підноситься момент одержання ними свободи. І другий момент, на якому наголосив автор. Ця свобода людини має бути такою, яка приносить благодать і самій особистості і оточуючому суспільному світові. Це людина не зіпсута фальшивими “цінностями” цивілізації для вибраних, виплекана на засадах хористиянства. Саме тому герої творів поділяються на групи через призму морально-етичного виміру.

Много, неисчислимо много прекрасного в божественной, бессмертной природе, но торжество и венец бессмертной красоты – это оживленное счастье лицо человека. Возвышеннее, прекраснее в природе я ничего не знаю (“Художник”).

Мемуарний елемент: помітна питома вага.

Завдяки цьому в повістях органічно сплавилися

Ø автобіографізм,

Ø історизм,

Ø етнографізм,

Ø фактографічність.

ßßß

Визначало жанрову специфіку повістей:

Ø обумовило наявність чималої кількості екскурсів у минуле,

Ø ліричні відступи,

Ø філософські, соціологічні роздуми тощо.

ВУних автор порушив важливі гострі морально-етичні, а то й суспільно-політичні питання.

А відтак кожна його повість – то історія людей (чи одного персонажа, чи цілої родини, сестер і братів). Вона й становить її сюжет. Отже, вся проза Т.Шевченка – то насамперед проза гостросюжетна.

“Наймичка” і “Капитанша”

Основною є тема селянської дівчини, знеславленої і покинутої паном-спокусником.

Так, історії Лукії - героїні “Наймички” досить схожа на долю образу Ганни із однойменної поеми. Історія Лукії не трагічна, а драматична. Образ матері у повісті більш розвинений. Автор додає у прозовий варіант епізод зустрічі Лукії і улана – батька її дитини. Це ніби ще одне випробування у долі героїні, в якому мати проявила найкращі риси гордої жінки-матері, що глибоко страждає, але вміє терпіти, жаліти і йти до своєї мети.

Цей епізод поглиблює відтворення душевного світу Лукії, яка після довгих умовлянь улана готова знову повірити в здавалось би щирі й ніжні почуття до неї, і тільки незрівнянна ні з чим любов її до сина перемогла вагання, що закралися в серце жінки.

Офіцер неодноразово з’являється у повісті. Мета автора показати потворну мораль суспільства, яке плодить таких моральних калік – жорстоких, розпусних і безвідповідальних.

Автор трагедію покритки трактує як соціальне зло. Трагедія дівчини, що стала покриткою, не є тільки її особистим нещастям. Людина розглядається автором в єдності соціального, морального, етичного й психологічного аспектів.

У повісті письменник більш широко описує працю селянина-хлібороба.

“Варнак”

Ідея викриття кріпосництва, покарання жорстокості і нелюдського ставлення до людей.

Ширше розкрита сюжетна лінія, поглиблена психологічна мотивація вчинків героїв.

Поема “Варнак”	Повість “Варнак”
Варнак – месник за особисту кривду(пустили покриткою його наречену)	Кріпак Кирило – благородний розбійник. Він освічена людина (знає французьку, італійську, грає на фортепіано). “начитавшись романов о великодушных рыцарях-разбойниках, мне вздумалось подражать им, т.е. брать у богатых и отдавать бедным. Я так и делал”