Який ти?

Автор: Михайло Лозован

На лісовій галявині, у дуплі старезного пенька жив-був Жучок. І не прост о собі Жучок. Усі тутешні і навіть навколишні комашки, мурашки, павучки звали його Світлячком. Чому? А тому, що мав він крихітного ліхтарика. Коли манд­рував нічним лісом, завжди брав його із собою.

Однієї ночі літав Світлячок, літав притомився. Сів па лисючок відпочити.

Аж чує десь у гущавині хтось плаче. Посвітив ліхтариком і побачив трьох Му- шок-подружок, Заблукали в лісі і піяк пс знайдуть стежки додому. Дуже зра­діли Мушки, коли помітили вогник. Зразу вийшли на дорогу. Прийшли додому і всім розповіли про нічне диво.

Це була Зірка з неба! - сказала старша Мушка.

Ні! - заперечила середня. Місяць ясний!

Сонце зійшло! - стверджувала найменша...

І пішов гомін по діброві. Усі мушки, комашки, жучки і павучки рушили тем­ним лісом.

А Світлячок тим часом прилаштував на високій травинці свого ліхтарика, а сам солодко заснув.

Довго отак спав чи недовго, розбудив його якийсь гамір. Подивився вниз, на галявину, а там стільки комашок, жучків...

Вхопив мерщій ліхтарика, а сам ніяк не злетить. Крильця не розправляють- і ся, ніжки тремтять. Он як перелякався бідолаха, мало свого ліхтарика не впу~ І стив. А тут ще хтось із комашиного гурту помітив Світлячка та як закричить:

Сонце, справжнє Сонце!

Ні, ні це - Місяць! - заперечували інші.

Яка яскрава Зірка! - казав ще хтось.

Світлячок не міг ніяк второпати, кого це розхвалює маленький лісовий на­род, Врешті зрозумів, що це його, маленького Жучка-Світлячка, порівняли із сонцем, місяцем і зірками небесними. Спочатку оторопів. А потім почали за­крадатися йому в голову золоті думки:

Чому б і ні! Чим я гірший від сонця? Хіба місяць яскравіший за мого ліхтарика? А зірки? Вони зовсім тьмяніють у сяєві мого світла... Оце помчу на маківку отієї найвищої сосни і заберуся з неї на небо. Підніму високо-високо над головою ліхтарика і... Не встиг Світлячок потішитися такою насолодою, як якимось вітром його миттю здуло з листка. То не втрималася бабуся Сова і сердито залопотала крильми:

Який жах! Яке неподобство! І хіба воно схоже на місяць чи зірку? Хто це тут побачив сонце? Це просто маленький Світлячок!!!

Тут всі засоромилися, стали позіхати й пішли додому спати. Про Світлячка вже ніхто не згадав. А він, коли впав з листочка, боляче забив ніжку, а ліхтари­ка таки згубив. Лежить у темряві і плаче. Коли де не візьмись - три Мушки- подружки. Допомогли Жучку встати, ліхтарика знайшли.

Щиро подякував Світлячок їм за допомогу, а ті йому відповідають:

Не журися об тім, що ти зовсім не сонце. І на місяць із зорями не схо­жий. Не має значення хто ти - травинка в полі чи краплина дощу, чи, може, звір хижий, що має силу величну, бо народжуючись, не питають, який зовнішній виг­ляд обрати. Значення має лиш те, який ти - сумний чи веселий, добрий чи злий розумний чи ні. Важливе тс світло* що всередині тебе палахкотить та всім на­вколо серця зігріває, а ліхтарик, що у пічній темряві шлях вкаже ~ завжди знай­деться.

Запитання до казки:

1. Про що ця казка?

2. Визначення та порівняння понять “зовнішність людини” та “внут рішній світ людини”.

3. Чому кажуть, що зустрічають по одягу, а проводжають по розуму?

4. Яким був Світлячок, його внутрішній світ та як він виглядав ззовні?

5. Як Ви розумієте, коли говорять “красивий внутрішній світ людини”?

6. Якою має бути людина з “красивим внутрішнім світом”? Визначте якості характеру такої людини. Як Ви думаєте, які з них є важливими?

Не вір дурманоеому мареву

Автор: Михайло Лочован

Дітки, ви вже знаєте маленьке мишенятко на ім’я Маніпуля, яке дуже люби­ло мандрувати. Його родина цілими днями збирала колоски в полі, вибирала зернинку до зернинки, щоб узимку було що їсти. А Маніпулі подобалося мріяти та мандрувати. Він днями і ночами подорожував десь далеко-далеко від рідної нірки.

Одного разу мишеня зайшло дуже далеко і заблукало. Недовго журилося.

Подибаю, - міркує собі, - далі. Може, знайду когось, хто впустить перено­чувати.

Йде мишеня, йде. А надворі вже справжня ніч. Хоч і не дуже, але все ж злякався Маніпуля та й хвостик від страху затремтів, коли почулося поряд:

Ш-ш-ш... Ши-ши-ши... Ш-ш-ш...

Огледівся Маніпуля - нікого... А десь близько оте:

Ш-ш-ш... Ша-ша-ша... Шу-шу-шу...

Раптом ціла хмара якогось жовтого ядучого диму оповила усе довкілля. Мишеня мало не знепритомніло від тієї задухи.

Кахи-кахи-кахи! - почулося десь зовсім поряд.

Ну як тобі моя хмарина?

Яка хмарина? - оглянувся Маніпуля

Що навколо мене! - вигулькнула із-за каменя жовта гадюча голова.

Ти хто? - перепитав Маніпуля.

Жовтяник! - відповіла гадюка.

А чому ти жовтий? - поцікавилося мишеня.

Від диму, - закашлявся Жовтяник.

Від якого диму? - не зрозумів Маніпуля.

-*• Від якого, від якого! - обурилася гадюка. - Від того... Дурманною!

Дурманного? - здивувалось мишеня.

Або йди геть, або я тебе з’їм! - розлютився Жовтяник.

Як це з'їси? - злякався Маніпуля.

Отак! Ковтну і все, - розкрила величезну пащу гадюка.

Я не хочу! - вже дуже перелякалося мишеня.

Кахи~кахи-кахи, - щось собі надумав Жовтяник, - тримай. - Він подав І щось мишеняті. |

Що це? - не зрозумів Маніпуля. |

Зараз дізнаєшся, - закахикав отруйник. - Зачекай, вогню викрешу... Те-» пер усе як треба... Вдихни диму... - з лукавою посмішкою дивився на допитли- | ного Манілулю.

Маніпуля вдихнув...

А коли прийшов до тями, то лежав на спинці і кволо борсався у тій жовтій І хмарі дурманного диму. І

Кахи-кахи, - роззявив пащу Жовтяник. Ще мить і проковтне він бідо-! лашного Манілулю... |

Але на щастя пролітав недалеко знайомий Горобчик.

Та це ж Маніпуля, - затріпотів він крильцями, - і цей отруйник його проков­тне, - вигукнув Горобчик та й скільки було сил поквапився на допомогу мише­няті. Підхопив на крила і полетів з ним до того краю, де мешкала мишача роди­на. Як побачила рідня Манілулю ні живого ні мертвого - заплакала, зажурила­ся, А Горобчик їм і відповідає:

Нічого, я вам швидко допоможу його на ноги поставити...

То й добре, - згодилася мишача родина, і всі гуртом почали Маніпулю лікувати - на ноги ставити.

Пройшов час. Прийшло до тями мишеня та й каже Горобчику:

Так соромно мені, що змусив я родину свою хвилюватися та не послухав­ся маму з татом, та ще й тебе в цю справу вплутав...

Почекай! Треба тобі ще відпочити, - захвилювався Горобчик.

А тим часом зібралась біля Маніпулі вся його родина. Горобчик поглянув на всіх та й каже:

Літав я високо, бачив багато, одне точно знаю - коли шанувати батька й маму, сестричок і братиків та слухатися корисних для тебе порад старших, не пропадеш. Ніколи тебе ні хмара страшна не сплутає, ні лихо у свої тенета не заховає. Звісно, нелегко збирати зернинку до зернинки, щоб змолотити борош­на і напекти хліба. Для цього потрібно багато вчитися і ще більше працювати. Але винагородою за твій сумлінний труд буде повага всіх, хто любить справжнє золоте сонечко, голубе небо, вчиться і працює на радість собі та іншим. Послухалося мишеня мудрої поради горобчика і ніколи більше не мало кло­поту з дурмановим маревом» і дуже цим пишалося. Раділа за нього вся його родина, знайомий Горобчик і ще багато-багато Маніпуліиих друзів.

Запитання до казки;

1. У якій родині народилось мишеня?

2. Як мишеня Маніпуля проводило свій час?

3. Із чого почались неприємності?

4. Що трапилось на шляху в мишеняти?

5. Що призвело до зустрічі Маніпулі з Жовтяником?

6. Яким чином Жовтяник підштовхнув Маніпулю спробувати дурмапового диму?

7. Як змінилось життя Маніпулі після зустрічі з Горобчиком?

8. Що б Ви порадили дітям, схожим на Маніпулю?