Модуль 1

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ ЩОДО ПОПЕРЕДЖЕННЯ БЕЗДОГЛЯДНОСТІ ТА БЕЗПРИТУЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

Тема 1.1

Бездоглядність та безпритульність • як деструктивний соціальний феномен

Ключові поняття: бездоглядність; безпритульність; “діти вулиці”; права та свободи дитини; причини й наслідки безпритульності та бездоглядності дітей; державна політика у сфері попередження бездоглядності та безпритульності дітей, їх соціальної реабілітації.

Лекція.

Бездоглядність та безпритульність дітей як соціальне явище

План

1. Сутність соціального явища бездоглядності та безпритульності дітей.

2. Поняття “безпритульність”, “бездоглядність”, “діти, які живуть і працюють на вулиці”.

Матеріали лекції

Дитяча бездоглядність і дитяча безпритульність не нове соціальне явище для України. В Україні протягом XX століття відбулося чотири хвилі масової дитячої безпритульності:

I. Розпочалася з початком Першої світової війни і тривала до кінця 20-х років XX століття.

II. 30-і роки XX століття. Дитяча безпритульність була породжена колективізацією, голодомором, масовими політичними репресіями.

III. Кінець 40-х років XX століття. Третю хвилю масової безпритульності спричинила Друга світова війна.

IV. 90-і роки XX століття. Дитяча безпритульність стала наслідком трансформації суспільства.

Як соціальне явище дитячу безпритульність почали розглядати тільки з початком Першої світової війни. Саме в період Першої світової війни державні органи багатьох країн Європи створюють законопроекти надання допомоги безпритульним дітям, і насамперед - “дітям-жертвам війни”. У цих законопроектах уперше пропонувалося справу охорони дитинства зробити обов’язком держави. Проте, якщо в більшості країн світу державні органи

визнали своїм обов’язком охорону дитинства, то в Україні, яка була складовою частиною Російської імперії, а згодом - Радянського Союзу, держава тільки після встановлення радянської влади справу охорони дитинства проголосила державним обов’язком.

Зростання дитячої безпритульності, необхідність надання термінової допомоги безпритульним дітям поставили перед науковцями та державними діячами вимогу визначити саму суть цього соціального явища. Розглядаючи поняття “безпритульність”, науковці “включали” в його сутність перелік умов, характерних рис середовища, у якому перебуває дитина, а види безпритульності визначалися залежно від наявності або відсутності в цьому середовищі тих чи інших умов. Дослідники виходили з того, що психологічні й фізіологічні особливості дитячого віку вимагають створення для дитини сукупності необхідних матеріальних та духовних умов життя і виховання. Якщо ж сукупність таких умов частково або повністю відсутня, дитина потрапляє в становище безпритульності.

Саме такий погляд є характерним і для переважної більшості сучасних дослідників проблеми, які розглядають дитячу безпритульність як більш вузьке поняття (відсутність у дитини місця проживання й виховання, відсутність батьків або розрив із батьківською сім’єю чи особами, які замінюють батьків), а дитячу бездоглядність як більш широке (відсутність виховного впливу на дитину батьків і школи; проведення більшості часу на вулиці, негативний/асоціальний вплив батьків на дитину, внаслідок чого вона виходить на вулицю).

Слід підкреслити, що юридичне визначення поняття безпритульності та бездоглядності протягом XX століття постійно змінювалося, оскільки саме юридичне визначення зумовлює необхідність надання конкретної допомоги таким дітям.

У законодавстві України часів незалежності юридичне визначення дитячої безпритульності вперше було надано в Законі України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 року - “безпритульні діти - діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання”.^{^[1]} У той же час юридичного визначення дитячої бездоглядності не існує, хоча такий термін є загальновживаним.

Згідно з українським законодавством категорію безпритульних дітей відносять до дітей, позбавлених батьківського піклування. Відповідно до визначення, наданого в Законі “Про охорону дитинства”, діти, позбавлені батьківського піклування, це - “діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовились батьки, та безпритульні діти”.

Своє визначення поняття дитячої безпритульності надає ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН). За цим визначенням до “дітей вулиці” належать:

- діти, які не спілкуються з власними родинами і живуть у тимчасових сховищах (закинутих будівлях тощо), або не мають узагалі постійного сховища і кожен день ночують будь-де; першочерговими потребами їх є фізіологічне виживання і пошук житла;

- діти, які підтримують контакт із сім’єю, але через бідність, перенаселеність, різні види експлуатації та зловживання по відношенню до них проводять більшу частину дня, а інколи і ночі на вулиці;

- діти - вихованці інтернатів та притулків, які через різні причини втекли з них і перебувають на вулиці^{^[2]}.

- Деяке уявлення про чисельність безпритульних і бездоглядних дітей в Україні ми можемо отримати зі статистики щодо вилучених з вулиці дітей, які жебракують і бродяжать, кількості дітей-вихованців закладів соціального захисту - притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей і кількості дітей у сім’ях, які опинилися в складних життєвих обставинах.

- Відповідно до даних Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, під час проведення профілактичних рейдів “Діти вулиці”, “Підліток”, “Вокзал” упродовж 2008 р. службами у справах дітей спільно з підрозділами кримінальної міліції у справах дітей і відділами освіти було виявлено 31 тис. дітей, з них майже 6,2 тис. дітей, які жебракують та бродяжать. Слід підкреслити, що протягом останніх років кількість виявлених дітей, які жебракують та бродяжать, скоротилася більше ніж у три рази (див. табл. 1.1.). Зменшується і відносний показник дітей, вилучених з вулиці, до загальної кількості дитячого населення: якщо у 2005 році він становив 0,46%, то у 2008 році - 0,37%.

- Відповідно зменшується і чисельність дітей, які отримували допомогу в притулках для дітей: у 2006 р. - понад 21 тис., у 2007 р. - 20,6 тис., у 2008 р. - майже 17,8 тис. (рис. 1.1.). Позитивним фактом є і зміна співвідношення дітей, які перебували в притулках для дітей внаслідок вилучення їх з вулиці, до тих дітей, які потрапили до притулків для дітей внаслідок вилучення їх із сім’ї. Так, у 2005 році 60% дітей перебували у притулках для дітей внаслідок вилучення їх з вулиці, 40% - внаслідок вилучення їх із сім’ї, у 2008 році 45% дітей - внаслідок вилучення їх з вулиці і 55% - внаслідок вилучення їх із сім’ї. Ці дані свідчать про стійку тенденцію до зменшення чисельності безпритульних дітей. Діти, які перебували в притулку для дітей внаслідок вилучення із сім’ї, мали можливість отримати допомогу, оминаючи стадію набуття “життєвого досвіду” на вулиці.

- Таблиця 1.1.

- Чисельність проведення профілактичних рейдів і виявлення дітей, які бродяжать та жебракують

Рік	Проведено профілактичних рейдів	Виявлено дітей	3 них: за бродяжництво та жебракування
			19 528
			13 762
			11 249

- (за даними Міністерства України у справах сім % молоді та спорту)

- —ф— Кількість дітей, вилучених з вулиці —И— Кількість дітей, які перебували у притулках для дітей

- Рис. 1.1. Кількість дітей, вилучених з вулиці, та дітей, які перебували у притулках для дітей (за даними Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім % молоді та спорту)

З 2006 року Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту з метою надання соціальної допомоги веде облік сімей, які опинилися в складних.життє- вих обставинах. У 2008 році 90790 сімей, у яких проживає 176 471 дитина, перебували на обліку в банку даних сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Серед складних життєвих обставин найпоширенішими виявилися: інвалідність батьків або дітей, зневажливе ставлення членів сім’ї одне до одного і незадовільні стосунки в сім’ї, наркотична або алкогольна залежність одного із членів сім’ї. Безумовно, що діти з таких сімей мають великий ризик потрапити (або вже потрапили) до категорії безпритульних і бездоглядних дітей. Таким сім’ям надаються різні види соціальної допомоги, частина сімей береться під соціальний супровід працівниками центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

В Україні охорона дитинства визнана загальнонаціональним пріоритетом. Принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини покладений в основу державної політики у сфері охорони дитинства та регулювання сімейних відносин. Питання попередження і подолання дитячої бездоглядності й безпритульності займає одне із центральних місць у державній політиці щодо охорони дитинства. Державна політика у сфері попередження та подолання дитячої бездоглядності й безпритульності здійснюється за такими напрямами:

- виявлення, облік та проведення соціального інспектування і супроводження сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції стосовно дітей, надання комплексної допомоги таким сім’ям;

- здійснення профілактики раннього соціального сирітства шляхом проведення соціальної роботи з матерями, які мають намір відмовитися від народжених дітей;

- створення і розвиток закладів соціального захисту дітей (притулки для дітей та центри соціально-психологічної реабілітації дітей) та закладів соціального обслуговування сімей з дітьми (соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальний центр матері та дитини, центр соціально-психологічної допомоги);

- розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

- забезпечення одержання повної загальної середньої освіти дітьми, які не навчалися тривалий час або не навчалися взагалі, на базі вечірніх (змінних) шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;

- здійснення контролю за дотриманням житлових та майнових прав дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;

- надання соціальної підтримки, працевлаштування й забезпечення житлом випускників шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл і професійних училищ, вихованців дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей;

- співпраця з громадськими організаціями у сфері профілактики дитячої бездоглядності та безпритульності.

Слід відзначити, що якщо на початку та в середині 90-х років державна політика попередження і подолання дитячої безпритульності й бездоглядності зводилася в основному до вилучення дітей з вулиці і влаштування їх до притулків для дітей (головними завданнями яких було нагодувати, одягти, надати тимчасове житло дитині, встановити її особу та повернути дитину до родини або до інтернатного закладу), то із середини 2000-х років - головним завданням державної політики стало надання комплексної соціально-психологічної допомоги дитині й вирішення її подальшої долі - повернення в сім’ю (за умови, якщо причини її виходу на вулицю із сім’ї нейтралізовані), надання статусу дитини- сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та влаштування її до сімейних форм виховання. Слід підкреслити, що протягом останніх років значно збільшилася кількість дітей із притулків для дітей, улаштованих до сімейних форм виховання (рис. 1.2.).

Саме в цей час була змінена і сама філософія державної політики - у центрі уваги попередження та подолання дитячої безпритульності й правопорушень

2005 2006 2007 2008

♦ Національне усиновлення —Н— Опіка, піклування

- - Прийомні сім’ї, ДБСТ

Рис. 1.2. Влаштування дітей, вихованців притулків

(за даними Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім % молоді та спорту)

постала дитина, яка потребує допомоги, а не неповнолітні, до яких потрібно було застосовувати примусові заходи. У 2007 році у назві служб і органів, які опікуються дітьми, термін “неповнолітні” був замінений на термін “діти”. До перших проявів змін філософії державної політики по відношенню до безпритульних дітей слід віднести надання службам у справах дітей повноважень для влаштування вилучених з вулиці безпритульних дітей, розвиток нових закладів соціального захисту - центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та надання соціальної допомоги сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Практичне заняття.

Причини та наслідки безпритульності й бездоглядності дітей

Питання до розгляду:

1. Основні причини безпритульності та бездоглядності дітей як соціального явища.

2. Регіональні особливості безпритульності та бездоглядності дітей і їх вплив на поширення цього соціального явища.

3. Наслідки бездоглядності та безпритульності дітей як деструктивного явища на різних рівнях (регіональний, обласний, місцевий, районний).

Матеріали практичного заняття

До основних причин, що зумовлюють дитячу безпритульність і бездоглядність, визнаних офіційно, належать:

- невідповідність між організацією роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань сім’ї та дитинства і реальними потребами суспільства;

- неспроможність батьків утримувати дітей, що зумовлює звернення до притулків;

- жорстокі форми виховання дітей у сім’ях;

- психологічна криза стосунків батьків і дітей;

- неспроможність або небажання сім’ї виконувати виховні функції;

- перебування дітей під опікою матеріально неспроможних родичів (бабусь, дідусів);

- експлуатація батьками праці дітей, що призводить до послаблення будь- якої мотивації до продовження навчання;

- нездатність державної інтернатної системи забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб та умов розвитку суспільства.

За результатами дослідження Державного інституту розвитку сім’ї та молоді “Зміст та якість соціальних послуг, що надають заклади та організації різного рівня підпорядкування, безпритульним та бездоглядним дітям”^{^[3]}, проведеного у травні-червні 2007 р. методом напівструктурованого інтерв’ю з керівниками і спеціалістами притулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації та центрів, створених громадськими організаціями і благодійними фондами,основними причинами дитячої безпритульності є: безвідповідальне ставлення батьків до виховання дітей, алкоголізм і асоціальна поведінка батьків та бідність сімей з дітьми. Саме проблеми виховання дітей у сім’ї, відсутність належного батьківського піклування стають найбільш суттєвим фактором переходу дитини у стан бездоглядності, а згодом - і безпритульності.

Цей висновок підтверджується й результатами дослідження, проведеного за підтримки МБФ “СНІД Фонд Схід-Захід”. Так, в опублікованому у 2006 році звіті зазначається, що за даними опитаних надавачів послуг, причина номер один - це проблеми в сім’ї, тоді як втечу зі спеціальних дитячих закладів переважно пов’язано з поганим поводженням або бажанням вирватися з обмеженого середовища. Проблеми всередині родини можуть посилюватися вживанням наркотичних речовин, перебуванням батьків у в’язниці чи їх заняттям секс-бізне- сом або кримінальною діяльністю, дітьми і молоддю, залишеними під опіку інших членів родини, тоді як батьки перебувають на заробітках, і зрештою - позбавленням батьків їхніх прав.

Найчастіше такі проблеми, як уживання спиртного, побиття, ув’язнення чи смерть когось із батьків та втрата житла, поєднуються. Будь-яка з них може спричинити іншу, формуючи “зачароване коло”, з якого дитина чи молода людина намагається вирватися через втечу на вулицю. Опитані казали, що іноді звичайне непорозуміння між дитиною чи молодою людиною і батьками або опікуном може настільки ускладнитися, що така ситуація змусить молодшого втекти з дому на вулицю^{^[4]}.

Узагальнюючи, слід зазначити, що причини дитячої безпритульності й бездоглядності можна згрупувати наступним чином:

- соціально-економічні: бідність сімей із дітьми, вимушена трудова міграція, економічна експлуатація дорослими дитячої праці;

- соціально-психологічні проблеми сімей із дітьми: послаблення відповідальності батьків щодо утримання й виховання дітей, асоціальна поведінка батьків, жорстокі форми виховання дітей у сім’ях, психологічна криза стосунків батьків та дітей;

- організаційні: недосконалість системи соціального забезпечення і соціальної підтримки сімей із дітьми, нездатність державної інтернатної системи забезпечити соціалізацію вихованців з урахуванням їх потреб та умов розвитку суспільства.

Існування дитячої бездоглядності й безпритульність має ряд негативних наслідків.

По-перше - бездоглядність і безпритульність значно ускладнюють процес соціалізації дитини, засвоєння життєвих правил, норм та цінностей. Перебування дитини в цьому стані негативно впливає на стан її здоров’я і розвиток, стає причиною девіантної поведінки неповнолітніх.

По-друге - наслідком дитячої бездоглядності й безпритульності є зростання дитячої злочинності, поширення таких соціальних явищ, як торгівля дітьми, їх сексуальна експлуатація, поширення дитячої порнографії.

Список рекомендованої літератури:

1. Закон України “Про охорону дитинства” (зі змінами й доповненнями) від 26.04.2001 р. №2402-111.

2. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2003 р.) “Проблеми безпритульності та бездоглядності дітей”. - К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2004. - 195 с.

3. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2007 р.). - К., 2008.-242с.

4. Організація і технології соціальної роботи з дітьми вулиці / За редакцією проф. А.Й. Капської. - К.: Інтернаціональний Союз. Ліга соціальних працівників України, 2003.-260 с.

- Дитяча бездоглядність та бродяжництво: причини, наслідки та шляхи запобігання: Матеріали наук.-практ. конф., вересень 2005 року / Одеська обласна держ. адміністрація. Служба у справах неповнолітніх - О.: ОРІДУ НАДУ, 2005. - 168 с.

Нормативно-правова основа реалізації державної політики щодо попередження бездоглядності й безпритульності дітей

Ключові поняття: права і свободи дитини; права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання й розвиток дитини; державна підтримка сімей з дітьми; заклади соціального захисту дітей; соціальні послуги.

Лекція.

Нормативно-правова основа реалізації державної політики щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

План

1. Основні законодавчо-нормативні акти щодо захисту прав дітей і попередження бездоглядності та безпритульності дітей.

2. Державні програми щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей.

Матеріали лекції

Державна політика у сфері захисту прав дітей та попередження дитячої бездоглядності й безпритульності регулюється численними нормативно-правови- ми актами, серед яких можна виділити наступні групи:

1. Законодавчі акти у сфері захисту прав дітей (Конституція України, Конвенція ООН про права дитини, Сімейний кодекс, Цивільний кодекс, Закон України “Про охорону дитинства”, Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” тощо).

2. Законодавчо-нормативні акти у сфері соціальної підтримки і соціального забезпечення сімей з дітьми (Закон України “Про соціальні послуги”, Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” тощо).

3. Нормативно-правові акти, що регламентують процедуру виявлення дітей, які залишилися без батьківського піклування, та їх подальшого влаштування (Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, Постанова Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р. № 866, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” від 8 жовтня 2008 р. № 905, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю” від 26 квітня 2002 року № 565, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” від 26 квітня 2002 року № 564).

4. Нормативно-правові акти, що стосуються діяльності закладів соціального захисту й обслуговування дітей (Постанови Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для дітей”, “Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей”, “Про затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, “Про затвердження Типового положення про соціальний центр матері та дитини”, “Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної допомоги”, “Про затвердження Типового положення про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціального захисту” тощо).

До закладів соціального захисту дітей належать притулки для дітей і центри соціально-психологічної реабілітації дітей, а до закладів соціального обслуговування - соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальний центр матері та дитини, центр соціально-психологічної допомоги.

Важливою групою нормативно-правових документів є затверджені постановами Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” (від 24 вересня 2008 р. № 866) та “Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” (від 08.10. 2008 р. № 905), що містять чіткі процедури і механізми з питань виявлення дітей, які залишилися без піклування батьків, їх улаштування, процедуру здійснення усиновлення тощо.

Так, прийнятий Порядок діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини, визначає механізми й порядок діяльності органів опіки та піклування з моменту виявлення дитини, яка залишилась без піклування батьків, до її влаштування та здійснення контролю за умовами її проживання і виховання (рис. 1.3.).

Порядок чітко фіксує алгоритм дій осіб, яким стало відомо про факт залишення дітей без батьківського піклування. Дитина, яка залишилася без батьківського піклування, може бути за направленням служби у справах дітей за місцем виявлення дитини тимчасово влаштована в притулок для дітей служби у справах дітей, центр соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реа- білітаційний центр (дитяче містечко), заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сім’ї громадян.

Безпритульні діти влаштовуються в притулок для дітей або центр соціально- психологічної реабілітації. Адміністрація закладів і служби у справах дітей за місцем виявлення дітей протягом двох місяців проводять роботу щодо встановлення особи дитини та її родинних зв’язків, розглядають питання про її повернення на виховання до батьків або осіб, які їх замінюють. Якщо повернення до батьків або осіб, які їх замінюють, є неможливим або недоцільним, служба у справах дітей за місцем походження дитини (місце проживання або перебування її біологічних батьків на момент їх смерті або виникнення обставин, що призвели до позбавлення дитини батьківського піклування) готує документи для надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.

Виявлення дітей, які залишились без батьківського піклування Особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без батьківського піклування, зобов'язані негайно повідомити про це службу у справах дітей за місцем виявлення дитини	Тимчасове влаштування дитини	Ведення обліку дітей	Надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування (реєстрація народження дитини, збір та підготовка документів, прийняття рішення РДА, міськвиконкому)
Влаштування дитини (усиновлення, опіка, прийомна сім’я, ДБСТ)	Захист житлових та майнових прав дітей. Розв’язання спорів між батьками щодо виховання дитини

Рис. 1.3. Алгоритм дій органів опіки та піклування в питаннях захисту прав дитини

У випадку, коли дитина була покинута в пологовому будинку або іншому закладі охорони здоров’я, її відмовилися забрати батьки чи інші родичі, дитина була підкинута або знайдена, складається акт за формою, затвердженою МОЗ і МВС. Підкинута або знайдена дитина, а також дитина, яка має ознаки насилля чи жорстокого поводження, доставляється медичним працівником у супроводі представника органів внутрішніх справ до закладу охорони здоров’я, де їй надається необхідна медична допомога. Тимчасове влаштування такої дитини відбувається після отримання медичної допомоги.

Порядком також чітко врегульована процедура надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування: визначений перелік документів, які є підставою для надання дитині відповідного статусу, а також процедура прийняття органом опіки та піклування рішення про надання дитині відповідного статусу.

Прийнятий Порядок регламентує процедуру і принципи визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. У разі, коли дитина залишилась сиротою або позбавлена батьківського піклування, вона згідно із законодавством має право бути влаштованою насамперед на усиновлення, опіку/піклування, у прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу. Саме ці форми влаштування дитини є сімейними. До інтернатного закладу (будинок дитини, дитячий будинок, школа-інтернат тощо) дитина може бути влаштована тільки в разі, коли було вичерпано всі можливості щодо влаштування її в сім’ю. Дуже важливо враховувати, що відповідно до вимог українського законодавства таке влаштування не позбавляє службових осіб від пошуків сім’ї для дитини.

Основні завдання державної політики у сфері попередження і подолання дитячої бездоглядності й безпритульності в Україні визначені в державних цільових програмах. Так, метою Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки є подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, запобігання сирітству, створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей.

Основними завданнями Державної програми визначено:

- розроблення та запровадження ефективних форм роботи з профілактики дитячої безпритульності й бездоглядності, виявлення на ранній стадії сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції, та забезпечення захисту прав дітей, які виховуються в таких сім’ях;

- застосування ефективних форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

- створення єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- запровадження ефективних форм і методів роботи з дітьми, які перебувають у закладах соціального захисту;

- завершення роботи з формування мережі закладів соціального захисту дітей та удосконалення їх діяльності.

Очікується, що в результаті виконання Програми кількість безпритульних і бездоглядних дітей зменшиться на 50%; буде запроваджена система реабілітаційної роботи з біологічними батьками дітей; впроваджена система надання комплексної допомоги сім’ям з дітьми, збільшення чисельності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих до сімейних форм виховання; поліпшиться фінансове, матеріально-технічне і кадрове забезпечення закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, притулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей; буде створено єдину інформаційну систему ведення обліку кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тощо.

Державна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачає проведення заходів щодо попередження дитячої безпритульності і бездоглядності, як-от: удосконалення соціальної роботи із сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах, та матерями, які мають намір відмовитися від новонароджених дітей; посилення заходів щодо збереження житлових прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, впровадження програм забезпечення соціальним житлом випускників інтернатних закладів та дітей із числа дітей- сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували в прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу та під опікою або піклуванням; забезпечення пріоритетності влаштування дитини в сім’ю тощо.

Одним з основних напрямів реал ізації Загальнодержавної програми “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року є запобігання соціальному сирітству, подолання бездоглядності та безпритульності серед дітей. Він реалізується з метою організації результативної роботи щодо запобігання соціальному сирітству, реабілітації бездоглядних і безпритульних дітей, розвиткові сімейних форм виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних та безпритульних, схильних до бродяжництва.

Основними завдання цього напряму є:

1. Удосконалення системи соціальної роботи із сім’ями, що мають дітей і опинилися в складних життєвих обставинах.

2. Запобігання соціальному сирітству дітей з раннього віку, сприяння діяльності в родопомічних закладах консультаційних пунктів соціально-психологічної допомоги, центрів матері та дитини, для чого:

- запобігати відмові батьків від дітей раннього віку, в тому числі дітей зі вродженими вадами розвитку;

- своєчасно виявляти бездоглядних і безпритульних дітей, улаштовувати їх на виховання в заклади сімейного типу та соціального захисту;

- встановлювати статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, не пізніш як через два місяці після виявлення дитини, яка залишилася без батьківського піклування.

3. Удосконалити процес реабілітації бездоглядних та безпритульних дітей і їх

сімей, для чого:

- порядкувати до 2010 року систему обліку бездоглядних та безпритульних дітей (у відповідних організаціях незалежно від їх форм власності);

- до 2010 року зменшити кількість бездоглядних та безпритульних дітей на 60 відсотків, до 2012 року - на 75 відсотків, до 2015 року - на 95 відсотків.

Список рекомендованої літератури:

1. Конституція України.

2. Конвенція ООН про права дитини.

3. Закон України “Про охорону дитинства” (зі змінами й доповненнями) від 26.04.2001 р., №2402-111.

4. Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р., № 2342-ІУ.

5. Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” від 24 січня 1995 р., № 20/95-ВР.

6. Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 р., № 2623-ІУ.

7. Закон України “Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 р., № 966-ІУ.

8. Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001р., №2558-111

9. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р., № 803-ХЇІ.

10. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р., №2811-ХЇЇ.

11. Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 р.,№ 1768-ІІІ.

12. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001 р., №2789-111.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для дітей” від 9 червня 1997 р., № 565.

14. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей” від 28 січня 2004 р., № 87.

15. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю”в і 26 квітня 2002 р., № 565.

16. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” від 26 квітня 2002 р., № 564).

17. Постанова Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р., № 866.

18. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” від 8 жовтня 2008 р., № 905.

19. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки” від 11 травня 2006 р., № 623.

20. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 17 жовтня 2007 р., № 1242.

21. Закон України “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року” від 5 березня 2009 р., №1065-VI.

22. Нормативно-правове забезпечення діяльності закладів соціального захисту. - К. 2007. -136 с.

23. Збірник нормативно-правових актів з питань діяльності спеціалізованих закладів і формувань у сфері соціальної підтримки сім’ї, дітей та молоді. - К., 2007. - 279 с.

Тема 1.3 Інституційне забезпечення профілактики • бездоглядності та безпритульності дітей і реабілітації “дітей вулиці”

Ключові поняття: соціальні інституції; профілактика; рівні та види профілактики; суб’єкти й об’єкти профілактики; завдання і діяльність суб’єктів профілактики; реабілітація; суб’єкти й об’єкти реабілітації; завдання і діяльність суб’єктів реабілітації.

Лекція.

Інституційне забезпечення профілактики бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці”

План:

1. Сутність понять “профілактика”, “реабілітація”. Види й рівні профілактики.

2. Об’єкти і суб’єкти профілактики бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці”. Загальна характеристика соціальних інституцій, що здійснюють профілактичну і реабілітаційну діяльність.

3. Інституційна модель профілактики бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці”.

Матеріали лекції

Терміни “профілактика” та “реабілітація” переважно вживаються і розглядаються в юридичних, медичних та соціальних науках. Сам термін “профілактика”, як правило, асоціюється із запланованим попередженням якогось негативного явища, тобто з усуненням причин його виникнення.

Профілактика, у соціологічному розумінні, - це діяльність, спрямована на зміцнення та зберігання стабільного функціонування соціальної системи, яка здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин і умов, що викликають різноманітні девіації^{^[5]}. Отже, профілактика бездоглядності й безпритульності дітей - це діяльність, яка спрямована на послаблення негативного впливу дитячої бездоглядності та безпритульності на суспільство як соціальну систему, яка здійснюється шляхом виявлення та усунення причин і умов її виникнення та існування.

У сучасній соціальній практиці розрізняють первинну, вторинну і третинну профілактику. Первинна профілактика - найбільш масова, найбільш неспецифічна і водночас найбільш ефективна. Вона охоплює всі сім’ї з дітьми, а її метою є створення сприятливого середовища для функціонування родин з дітьми, сприяння всебічному розвиткові дітей у країні. Слід зазначити, що первинна профілактика дитячої безпритульності й бездоглядності - це комплекс соціальних, економічних, правових, просвітницьких, організаційних заходів, спрямованих на підтримку сімей з дітьми, формування відповідального батьківства та захист прав дітей.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих негативних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профілактика представляє комплекс соціально-економічних, соціально-психологічних та організаційних заходів, спрямованих на усунення виражених чинників ризику, які за певних умов можуть призвести до виходу дитини із сім’ї. Контингентом вторинної профілактики є сім’ї з дітьми, які потрапили в складні життєві обставини. За своєю спрямованістю на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні до конкретної сім’ї. Фахівці зазначають, що ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і результативний, ніж від первинної.

Третинна профілактика (інколи її ототожнюють з реабілітацією) безпосередньо стосується бездоглядних і безпритульних дітей та їх батьків або осіб, які їх замінюють. Мета здійснення профілактичних заходів цього рівня-реабілітація бездоглядних і безпритульних дітей. Поняття “реабілітація” слід розглядати як діяльність, спрямовану на створення й забезпечення умов для соціальної інтеграції бездоглядної та безпритульної дитини, повернення її в сім’ю, влаштування до сімейних форм виховання (передача під опіку, влаштування до прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу або її усиновлення). Тому діяльність у межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних закладах соціального захисту дітей - притулках для дітей та центрах соціально-психологічної реабілітації дітей, притулках, створених громадськими організаціями. Третинна профілактика серед бездоглядних і безпритульних дітей та їх родин є переважно соціально-психологічною, соціально-педагогічною та індивідуальною за формою її проведення. При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів - соціальних працівників, психологів і педагогів.

Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну профілактики.

Загальна профілактика включає в себе комплекс заходів, спрямованих на попередження виникнення певних проблем у майбутньому людини.

Спеціальна профілактика - це система заходів, спрямованих на попередження та локалізацію конкретних негативних явищ у житті й поведінці людей.

Розрізняють наступні рівніпрофілактики:

Особистий рівень - вплив на бездоглядну або безпритульну дитину сфокусовано таким чином, щоб відновити її навички життя в соціумі, сім’ї.

Сімейний рівень передбачає вплив на сім’ю, оскільки становище і відносини в сім’ї дитини є визначальним чинником її перебування в сім’ї чи виходу на вулицю.

Соціальний рівень профілактики спрямований на формування в суспільстві ціннісних установок на неухильне дотримання прав дитини. Фахівці вважають, що це допомагає створити сприятливі умови для роботи на особистому та сімейному рівнях.

Суб’єктами соціальної профілактики дитячої безпритульності й бездоглядності є державні органи та установи, громадські організації, бізнес-організації, заклади освіти і виховання. Розрізняють спеціалізовані та неспеціалізовані суб’єкти профілактики. Щодо профілактики дитячої бездоглядності й безпритульності, то до неспеціалізованих суб’єктів, які здійснюють профілактичні функції, належать навчальні заклади, різноманітні заклади позашкільної освіти, спортивні товариства, клуби за інтересами. Профілактична функція є для них другорядною. Спеціалізованими суб’єктами профілактики дитячої безпритульності є державні органи та установи і громадські організації, діяльність яких безпосередньо спрямована на профілактику дитячої бездоглядності й безпритульності: служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кримінальна міліція у справах дітей, органи освіти й охорони здоров’я, громадські організації. Ці органи та організації покликані забезпечити проведення різноманітних профілактичних заходів, виступаючи при цьому як їхні безпосередні організатори й виконавці.

Об’єктами профілактики дитячої безпритульності та бездоглядності є: сім’ї з дітьми (первинна профілактика); сім’ї з дітьми, які потрапили в складні життєві обставини; матері, які мають намір відмовитися від новонароджених дітей, тощо (вторинна профілактика) та бездоглядні й безпритульні діти та їх батьки або особи, які їх замінюють (третинний рівень профілактики).

Інституційне забезпечення профілактики дитячої бездоглядності та безпритульності можна розглядати через призму існуючої в країні політики соціального забезпечення і підтримки сімей з дітьми, розвиток системи шкільної та позашкільної освіти, створення мережі закладів соціального захисту й соціального обслуговування дітей, сімей з дітьми та подальший розвиток системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

З 1994 року до складу місцевих органів виконавчої влади включено служби у справах дітей, до компетентності яких належать питання реалізації державної політики з питань захисту прав дітей та запобігання дитячій безпритульності й бездоглядності.

Основними завданнями служб у справах дітей є:

- реалізація державної політики з питань соціального захисту дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень;

- розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, громадськими організаціями заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей;

- координація зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності у напрямку вирішення питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності й безпритульності;

- забезпечення дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї;

- здійснення контролю за умовами утримання й виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей усіх форм власності;

- ведення державної статистики щодо дітей;

- ведення обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, улаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок);

- визначення пріоритетних напрямів поліпшення становища дітей, їх соціального захисту, сприяння фізичному, духовному та інтелектуальному розвиткові, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. № 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” саме на служби у справах дітей покладається безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначеною Постановою затверджено “Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини”, який визначає алгоритм дій спеціалістів служб у справах дітей щодо захисту прав дитини.

Служби у справах дітей здійснюють низку заходів щодо запобігання дитячої безпритульності та бездоглядності й надання соціальної допомоги безпритульним та бездоглядним дітям. До таких заходів належать: обстеження сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; вилучення дітей з вулиці, виявленням дітей, які залишилися без батьківського піклування, їх тимчасове влаштування; удосконалення мережі закладів соціального захисту дітей - притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей; ініціювання притягнення до відповідальності батьків, які не виконують батьківських обов’язків, та посадових осіб, які порушують права дітей, тощо.

З метою попередження дитячої бездоглядності й безпритульності, запобігання правопорушенням серед дітей, вжиття відповідних заходів щодо влаштування дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, до закладів соціального захисту та надання їм соціальної, правової, медичної допомоги постійно здійснюються профілактичні рейди “Діти вулиці”, “Підліток”, “Вокзал”, “Урок”, які працівники служб у справах дітей проводять спільно з підрозділами кримінальної міліції у справах дітей, органами освіти, охорони здоров’я, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управліннями (відділами) у справах сім’ї та молоді. Виявлених під час проведення рейдів дітей повертають до родин, інтернатних закладів, закладів охорони здоров’я або влаштовують до притулків чи центрів соціально-психологічної реабілітації дітей. Під час проведення профілактичних рейдів особлива увага приділяється виявленню та притягненню до відповідальності дорослих, які втягують дітей у протиправні дії, змушують бродяжити, жебракувати, займатися проституцією. У 2008 році службами у справах дітей обстежено понад 57 тис. сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, вилучено з несприятливого побутового оточення 6,8 тис. дітей (2007 р. - 9 тис. дітей) та ініційовано притягнення до різних видів відповідальності 582-х посадових осіб, які порушують права дітей^{^[6]}.

Крім того, постійно здійснюється контроль за дотриманням культурно-розважальними закладами, ігровими залами, комп’ютерними клубами нормативно-правових актів щодо порядку відвідуваннями їх дітьми, заборони продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, розповсюдження наркотиків, пропаганди проституції, насилля, жорстокості.

В Україні функціонує 90 притулків для дітей і 30 центрів соціально-психологічної реабілітації дітей, котрі активно надають допомогу дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Діяльність цих закладів спрямована на тимчасове влаштування й соціально-психологічну реабілітацію дітей. Крім того, за даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, в Україні функціонує 69 притулків і центрів благодійних фондів та громадських організацій, у яких у 2007 р. перебувало 3392 дитини.

Після проведення педагогічно-психологічної корекції вихованців притулків і центрів соціально-психологічної реабілітації дітей здебільшого повертають до сімей батьків, опікунів або піклувальників, улаштовують до інтернатних закладів, передають під опіку, піклування та влаштовують у прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу. Протягом останніх років простежується чітка тенденція зростання чисельності дітей, які після перебування в притулках і центрах соціально-психологічної реабілітації були влаштовані до сімейних форм виховання.

Значну роль у соціальному захисті та наданні соціальної допомоги сім’ям з дітьми відіграють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. При центрах створено мережу спеціалізованих формувань і закладів соціального обслуговування. Протягом 2008 року соціальну роботу із сім’ями, дітьми та молоддю здійснювали спеціалізовані формування, у тому числі: 777 служб соціальної підтримки сім’ї, 81 служба “Телефон довіри”, 550 мобільних консультаційних пунктів соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях, віддалених районах міст, 688 консультаційних пунктів у пологовому будинку та відділеннях, жіночих консультаціях тощо. Своєчасне виявлення, облік, надання комплексної допомоги сім’ям, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції стосовно дітей, є одним із найбільш ефективних заходів попередження дитячої безпритульності та бездоглядності.

Через мережу служб соціальної підтримки сім’ї фахівці центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надають послуги таким категоріям сімей:

- сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх за допомогою власних засобів та можливостей, у зв’язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною чи алкогольною залежністю одного із членів сім’ї, його перебуванням у місцях позбавлення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і складними стосунками в сім’ї, безробіттям одного із членів сім’ї, якщо він зареєстрований у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу;

- сім’ям, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

- неповнолітнім одиноким матерям (батькам), яким потрібна підтримка;

- сім’ям, члени яких мають досвід перебування в інтернатних закладах;

- прийомним сім’ям, дитячим будинкам сімейного типу.

Сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах, надається соціальна допомога, частина з них перебуває під соціальним супроводом. З метою надання невідкладних соціальних послуг сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді створено мережу центрів соціально-психологічної допомоги. В Україні функціонує 22 такі заклади, у яких надається одноразова допомога і допомога цілодобового та денного стаціонарів.

Протягом останніх років значно активізувалася соціальна робота з матерями, які мали намір відмовитися від новонародженої дитини. В Україні у 2008 році функціонувало 688 консультаційних пунктів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді в пологових стаціонарах, 48-у жіночих консультаціях та 11-у будинках дитини.

Для соціальної підтримки жінок, які виявили намір відмовитися від новонародженої дитини, створюється довготривала система соціальної підтримки через надання можливості стаціонарного перебування з дитиною до 18 місяців у соціальних центрах матері та ДИТИНИ. В Україні функціонує 13 таких центрів. Робота з такою категорією жінок є важливим елементом роботи із запобігання поширення соціального сирітства.

Для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, функціонує мережа інтернатних закладів, до якої належать: дитячі будинки, що перебувають у сфері управління МОН, будинки дитини, що перебувають у сфері управління МОЗ, школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, будинки-інтернати, що перебувають у сфері управління Мінпраці. Чисельність дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в інтернатних закладах протягом останніх років постійно зменшується, натомість, чисельність дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих до сімейних форм виховання, постійно збільшується.

Наведена загальна характеристика соціальних інституцій (інститутів) (соціологи розглядають соціальний інститут як форму організації і засіб здійснення соціальної діяльності людей, що забезпечує стабільне функціонування суспільних відносин), які здійснюють профілактику дитячої безпритульності й бездоглядності, надає можливість побудувати інституційну модель профілактики дитячої бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці” та окреслити основні завдання суб’єктів профілактичної і реабілітаційної роботи з “дітьми вулиці”.

Основні завдання суб’єктів профілактичної та реабілітаційної роботи з “дітьми вулиці”

1. Завдання суб’єктів у рамках первинної профілактики

Служби у справах дітей:

- розроблення і здійснення заходів щодо захисту прав, свобод та законних інтересів дітей;

- здійснення контролю за дотриманням культурно-розважальними закладами, ігровими залами, комп’ютерними клубами нормативно- правових актів щодо порядку відвідування їх дітьми, заборони продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, розповсюдження наркотиків, пропаганди проституції, насилля, жорстокості;

- здійснення контролю за умовами утримання й виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей усіх форд власності;

- порушує питання про накладання дисциплінарних стягнень і притягнення до відповідальності посадових осіб та батьків, які допустили порушення прав дитини.

Органи і заклади освіти:

- забезпечення одержання дітьми дошкільної, шкільної та позашкільної освіти.

Органи і заклади охорони здоров 'я:

- здійснення заходів щодо охорони здоров’я матері й дитини.

Органи і заклади культури та спорту:

- здійснення заходів щодо залучення дітей до культурної спадщини й занять фізичною культурою та спортом;

- здійснення заходів щодо розвитку творчих здібностей дітей, організація проведення їх змістовного дозвілля.

Оздоровчі заклади:

- забезпечення проведення оздоровлення і відпочинку дітей.

Кримінальна міліція у справах дітей:

- проведення роботи, пов’язаної із запобіганням правопорушенням дітей;

- здійснення правового виховання дітей.

Органи праці та соціального захисту:

- забезпечення своєчасної виплати всіх видів державної допомоги сім’ям з дітьми;

- проведення вибіркових обстежень умов проживання та виховання дітей до 1-го року. При виявленні фактів нецільового використання допомоги припиняється виплата коштів і повідомляється служба у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді про неналежний догляд за дитиною.

Громадські організації:

- розробка і реалізація програм в інтересах дітей і сімей з дітьми;

- залучення дітей до громадської діяльності.

2. Завдання суб’єктів у рамках вторинної профілактики

Служби у справах дітей:

- здійснення обстеження сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

- забезпечення влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, передачу під опіку, піклування, на усиновлення;

- порушення питання про направлення до спеціальних установ для дітей або навчальних закладів дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Центри соціальних служб для сім % дітей та молоді:

- виявляти жінок, які мають намір відмовитися від новонародженої дитини, та надавати їм своєчасну адресну соціальну допомогу;

- виявляти, вести облік і надавати соціальну допомогу сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Органи і заклади освіти:

- надання центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді даних про сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах,

- надання службам у справах дітей інформації щодо створення умов для навчання дітей, над якими встановлено опіку, піклування і котрі влаштовані у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу.

Кримінальна міліція у справах дітей:

- проведення розшуку дітей, які залишили сім’ї, навчально-виховні заклади та спеціальні установи для дітей;

- виявлення дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво;

- надсилати до служб у справах дітей відомості про дітей, які повернулися із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, вчинили правопорушення, вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних та одурманюючих засобів, у віці до 16 років систематично самовільно залишають сім’ю, самовільно залишають спеціальні навчально-виховні заклади;

- відвідувати дітей правопорушників за місцем їх проживання, навчання або роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками або особами, які їх замінюють;

- вилучати дітей із сімей, перебування в яких загрожує життю або здоров’ю дітей, та влаштовувати таких дітей до притулків для дітей до винесення рішення суду.

Органи і заклади охорони здоров'я:

- надання центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повідомлень про сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Громадські організації:

- розробка та реалізація соціальних програм підтримки сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах (програм попередження насильства в сім’ї; програм, спрямованих на надання допомоги людям, які зловживають алкоголем, наркозалежним тощо);

З. Завдання суб’єктів у рамках третинної профілактики (реабілітації)

Служби у справах дітей:

- здійснення роботи з батьками, опікунами та піклувальниками над усуненням причин і умов, які призвели до порушення прав дітей, бездоглядності та в чинення правопорушень;

- вилучення дітей з вулиці;

- виявлення і тимчасове влаштування дітей, які втратили батьківське піклування;

- створення і координація діяльності мережі закладів соціального захисту дітей - притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації.

Органи і заклади освіти:

- здійснення заходів щодо повернення до навчання дітей, які тривалий час не навчалися;

Притулки для дітей:

- надання тимчасового притулку позбавленим сімейного виховання дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах, залишили навчальні заклади;

- створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм можливості для навчання, праці та проведення змістовного дозвілля.

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей:

- надання комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах;

- проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних потреб кожної дитини;

- створення умов для одержання дітьми освіти з урахуванням рівня їх підготовки;

- сприяння формуванню в дітей власної життєвої позиції для подолання звичок асоціальної поведінки;

- здійснення трудової адаптації дітей з урахуванням їх інтересів та можливостей.

Заклади соціального обслуговування:

- надання комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Громадські організації:

- розробка й реалізація реабілітаційних програм для бездоглядних і безпритульних дітей;

- залучення бездоглядних дітей до громадської діяльності;

- створення волонтерських загонів, які працюють при закладах соціального обслуговування і соціального захисту дітей.

Слід зазначити, що запропонована інтегральна модель профілактики дитячої бездоглядності й безпритульності об’єднує три рівні профілактичної роботи.

На практиці вибудовується модель, яка об’єднує вторинну і третинну профілактику. Постановою Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р. № 866 передбачено створення при районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністраціях, виконавчих органах міських, районних у містах рад комісій з питань захисту прав дитини - дорадчо-консультативних органів. До складу комісій повинні входити відповідальні посадові особи структурних підрозділів держадміністрацій та міськвиконкомів, тобто посадовці, які на законних підставах мають право приймати рішення. Передбачено, що кожний із членів комісії нестиме відповідальність за вирішення конкретної проблеми чи потреби кожної дитини, яка потрапила в складні життєві обставини. До основних завдань Комісії належать забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток. Комісія відповідно до покладених на неї завдань:

1) розглядає і подає пропозиції до індивідуального плану соціального захисту дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах, дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;

2) розглядає питання, утому числі спірні, які потребують колегіального вирішення, зокрема:

- реєстрація народження дитини, батьки якої невідомі;

- надання дозволу бабі, діду, іншим родичам дитини забрати її з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я, якщо цього не зробили батьки дитини;

- позбавлення та поновлення батьківських прав;

- вирішення спорів між батьками щодо визначення або зміни прізвища та імені дитини;

- вирішення спорів між батькам щодо визначення місця проживання дитини;

- участь одного з батьків у вихованні дитини;

- побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав;

- визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування;

- встановлення і припинення опіки, піклування;

- утримання й виховання дітей у сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу та виконання покладених на них обов’язків;

- збереження майна, право власності на яке або право користування яким мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування;

- розгляд звернень дітей щодо неналежного виконання батьками, опікунами, піклувальниками обов’язків з виховання або щодо зловживання ними своїми правами тощо.

- Практичне застосування описаної моделі дасть змогу всім суб’єктам здійснювати ефективну координацію профілактичної роботи з безпритульними та бездоглядними дітьми.

Список рекомендованої літератури:

1. Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” від 24 січня 1995 р., № 20/95-ВР.

2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження типових положень про службу у справах дітей” від ЗО серпня 2007 р., № 1068.

3. Постанова Кабінету Міністрів України ‘ ‘Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю” від 27 серпня 2004 р., № 1126.

4. Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення кримінальної міліції у справах дітей” від 8 липня 1995 р., № 502.

5. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для дітей” від 9 червня 1997 р., № 565.

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей” від 28 січня 2004 р., № 87.

7. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко)” від 27.12.2005 р., № 129.

8. Постанова Кабіне

Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями: