Чисельність проведення профілактичних рейдів і виявлення дітей, які бродяжать та жебракують

(за даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту)

Рік	Проведено профілактичних рейдів	Виявлено дітей	З них: за бродяжництво та жебракування
			19 528
			13 762
			11 249

28477------»4QQQ7^^^

60000 -50000 -40000 -30000 -20000 -10000 -

Кількість дітей, вилучених з вулиці

Кількість дітей, які перебували у притулках для дітей

Рис. 1.1. Кількість дітей, вилучених з вулиці, та дітей,

які перебували у притулках для дітей (за даними Державного

департаменту з усиновлення та захисту прав дитини

Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту)

З 2006 року Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту з метою надання соціальної допомоги веде облік сімей, які опинилися в складних життє­вих обставинах. У 2008 році 90790 сімей, у яких проживає 176 471 дитина, пере­бували на обліку в банку даних сімей, які опинилися в складних життєвих об­ставинах. Серед складних життєвих обставин найпоширенішими виявилися:

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

інвалідність батьків або дітей, зневажливе ставлення членів сім’ї одне до одно­го і незадовільні стосунки в сім’ї, наркотична або алкогольна залежність одного із членів сім’ї. Безумовно, що діти з таких сімей мають великий ризик потрапи­ти (або вже потрапили) до категорії безпритульних і бездоглядних дітей. Таким сім’ям надаються різні види соціальної допомоги, частина сімей береться під соціальний супровід працівниками центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

В Україні охорона дитинства визнана загальнонаціональним пріоритетом. Принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини покладений в основу державної політики у сфері охорони дитинства та регулювання сімейних відно­син. Питання попередження і подолання дитячої бездоглядності й безпритуль­ності займає одне із центральних місць у державній політиці щодо охорони ди­тинства. Державна політика у сфері попередження та подолання дитячої без­доглядності й безпритульності здійснюється за такими напрямами:

– виявлення, облік та проведення соціального інспектування і супроводження сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції стосовно дітей, надання комплексної допомоги таким сім’ям; – здійснення профілактики раннього соціального сирітства шляхом проведення соціальної роботи з матерями, які мають намір відмовитися від народжених дітей; – створення і розвиток закладів соціального захисту дітей (притулки для дітей та центри соціально-психологічної реабілітації дітей) та закладів соціального обслуговування сімей з дітьми (соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальний центр матері та дитини, центр соціально-психологічної допомоги); – розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених

батьківського піклування; – забезпечення одержання повної загальної середньої освіти дітьми, які не навчалися тривалий час або не навчалися взагалі, на базі вечірніх (змінних) шкіл і професійно-технічних навчальних закладів; – здійснення контролю за дотриманням житлових та майнових прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; – надання соціальної підтримки, працевлаштування й забезпечення житлом випускників шкіл-інтернатів, загальноосвітніх шкіл і професійних училищ, вихованців дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей; – співпраця з громадськими організаціями у сфері профілактики дитячої

бездоглядності та безпритульності. Слід відзначити, що якщо на початку та в середині 90-х років державна полі­тики попередження і подолання дитячої безпритульності й бездоглядності зво­дилася в основному до вилучення дітей з вулиці і влаштування їх до притулків для дітей (головними завданнями яких було нагодувати, одягти, надати тимча-

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

сове житло дитині, встановити її особу та повернути дитину до родини або до інтернатного закладу), то із середини 2000-х років – головним завданням дер­жавної політики стало надання комплексної соціально-психологічної допомоги дитині й вирішення її подальшої долі – повернення в сім’ю (за умови, якщо причини її виходу на вулицю із сім’ї нейтралізовані), надання статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та влаштування її до сімейних форм виховання. Слід підкреслити, що протягом останніх років значно збільшилася кількість дітей із притулків для дітей, улаштованих до сімейних форм виховання (рис. 1.2.).

Саме в цей час була змінена і сама філософія державної політики – у центрі уваги попередження та подолання дитячої безпритульності й правопорушень

Рис. 1.2. Влаштування дітей, вихованців притулків

(за даними Державного департаменту з усиновлення

та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім’ї,

молоді та спорту)

постала дитина, яка потребує допомоги, а не неповнолітні, до яких потрібно було застосовувати примусові заходи. У 2007 році у назві служб і органів, які опікуються дітьми, термін “неповнолітні” був замінений на термін “діти”. До перших проявів змін філософії державної політики по відношенню до безпри-

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

тульних дітей слід віднести надання службам у справах дітей повноважень для влаштування вилучених з вулиці безпритульних дітей, розвиток нових закладів соціального захисту – центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та на­дання соціальної допомоги сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах.