Та безпритульності дітей

План

1. Основні законодавчо-нормативні акти щодо захисту прав дітей

і попередження бездоглядності та безпритульності дітей.

2. Державні програми щодо попередження бездоглядності та безпритульності
дітей.

Матеріали лекції Державна політика у сфері захисту прав дітей та попередження дитячої без­доглядності й безпритульності регулюється численними нормативно-правови­ми актами, серед яких можна виділити наступні групи:

1. Законодавчі акти у сфері захисту прав дітей (Конституція України, Кон­венція ООН про права дитини, Сімейний кодекс, Цивільний кодекс, Закон Ук­раїни “Про охорону дитинства”, Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, Закон України “Про попередження на­сильства в сім’ї” тощо).

2. Законодавчо-нормативні акти у сфері соціальної підтримки і соціального забезпечення сімей з дітьми (Закон України “Про соціальні послуги”, Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, Закон України “Про дер­жавну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” тощо).

3. Нормативно-правові акти, що регламентують процедуру виявлення дітей, які залишилися без батьківського піклування, та їх подальшого влаштування (Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, Постано­ва Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р. ¹ 866, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку провадження діяль-

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

ності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” від 8 жовтня 2008 р. ¹ 905, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю” від 26 квітня 2002 року ¹ 565, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про ди­тячий будинок сімейного типу” від 26 квітня 2002 року ¹ 564).

4. Нормативно-правові акти, що стосуються діяльності закладів соціально­го захисту й обслуговування дітей (Постанови Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для дітей”, “Про затвердження Типового поло­ження про центр соціально-психологічної реабілітації дітей”, “Про затверджен­ня Типового положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, “Про затвердження Типового положення про соціальний центр матері та дитини”, “Про затвердження Типового поло­ження про центр соціально-психологічної допомоги”, “Про затвердження Типо­вого положення про соціальний гуртожиток для осіб, які потребують соціально­го захисту” тощо).

До закладів соціального захисту дітей належать притулки для дітей і центри соціально-психологічної реабілітації дітей, а до закладів соціального обслугову­вання – соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсь­кого піклування, соціальний центр матері та дитини, центр соціально-психоло­гічної допомоги.

Важливою групою нормативно-правових документів є затверджені поста­новами Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклу­вання, пов’язаної із захистом прав дитини” (від 24 вересня 2008 р. ¹ 866) та “Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дот­риманням прав усиновлених дітей” (від 08.10. 2008 р. ¹ 905), що містять чіткі процедури і механізми з питань виявлення дітей, які залишилися без піклування батьків, їх улаштування, процедуру здійснення усиновлення тощо.

Так, прийнятий Порядок діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини, визначає механізми й порядок діяльності органів опіки та піклування з моменту виявлення дитини, яка залишилась без піклування бать­ків, до її влаштування та здійснення контролю за умовами її проживання і вихо­вання (рис. 1.3.).

Порядок чітко фіксує алгоритм дій осіб, яким стало відомо про факт зали­шення дітей без батьківського піклування. Дитина, яка залишилася без батьк­івського піклування, може бути за направленням служби у справах дітей за місцем виявлення дитини тимчасово влаштована в притулок для дітей служби у справах дітей, центр соціально-психологічної реабілітації дітей, соціально-реа­білітаційний центр (дитяче містечко), заклад для дітей-сиріт та дітей, позбав­лених батьківського піклування, сім’ї громадян.

Безпритульні діти влаштовуються в притулок для дітей або центр соціально-психологічної реабілітації. Адміністрація закладів і служби у справах дітей за

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

Виявлення дітей, які залишились без батьківського,--------- > піклування ^Особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без батьківського піклування, зобов'язані негайно повідомити про це службу у справах дітей за місцем виявлення дитини.	Тимчасове влаштування дитини	Ведення обліку дітей	Надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування (реєстрація народження дитини, збір та підготовка документів, прийняття рішення РДА, міськвиконкому)
Влаштування дитини Г^ (усиновлення, опіка, прийомна сім’я, ДБСТ)	Захист житлових та майнових прав дітей. Розв’язання спорів між батьками щодо виховання дитини

Рис. 1.3. Алгоритм дій органів опіки та піклування в питаннях захисту прав дитини

місцем виявлення дітей протягом двох місяців проводять роботу щодо вста­новлення особи дитини та її родинних зв’язків, розглядають питання про її по­вернення на виховання до батьків або осіб, які їх замінюють. Якщо повернення до батьків або осіб, які їх замінюють, є неможливим або недоцільним, служба у справах дітей за місцем походження дитини (місце проживання або перебуван­ня її біологічних батьків на момент їх смерті або виникнення обставин, що при­звели до позбавлення дитини батьківського піклування) готує документи для надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування.

У випадку, коли дитина була покинута в пологовому будинку або іншому закладі охорони здоров’я, її відмовилися забрати батьки чи інші родичі, дитина була підкинута або знайдена, складається акт за формою, затвердженою МОЗ і МВС. Підкинута або знайдена дитина, а також дитина, яка має ознаки насил­ля чи жорстокого поводження, доставляється медичним працівником у супро­воді представника органів внутрішніх справ до закладу охорони здоров’я, де їй надається необхідна медична допомога. Тимчасове влаштування такої дитини відбувається після отримання медичної допомоги.

Порядком також чітко врегульована процедура надання статусу дитини-си-роти та дитини, позбавленої батьківського піклування: визначений перелік до­кументів, які є підставою для надання дитині відповідного статусу, а також про­цедура прийняття органом опіки та піклування рішення про надання дитині відпо­відного статусу.

Прийнятий Порядок регламентує процедуру і принципи визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування. У разі, коли дитина залишилась сиротою або позбавлена батьківського піклу-

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей 23

вання, вона згідно із законодавством має право бути влаштованою насамперед на усиновлення, опіку/піклування, у прийомну сім’ю або дитячий будинок сімей­ного типу. Саме ці форми влаштування дитини є сімейними. До інтернатного закладу (будинок дитини, дитячий будинок, школа-інтернат тощо) дитина може бути влаштована тільки в разі, коли було вичерпано всі можливості щодо влаш­тування її в сім’ю. Дуже важливо враховувати, що відповідно до вимог украї­нського законодавства таке влаштування не позбавляє службових осіб від по­шуків сім’ї для дитини.

Основні завдання державної політики у сфері попередження і подолання ди­тячої бездоглядності й безпритульності в Україні визначені в державних цільо­вих програмах. Так, метою Державної програми подолання дитячої без­притульності і бездоглядності на 2006–2010 роки є подолання дитячої безпритульності і бездоглядності, запобігання сирітству, створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей.

Основними завданнями Державної програми визначено:

– розроблення та запровадження ефективних форм роботи з профілактики дитячої безпритульності й бездоглядності, виявлення на ранній стадії сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції, та забезпечення захисту прав дітей, які виховуються в таких сім’ях;

– застосування ефективних форм соціальної підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах;

– створення єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

– запровадження ефективних форм і методів роботи з дітьми, які перебувають у закладах соціального захисту;

– завершення роботи з формування мережі закладів соціального захисту дітей та удосконалення їх діяльності.

Очікується, що в результаті виконання Програми кількість безпритульних і бездоглядних дітей зменшиться на 50%; буде запроваджена система реабілі­таційної роботи з біологічними батьками дітей; впроваджена система надання комплексної допомоги сім’ям з дітьми, збільшення чисельності дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштованих до сімейних форм виховання; поліпшиться фінансове, матеріально-технічне і кадрове забезпечен­ня закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також дитячих будинків сімейного типу, прийомних сімей, притулків для дітей, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей; буде створено єдину інфор­маційну систему ведення обліку кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, тощо.

Державна програма реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, передбачає проведення заходів щодо попередження дитячої безпритульності і бездоглядності, як-от:

24 КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

удосконалення соціальної роботи із сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах, та матерями, які мають намір відмовитися від новонароджених дітей; посилення заходів щодо збереження житлових прав дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, впровадження програм забезпечення соціальним житлом випускників інтернатних закладів та дітей із числа дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебували в прийом­них сім’ях, дитячих будинках сімейного типу та під опікою або піклуванням; забезпечення пріоритетності влаштування дитини в сім’ю тощо.

Одним з основних напрямів реалізації Загальнодержавної програми “На­ціональний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року є запобігання соціальному сирітству, подолання бездог­лядності та безпритульності серед дітей. Він реалізується з метою організації результативної роботи щодо запобігання соціальному сирітству, реабілітації без­доглядних і безпритульних дітей, розвиткові сімейних форм виховання дітей, позбавлених батьківського піклування, бездоглядних та безпритульних, схиль­них до бродяжництва.

Основними завдання цього напряму є:

1. Удосконалення системи соціальної роботи із сім’ями, що мають дітей і опинилися в складних життєвих обставинах.

2. Запобігання соціальному сирітству дітей з раннього віку, сприяння діяль­ності в родопомічних закладах консультаційних пунктів соціально-психологічної допомоги, центрів матері та дитини, для чого:

– запобігати відмові батьків від дітей раннього віку, в тому числі дітей зі

вродженими вадами розвитку; – своєчасно виявляти бездоглядних і безпритульних дітей, улаштовувати

їх на виховання в заклади сімейного типу та соціального захисту; – встановлювати статус дитини-сироти або дитини, позбавленої

батьківського піклування, не пізніш як через два місяці після виявлення

дитини, яка залишилася без батьківського піклування.

3. Удосконалити процес реабілітації бездоглядних та безпритульних дітей і їх

сімей, для чого: – порядкувати до 2010 року систему обліку бездоглядних та безпритульних

дітей (у відповідних організаціях незалежно від їх форм власності); – до 2010 року зменшити кількість бездоглядних та безпритульних дітей

на 60 відсотків, до 2012 року – на 75 відсотків, до 2015 року – на 95 відсотків.

Список рекомендованої літератури:

1. Конституція України.

2. Конвенція ООН про права дитини.

3. Закон України “Про охорону дитинства” (зі змінами й доповненнями) від 26.04.2001 р., ¹ 2402-ІІІ.

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

4. Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13 січня 2005 р., ¹ 2342-IV.

5. Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” від 24 січня 1995 р., ¹ 20/95-ВР.

6. Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” від 2 червня 2005 р., ¹ 2623-IV.

7. Закон України “Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 р., ¹ 966-IV.

8. Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від 21 червня 2001 р., ¹ 2558-ІІІ.

9. Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р., ¹ 803-ХІІ.

10. Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р., ¹ 2811-ХІІ.

11. Закон України “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям” від 1 червня 2000 р., ¹ 1768-ІІІ.

12. Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001 р., ¹ 2789-ІІІ.

13. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для дітей” від 9 червня 1997 р., ¹ 565.

14. Постанова Кабінету Міністрів України “ Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей” від 28 січня 2004 р., ¹ 87.

15. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю”в і 26 квітня 2002 р., ¹ 565.

16. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” від 26 квітня 2002 р., ¹ 564).

17. Постанова Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р., ¹ 866.

18. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” від 8 жовтня 2008 р., ¹ 905.

19. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006–2010 роки” від 11 травня 2006 р., ¹ 623.

20. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Державної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 17 жовтня 2007 р., ¹ 1242.

21. Закон України “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року” від 5 березня 2009 р., ¹ 1065- VI.

22. Нормативно-правове забезпечення діяльності закладів соціального захисту. – К. 2007. – 136 с.

23. Збірник нормативно-правових актів з питань діяльності спеціалізованих закладів і формувань у сфері соціальної підтримки сім’ї, дітей та молоді. – К., 2007. – 279 с.

Тема 1.3. Інституційне забезпеченняпрофілактики бездоглядностіта безпритульності дітей і реабілітації “дітей вулиці”

Ключові поняття: соціальні інституції; профілактика; рівні та види про­філактики; суб’єкти й об’єкти профілактики; завдання і діяльність суб’єктів профі­лактики; реабілітація; суб’єкти й об’єкти реабілітації; завдання і діяльність суб’єктів реабілітації.