Інституційне забезпечення профілактики бездоглядності

та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці”

План:

1. Сутність понять “профілактика”, “реабілітація”. Види й рівні профілактики.

2. Об’єкти і суб’єкти профілактики бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці”. Загальна характеристика соціальних інституцій, що здійснюють профілактичну і реабілітаційну діяльність.

3. Інституційна модель профілактики бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці”.

Матеріали лекції

Терміни “профілактика” та “реабілітація” переважно вживаються і розгля­даються в юридичних, медичних та соціальних науках. Сам термін “профілак­тика”, як правило, асоціюється із запланованим попередженням якогось нега­тивного явища, тобто з усуненням причин його виникнення.

Профілактика, у соціологічному розумінні, – це діяльність, спрямована на зміцнення та зберігання стабільного функціонування соціальної системи, яка здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин і умов, що викликають різноманітні девіації⁵. Отже, профілактика бездоглядності й без­притульності дітей – це діяльність, яка спрямована на послаблення нега­тивного впливу дитячої бездоглядності та безпритульності на суспільство як соціальну систему, яка здійснюється шляхом виявлення та усунення причин і умов її виникнення та існування.

⁵ Бєлоусов Ю. Л. Інституціоналізація профілактики наркотизму в Україні. – Автореф. дис. канд. соц. наук: 22.00.03. – Харків, 2003. – 21 с.

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

У сучасній соціальній практиці розрізняють первинну, вторинну і третин­ну профілактику. Первинна профілактика – найбільш масова, найбільш неспе­цифічна і водночас найбільш ефективна. Вона охоплює всі сім’ї з дітьми, а її метою є створення сприятливого середовища для функціонування родин з дітьми, сприяння всебічному розвиткові дітей у країні. Слід зазначити, що первинна профілактика дитячої безпритульності й бездоглядності – це комплекс соціаль­них, економічних, правових, просвітницьких, організаційних заходів, спрямова­них на підтримку сімей з дітьми, формування відповідального батьківства та захист прав дітей.

Вторинна профілактика має на меті обмеження поширення окремих нега­тивних явищ, що мають місце в суспільстві чи соціальній групі. Вторинна профі­лактика представляє комплекс соціально-економічних, соціально-психологічних та організаційних заходів, спрямованих на усунення виражених чинників ризику, які за певних умов можуть призвести до виходу дитини із сім’ї. Контингентом вторинної профілактики є сім’ї з дітьми, які потрапили в складні життєві обста­вини. За своєю спрямованістю на контингенти ризику вторинна профілактика є масовою, залишаючись при цьому індивідуальною у відношенні до конкретної сім’ї. Фахівці зазначають, що ефект від програм вторинної профілактики більш швидкий, але менш універсальний і результативний, ніж від первинної.

Третинна профілактика (інколи її ототожнюють з реабілітацією) безпосеред­ньо стосується бездоглядних і безпритульних дітей та їх батьків або осіб, які їх замінюють. Мета здійснення профілактичних заходів цього рівня – реабілітація бездоглядних і безпритульних дітей. Поняття “реабілітація” слід розглядати як діяльність, спрямовану на створення й забезпечення умов для соціальної інтег­рації бездоглядної та безпритульної дитини, повернення її в сім’ю, влаштування до сімейних форм виховання (передача під опіку, влаштування до прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу або її усиновлення). Тому діяльність у межах третинної профілактики зосереджується в різноманітних закладах со­ціального захисту дітей – притулках для дітей та центрах соціально-психологіч­ної реабілітації дітей, притулках, створених громадськими організаціями. Тре­тинна профілактика серед бездоглядних і безпритульних дітей та їх родин є переважно соціально-психологічною, соціально-педагогічною та індивідуальною за формою її проведення. При проведенні третинної профілактики різко зростає роль професіоналів – соціальних працівників, психологів і педагогів.

Крім цих видів профілактики, розрізняють ще загальну та спеціальну про­філактики.

З агальна профілактика включає в себе комплекс заходів, спрямованих на попередження виникнення певних проблем у майбутньому людини.

Спеціальна профілактика – це система заходів, спрямованих на попе­редження та локалізацію конкретних негативних явищ у житті й поведінці людей.

28 КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

Розрізняють наступні рівні профілактики:

Особистий рівень – вплив на бездоглядну або безпритульну дитину сфоку­совано таким чином, щоб відновити її навички життя в соціумі, сім’ї.

Сімейний рівень передбачає вплив на сім’ю, оскільки становище і відноси­ни в сім’ї дитини є визначальним чинником її перебування в сім’ї чи виходу на вулицю.

Соціальний рівень профілактики спрямований на формування в суспільстві ціннісних установок на неухильне дотримання прав дитини. Фахівці вважають, що це допомагає створити сприятливі умови для роботи на особистому та сімей­ному рівнях.

Суб’єктами соціальної профілактики дитячої безпритульності й бездогляд­ності є державні органи та установи, громадські організації, бізнес-організації, заклади освіти і виховання. Розрізняють спеціалізовані та неспеціалізовані су­б’єкти профілактики. Щодо профілактики дитячої бездоглядності й безпритуль­ності, то до неспеціалізованих суб’єктів, які здійснюють профілактичні функції, належать навчальні заклади, різноманітні заклади позашкільної освіти, спортивні товариства, клуби за інтересами. Профілактична функція є для них другоряд­ною. Спеціалізованими суб’єктами профілактики дитячої безпритульності є дер­жавні органи та установи і громадські організації, діяльність яких безпосеред­ньо спрямована на профілактику дитячої бездоглядності й безпритульності: служ­би у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кримі­нальна міліція у справах дітей, органи освіти й охорони здоров’я, громадські організації. Ці органи та організації покликані забезпечити проведення різнома­нітних профілактичних заходів, виступаючи при цьому як їхні безпосередні органі­затори й виконавці.

Об’єктами профілактики дитячої безпритульності та бездоглядності є: сім’ї з дітьми (первинна профілактика); сім’ї з дітьми, які потрапили в складні життєві обставини; матері, які мають намір відмовитися від новонароджених дітей, тощо (вторинна профілактика) та бездоглядні й безпритульні діти та їх батьки або особи, які їх замінюють (третинний рівень профілактики).

Інституційне забезпечення профілактики дитячої бездоглядності та без­притульності можна розглядати через призму існуючої в країні політики со­ціального забезпечення і підтримки сімей з дітьми, розвиток системи шкільної та позашкільної освіти, створення мережі закладів соціального за­хисту й соціального обслуговування дітей, сімей з дітьми та подальший роз­виток системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківсько­го піклування.

З 1994 року до складу місцевих органів виконавчої влади включено служби у справах дітей, до компетентності яких належать питання реалізації державної політики з питань захисту прав дітей та запобігання дитячій безпритульності й бездоглядності.

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

Основними завданнями служб у справах дітей є:

– реалізація державної політики з питань соціального захисту дітей, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень; – розроблення і здійснення самостійно або разом з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, громадськими організаціями заходів щодо захисту прав, свобод і законних інтересів дітей; – координація зусиль місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності у напрямку вирішення питань соціального захисту дітей та організації роботи із запобігання дитячій бездоглядності й безпритульності; – забезпечення дотримання вимог законодавства щодо встановлення опіки та піклування над дітьми, їх усиновлення, влаштування в дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї; – здійснення контролю за умовами утримання й виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей усіх форм власності; – ведення державної статистики щодо дітей;

– ведення обліку дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усиновлених, улаштованих до прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу та соціально-реабілітаційних центрів (дитячих містечок); – визначення пріоритетних напрямів поліпшення становища дітей, їх соціального захисту, сприяння фізичному, духовному та інтелектуальному розвиткові, запобігання дитячій бездоглядності та безпритульності, вчиненню дітьми правопорушень. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 24 вересня 2008 р. ¹ 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” саме на служби у справах дітей покладається безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Зазначеною Постановою за­тверджено “Порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, по­в’язаної із захистом прав дитини”, який визначає алгоритм дій спеціалістів служб у справах дітей щодо захисту прав дитини.

Служби у справах дітей здійснюють низку заходів щодо запобігання дитячої безпритульності та бездоглядності й надання соціальної допомоги безпритуль­ним та бездоглядним дітям. До таких заходів належать: обстеження сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах; вилучення дітей з вулиці, вияв­ленням дітей, які залишилися без батьківського піклування, їх тимчасове влаш-

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

тування; удосконалення мережі закладів соціального захисту дітей – притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей; ініціювання при­тягнення до відповідальності батьків, які не виконують батьківських обов’язків, та посадових осіб, які порушують права дітей, тощо.

З метою попередження дитячої бездоглядності й безпритульності, запобі­гання правопорушенням серед дітей, вжиття відповідних заходів щодо влашту­вання дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, до закладів со­ціального захисту та надання їм соціальної, правової, медичної допомоги пос­тійно здійснюються профілактичні рейди “Діти вулиці”, “Підліток”, “Вокзал”, “Урок”, які працівники служб у справах дітей проводять спільно з підрозділами кримінальної міліції у справах дітей, органами освіти, охорони здоров’я, центра­ми соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, управліннями (відділами) у спра­вах сім’ї та молоді. Виявлених під час проведення рейдів дітей повертають до родин, інтернатних закладів, закладів охорони здоров’я або влаштовують до притулків чи центрів соціально-психологічної реабілітації дітей. Під час прове­дення профілактичних рейдів особлива увага приділяється виявленню та при­тягненню до відповідальності дорослих, які втягують дітей у протиправні дії, змушують бродяжити, жебракувати, займатися проституцією. У 2008 році служ­бами у справах дітей обстежено понад 57 тис. сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, вилучено з несприятливого побутового оточення 6,8 тис. дітей (2007 р. – 9 тис. дітей) та ініційовано притягнення до різних видів відпо­відальності 582-х посадових осіб, які порушують права дітей⁶.

Крім того, постійно здійснюється контроль за дотриманням культурно-роз­важальними закладами, ігровими залами, комп’ютерними клубами норматив­но-правових актів щодо порядку відвідуваннями їх дітьми, заборони продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, розповсюдження наркотиків, пропаган­ди проституції, насилля, жорстокості.

В Україні функціонує 90 притулків для дітей і 30 центрів соціально-психоло­гічної реабілітації дітей, котрі активно надають допомогу дітям, які опинилися в складних життєвих обставинах. Діяльність цих закладів спрямована на тимча­сове влаштування й соціально-психологічну реабілітацію дітей. Крім того, за даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, в Україні функ­ціонує 69 притулків і центрів благодійних фондів та громадських організацій, у яких у 2007 р. перебувало 3392 дитини.

Після проведення педагогічно-психологічної корекції вихованців притулків і центрів соціально-психологічної реабілітації дітей здебільшого повертають до сімей батьків, опікунів або піклувальників, улаштовують до інтернатних закладів, передають під опіку, піклування та влаштовують у прийомну сім’ю чи дитячий

⁶ Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2007 р.)., К., 2008 р. – С. 87, www.ditu.gov.ua /homelessness.

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

будинок сімейного типу. Протягом останніх років простежується чітка тенден­ція зростання чисельності дітей, які після перебування в притулках і центрах соціально-психологічної реабілітації були влаштовані до сімейних форм вихо­вання.

Значну роль у соціальному захисті та наданні соціальної допомоги сім’ям з дітьми відіграють центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. При цент­рах створено мережу спеціалізованих формувань і закладів соціального обслу­говування. Протягом 2008 року соціальну роботу із сім’ями, дітьми та молод­дю здійснювали спеціалізовані формування, у тому числі: 777 служб соціальної підтримки сім’ї, 81 служба “Телефон довіри”, 550 мобільних консультаційних пунктів соціальної роботи в сільській та гірській місцевостях, віддалених районах міст, 688 консультаційних пунктів у пологовому будинку та відділеннях, жіночих консультаціях тощо. Своєчасне виявлення, облік, надання комплексної допомо­ги сім’ям, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції стосов­но дітей, є одним із найбільш ефективних заходів попередження дитячої без­притульності та бездоглядності.

Через мережу служб соціальної підтримки сім’ї фахівці центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надають послуги таким категоріям сімей:

– сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах і не в змозі подолати їх за допомогою власних засобів та можливостей, у зв’язку з інвалідністю батьків або дітей, вимушеною міграцією, наркотичною чи алко­гольною залежністю одного із членів сім’ї, його перебуванням у місцях позбав­лення волі, ВІЛ-інфекцією, насильством у сім’ї, безпритульністю, сирітством, зневажливим ставленням і складними стосунками в сім’ї, безробіттям одного із членів сім’ї, якщо він зареєстрований у державній службі зайнятості як такий, що шукає роботу;

– сім’ям, у яких існує ризик передачі дитини до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

– неповнолітнім одиноким матерям (батькам), яким потрібна підтримка;

– сім’ям, члени яких мають досвід перебування в інтернатних закладах;

– прийомним сім’ям, дитячим будинкам сімейного типу.

Сім’ям, які опинилися в складних життєвих обставинах, надається соціаль­на допомога, частина з них перебуває під соціальним супроводом. З метою надання невідкладних соціальних послуг сім’ям з дітьми, які опинилися в склад­них життєвих обставинах, при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді створено мережу центрів соціально-психологічної допомоги. В Україні функціо­нує 22 такі заклади, у яких надається одноразова допомога і допомога цілодо­бового та денного стаціонарів.

Протягом останніх років значно активізувалася соціальна робота з матеря­ми, які мали намір відмовитися від новонародженої дитини. В Україні у 2008 році функціонувало 688 консультаційних пунктів центрів соціальних служб для

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

сім’ї, дітей та молоді в пологових стаціонарах, 48 – у жіночих консультаціях та 11 – у будинках дитини.

Для соціальної підтримки жінок, які виявили намір відмовитися від новона­родженої дитини, створюється довготривала система соціальної підтримки че­рез надання можливості стаціонарного перебування з дитиною до 18 місяців у соціальних центрах матері та дитини. В Україні функціонує 13 таких центрів. Робота з такою категорією жінок є важливим елементом роботи із запобігання поширення соціального сирітства.

Для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, функціонує мережа інтернатних закладів, до якої належать: дитячі будинки, що перебува­ють у сфері управління МОН, будинки дитини, що перебувають у сфері управління МОЗ, школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклу­вання, будинки-інтернати, що перебувають у сфері управління Мінпраці. Чи­сельність дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в інтернат­них закладах протягом останніх років постійно зменшується, натомість, чи­сельність дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, влаштова­них до сімейних форм виховання, постійно збільшується.

Наведена загальна характеристика соціальних інституцій (інститутів) (со­ціологи розглядають соціальний інститут як форму організації і засіб здійснення соціальної діяльності людей, що забезпечує стабільне функціонування суспіль­них відносин), які здійснюють профілактику дитячої безпритульності й бездо­глядності, надає можливість побудувати інституційну модель профілактики ди­тячої бездоглядності та безпритульності й реабілітації “дітей вулиці” та окрес­лити основні завдання суб’єктів профілактичної і реабілітаційної роботи з “дітьми вулиці”.

Основні завдання суб’єктів профілактичної та реабілітаційної роботи з “дітьми вулиці”

1. Завдання суб’єктів у рамках первинної профілактики

Служби у справах дітей:

– розроблення і здійснення заходів щодо захисту прав, свобод та законних інтересів дітей;

– здійснення контролю за дотриманням культурно-розважальними закладами, ігровими залами, комп’ютерними клубами нормативно-правових актів щодо порядку відвідування їх дітьми, заборони продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів, розповсюдження наркотиків, пропаганди проституції, насилля, жорстокості;

– здійснення контролю за умовами утримання й виховання дітей у закладах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установах і закладах соціального захисту для дітей усіх форм власності;

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

– порушує питання про накладання дисциплінарних стягнень і притягнення

до відповідальності посадових осіб та батьків, які допустили порушення

прав дитини. Органи і заклади освіти: – забезпечення одержання дітьми дошкільної, шкільної та позашкільної

освіти. Органи і заклади охорони здоров’я:

– здійснення заходів щодо охорони здоров’я матері й дитини. Органи і заклади культури та спорту: – здійснення заходів щодо залучення дітей до культурної спадщини й занять

фізичною культурою та спортом; – здійснення заходів щодо розвитку творчих здібностей дітей, організація

проведення їх змістовного дозвілля. Оздоровчі заклади:

– забезпечення проведення оздоровлення і відпочинку дітей. Кримінальна міліція у справах дітей:

– проведення роботи, пов’язаної із запобіганням правопорушенням дітей; – здійснення правового виховання дітей. Органи праці та соціального захисту: – забезпечення своєчасної виплати всіх видів державної допомоги сім’ям

з дітьми; – проведення вибіркових обстежень умов проживання та виховання дітей до

1-го року. При виявленні фактів нецільового використання допомоги

припиняється виплата коштів і повідомляється служба у справах дітей, центри

соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді про неналежний догляд за дитиною. Громадські організації:

– розробка і реалізація програм в інтересах дітей і сімей з дітьми; – залучення дітей до громадської діяльності. 2. Завдання суб’єктів у рамках вторинної профілактики Служби у справах дітей: – здійснення обстеження сімей, які перебувають у складних життєвих

обставинах; – забезпечення влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування, у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї,

передачу під опіку, піклування, на усиновлення; – порушення питання про направлення до спеціальних установ для дітей

або навчальних закладів дітей, які опинилися в складних життєвих

обставинах. Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: – виявляти жінок, які мають намір відмовитися від новонародженої дитини,

та надавати їм своєчасну адресну соціальну допомогу;

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

– виявляти, вести облік і надавати соціальну допомогу сім’ям, які опинилися

в складних життєвих обставинах. Органи і заклади освіти: – надання центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді даних про

сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах, – надання службам у справах дітей інформації щодо створення умов для

навчання дітей, над якими встановлено опіку, піклування і котрі влаштовані

у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу. Кримінальна міліція у справах дітей: – проведення розшуку дітей, які залишили сім’ї, навчально-виховні заклади

та спеціальні установи для дітей; – виявлення дорослих осіб, які втягують дітей у злочинну

діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; – надсилати до служб у справах дітей відомості про дітей, які повернулися

із загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації,

вчинили правопорушення, вживають спиртні напої або допускають

немедичне вживання наркотичних та одурманюючих засобів, у віці до 16

років систематично самовільно залишають сім’ю, самовільно залишають

спеціальні навчально-виховні заклади; – відвідувати дітей правопорушників за місцем їх проживання, навчання

або роботи, проводити бесіди з ними, їх батьками або особами, які їх

замінюють; – вилучати дітей із сімей, перебування в яких загрожує життю або здоров’ю

дітей, та влаштовувати таких дітей до притулків для дітей до винесення

рішення суду. Органи і заклади охорони здоров’я: – надання центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повідомлень

про сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах. Громадські організації: – розробка та реалізація соціальних програм підтримки сімей, які опинилися

в складних життєвих обставинах (програм попередження насильства в

сім’ї; програм, спрямованих на надання допомоги людям, які зловживають

алкоголем, наркозалежним тощо); – надання центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повідомлень

про сім’ї з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах. 3. Завдання суб’єктів у рамках третинної профілактики (реабілітації) Служби у справах дітей: – здійснення роботи з батьками, опікунами та піклувальниками над

усуненням причин і умов, які призвели до порушення прав дітей,

бездоглядності та вчинення правопорушень; – вилучення дітей з вулиці;

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

– виявлення і тимчасове влаштування дітей, які втратили батьківське

піклування; – створення і координація діяльності мережі закладів соціального захисту

дітей – притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації. Органи і заклади освіти: – здійснення заходів щодо повернення до навчання дітей, які тривалий час

не навчалися; – забезпечення одержання повної загальної середньої освіти дітьми, які не

навчалися тривалий час або не навчалися взагалі, на базі вечірніх (змінних)

шкіл і професійно-технічних навчальних закладів; Притулки для дітей: – надання тимчасового притулку позбавленим сімейного виховання дітям,

які опинилися в складних життєвих обставинах, залишили навчальні

заклади; – створення належних житлово-побутових і психолого-педагогічних

умов для забезпечення нормальної життєдіяльності дітей, надання їм

можливості для навчання, праці та проведення змістовного дозвілля. Центри соціально-психологічної реабілітації дітей: – надання комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної,

правової та інших видів допомоги дітям, які опинилися в складних життєвих

обставинах; – проведення психолого-педагогічної корекції з урахуванням індивідуальних

потреб кожної дитини; – створення умов для одержання дітьми освіти з урахуванням рівня їх

підготовки; – сприяння формуванню в дітей власної життєвої позиції для подолання

звичок асоціальної поведінки; – здійснення трудової адаптації дітей з урахуванням їх інтересів та можли­востей. Заклади соціального обслуговування:

– надання комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, пра­вової та інших видів допомоги сім’ям з дітьми, які опинилися в складних життє­вих обставинах.

Громадські організації:

– розробка й реалізація реабілітаційних програм для бездоглядних і без­притульних дітей; – залучення бездоглядних дітей до громадської діяльності; – створення волонтерських загонів, які працюють при закладах соціального

обслуговування і соціального захисту дітей. Слід зазначити, що запропонована інтегральна модель профілактики дитячої бездоглядності й безпритульності об’єднує три рівні профілактичної роботи. На

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

практиці вибудовується модель, яка об’єднує вторинну і третинну профілакти­ку. Постановою Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р. ¹ 866 передбачено створення при районних, районних у мм. Києві та Севастополі дер­жавних адміністраціях, виконавчих органах міських, районних у містах рад комісій з питань захисту прав дитини – дорадчо-консультативних органів. До складу комісій повинні входити відповідальні посадові особи структурних підрозділів держадміністрацій та міськвиконкомів, тобто посадовці, які на законних підста­вах мають право приймати рішення. Передбачено, що кожний із членів комісії нестиме відповідальність за вирішення конкретної проблеми чи потреби кожної дитини, яка потрапила в складні життєві обставини. До основних завдань Комісії належать забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист, сімейне виховання та всебічний розвиток. Комісія відповідно до покладених на неї завдань:

1) розглядає і подає пропозиції до індивідуального плану соціального захисту дитини, яка опинилася в складних життєвих обставинах, дитини-сироти та ди­тини, позбавленої батьківського піклування;

2) розглядає питання, у тому числі спірні, які потребують колегіального вир­ішення, зокрема:

– реєстрація народження дитини, батьки якої невідомі;

– надання дозволу бабі, діду, іншим родичам дитини забрати її з пологового

будинку або іншого закладу охорони здоров’я, якщо цього не зробили

батьки дитини; – позбавлення та поновлення батьківських прав; – вирішення спорів між батьками щодо визначення або зміни прізвища та

імені дитини; – вирішення спорів між батькам щодо визначення місця проживання дитини; – участь одного з батьків у вихованні дитини;

– побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав; – визначення форми влаштування дитини-сироти та дитини, позбавленої

батьківського піклування; – встановлення і припинення опіки, піклування; – утримання й виховання дітей у сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних

сім’ях, дитячих будинках сімейного типу та виконання покладених на

них обов’язків; – збереження майна, право власності на яке або право користування яким

мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; – розгляд звернень дітей щодо неналежного виконання батьками, опікунами,

піклувальниками обов’язків з виховання або щодо зловживання ними

своїми правами тощо.

Модуль 1. Державна політика України щодо попередження бездоглядності та безпритульності дітей

Практичне застосування описаної моделі дасть змогу всім суб’єктам здійснювати ефективну координацію профілактичної роботи з безпритульними та бездоглядними дітьми.

Список рекомендованої літератури:

1. Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” від 24 січня 1995 р., ¹ 20/95-ВР.

2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження типових положень про службу у справах дітей” від 30 серпня 2007 р., ¹ 1068.

3. Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо вдосконалення соціальної роботи із сім’ями, дітьми та молоддю” від 27 серпня 2004 р., ¹ 1126.

4. Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення кримінальної міліції у справах дітей” від 8 липня 1995 р., ¹ 502.

5. Постанова Кабінету Міністрів України “Про Типове положення про притулок для дітей” від 9 червня 1997 р., ¹ 565.

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про центр соціально-психологічної реабілітації дітей” від 28 січня 2004 р., ¹ 87.

7. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко)” від 27.12.2005 р., ¹ 129.

8. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про прийомну сім’ю” від 26 квітня 2002 р., ¹ 565.

9. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу” від 26 квітня 2002 р., ¹ 564.

10. Постанова Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24 вересня 2008 р., ¹ 866.

11. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей” від 8 жовтня 2008 р., ¹ 905.