Лекція. Взаємодія і співпраця в інтересах дітей

План

1. Особливості взаємодії в інтересах дитини.

2. Міжвідомча взаємодія як процес.

3. Приклад міжвідомчої взаємодії та співпраці.

Матеріали лекції

Вирішення будь-якої соціальної проблеми передбачає взаємодію, яку розг­лядають як цілеспрямований взаємний вплив активних, діючих систем, що спри­яють взаємозбагаченню та посиленню їх внутрішнього потенціалу¹.

Міжвідомча взаємодія та співпраця в інтересах дитини – це співпраця різних відомств та організацій, яка забезпечує узгодженість інтересів і можли­востей кожної із сторін задля забезпечення прав та потреб дитини.

Існують декілька рівнів взаємодії – суб’єктивний і процесуальний. На суб’єк­тивному рівні розглядаються суб’єкти взаємодії – державні органи й установи, соціальні інституції органів місцевого самоврядування, бізнесу і громадських організацій; на процесуальному – взаємодія цих суб’єктів. Крім того, виділя­ють вертикальний (національний, обласний, районний) і горизонтальний (взає­модія всередині секторів – державного, комерційного, неурядового) рівні взає­модії.

Взаємодія будується на основі наступних принципів: пріоритетність інте­ресів партнерів; визнання спільної проблеми; орієнтація на вирішення проблеми; спільне планування; функціональна домовленість; створення і функціонування єдиного інформаційного простору; зворотний зв’язок; спільне прогнозування проміжних та остаточних результатів; спільна оцінка діяльності; відповідальність; наукова і методична обґрунтованість; правова забезпеченість; комплексність та системність.

Необхідність взаємодії виникає тоді, коли у суб’єктів взаємодії перетина­ються інтереси, повністю або частково співпадають цілі діяльності. Процес організації взаємодії дуже часто має внутрішні протиріччя: розбіжність у погля-

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

дах щодо мотивів діяльності, цінностей, невміння регулювати власну діяльність відповідно до діяльності інших організацій. Взаємодія може бути як добровільною, так і вимушеною, раціональною й нераціональною, постійною та епізодичною, такою, яка існує формально чи яка працює ефективно тощо.

До основ взаємодії слід віднести нормативно-правову базу (законодавство, угоди про співпрацю), ресурсне забезпечення суб’єктів взаємодії і можливість його використати в спільній діяльності. Взаємодія базується також на повазі суб’єктів взаємодії до зусиль кожної зі сторін. Важливим є також соціально-педагогічні умови: систематичні контакти, спільна робота на всіх етапах взає­модії, високий рівень професійної компетентності представників усіх суб’єктів взаємодії.

Структура формування взаємодії має такі компоненти: – цільовий (наявність єдиних цілей і кінцевого результату; єдина мотивація в суб’єктів взаємодії, позитивні зміни в об’єкта впливу; зростання потенціалу кожного суб’єкта взаємодії); – змістовний (спільне планування і підбиття підсумків, високий рівень обізнаності суб’єктів один про одного, оперативність та інтенсивність інформаційних обмінів, широкий спектр взаємодії, спільна організація спільної діяльності та взаємостосунків); – якісний (позитивні відносини між суб’єктами взаємодії, довіра один до одного,

залучення до взаємодії якомога більшої кількості суб’єктів взаємодії); – процесуальний (управління взаємодією, функціонування в єдиному просторі й часі, систематичність контактів суб’єктів взаємодії, гнучкість, наявність розподілу процесу діяльності на окремі дії, розподіл відповідальності за їх здійснення між усіма суб’єктами взаємодії)⁷. Слід підкреслити, що тільки наявність усіх цих компонентів свідчить про ефективну міжвідомчу співпрацю, відсутність же будь-якого чинника цих ком­понентів знижує ефективність співпраці або й зовсім її руйнує. Взаємодія як процес включає наступні етапи: – виникнення ситуації, коли неможливо самостійно реалізовувати завдання

функціонування; – усвідомлення необхідності взаємодії як виходу із ситуації, що склалася; – визначення цілей взаємодії; – пошук суб’єктів взаємодії, які мають подібні інтереси і завдання

функціонування; – встановлення домовленостей про співпрацю на основі узгодження інтересів і спільної мети діяльності;

⁷ Терницька С. В. Соціально-педагогічні умови взаємодії державних і громадських організацій з профілактики ВІЛ/СНІДу серед учнівської молоді: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. пед. наук: Спец. 1300.05 “Соціальна педагогіка” / С. В. Терницька. – К., 2009. – 22 с.

Модуль 2. Організаційні засади роботи служб у справах дітей, притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей

– визначення повноважень, функцій, обсягу ресурсного забезпечення в рамках спільної діяльності;

– підписання угод про співпрацю;

– безпосередня діяльність і обмін інформацією;

– контроль та аналіз спільної діяльності.

Форми взаємодії обираються залежно від рівня взаємодії та цілей взаємодії. У сучасній практиці міжвідомчої взаємодії існують такі форми взаємодії:

– створення координаційних рад/комісій;

– створення консультативно-дорадчих органів при органах державної влади;

– розробка нормативно-правових документів, цільових програм;

– підписання двосторонніх меморандумів, договорів про співпрацю;

– проведення спільних нарад, зустрічей, дискусій, тематичних круглих столів, семінарів;

– реалізація спільних програм;

– залучення волонтерів до спільної діяльності в інтересах дітей;

– громадські та парламентські слухання;

– підтримка з боку держави і бізнес-організацій соціальних ініціатив громадських організацій тощо.

Одним з конкретних механізмів міжвідомчої взаємодії є створення та діяльність Комісії з питань захисту прав дитини, Типове Положення про яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. ¹ 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини”. Питання функціонування Комісій детальніше висвітлено в темі 1.3.

Раціонально організована взаємодія сприяє досягненню найбільш соціально значущого результату при використанні наявних ресурсів в інтересах конкрет­ної дитини. Вона забезпечує наявність єдиних цілей; обізнаність суб’єктів взає­модії один про одного; систематичність та інтенсивність інформаційних кон­тактів; довіру і взаємоповагу; взаємну відповідальність, що гарантує якість ви­рішення соціальних проблем⁸.

Список рекомендованої літератури:

1. Спільний наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України вiд 16.01.2004 р., ¹ 5/34/24/11 “Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення”.

2. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, дітей та молоді від 16 червня 2004 р. ¹ 78 “Порядок повернення дітей, які самовільно залишили сім’ї та заклади соціального захисту, до місць їх постійного проживання (перебування)” (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 липня 2004 р. за ¹ 809/9408).

⁸Там само.

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

3. Спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства транспорту та зв’язку України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 14.06.2006 ¹ 1983/388/452/221/556/596/106 “Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися в складних життєвих обставинах”.

4. Спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту і Міністерства охорони здоров’я України від 28.09. 2006 р. ¹ 3297/645 “Про затвердження Порядку медичного обслуговування дітей у притулку для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх, центрах соціально-психологічної реабілітації дітей та схеми обстеження їх у лікувально-профілактичних закладах”, зареєстрований у Мін’юсті 23.10.06 р. за ¹ 1136/13010.

5. Спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту й Міністерства освіти і науки України від 19.09. 2006 року ¹ 3185/656 “Про вихованців притулків для неповнолітніх та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей”.

6. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту і Міністерства охорони здоров’я України від 24.07.2007 р. ¹ 2643/420 “Про затвердження порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді із закладами охорони здоров’я щодо профілактики раннього соціального сирітства”.

7. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я та Міністерства освіти і науки України від 02.02.2007 р. ¹ 302/80/49 “Про затвердження Порядку вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей до сімейних форм виховання”, зареєстрований у Міністерстві юстиції 5 березня 2007 р. за ¹ 186/ 13453.

8. Наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 28.02.2007 р. ¹ 588 “Про затвердження порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і служб у справах неповнолітніх у процесі створення та забезпечення діяльності прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу”, зареєстрований у Міністерстві юстиції 20 березня 2007 р. за ¹ 243/13510.

9. Постанова Кабінету Міністрів України “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” від 24.09.2008 р., ¹ 866.

Тема 2.4. Робота в команді: значення, створення,координація

Ключові поняття: команда, командна робота, взаємодія.