Економічні підойми підвищення конкурентоспроможності

Політика зростання конкурентоспроможності передбачає:

- збільшення частки конкурентних секторів економіки;

- забезпечення рівності умов конкуренції на товарних ринках;

- здійснення послідовної реструктуризації економіки, розвиток виробництв із високою часткою доданої вартості та швидким оборотом капіталу;

- проведення ефективної промислової і аграрної політики;

- значне розширення внутрішнього ринку за рахунок підвищення рівня життя населення, що призведе до збільшення споживання та реалізації політики імпортозаміщення;

- захист економічних інтересів України і недопущення в майбутньому її боргової залежності.

Головним ресурсом підвищення конкурентоспроможності народного господарства є національні заощадження. Світовий досвід свідчить про те, що передумовою стабільного та динамічного економічного зростання є норма чистих заощаджень у розмірі не менше 7 ─ 8 відсотків ВВП. В Україні закладені певні підвалини для забезпечення необхідних рівнів національних заощаджень. Проте й сьогодні зберігаються серйозні труднощі для їх досягнення, пов’язані, передусім, із станом реального сектора економіки.

Згідно зі статистикою національних рахунків, сектор нефінансових корпорацій, іншими словами ─ виробничий сектор, не має достатніх ресурсів для розширеного відтворення. Саме в цьому закладені вузлові проблеми економічної політики Уряду. Реформування грошово-кредитної та бюджетно-податкової політики має сприяти нормалізації фінансових потоків та відтворювальних процесів в економіці.

В Україні система фінансів підприємств і організацій підпорядкована переважно короткостроковим цілям окремих груп, пов’язаним із нагромадженням особистого багатства. Приватизовані великі підприємства металургійної, нафтогазової та нафтопереробної, хімічної промисловості та інших видів економічної діяльності не забезпечили науково-технологічного, інноваційного прориву, не сприяли позитивним зрушенням у конкурентоспроможності національної економіки.

Мікроекономічним свідченням цього став той фундаментальний факт, що, у порівнянні з 1990 роком, кінцеве споживання становить 76 відсотків, а нагромадження основного капіталу (у постійних цінах) ─ тільки 25 відсотків. За таких підсумків інвестиційної політики конкурентоспроможність економіки не може бути забезпечена. При цьому в структурі кінцевого споживання спостерігається нагромадження багатства на одному полюсі, а на іншому, де зосереджена більшість населення, ─ нагромадження злиденності та незабезпеченості існування. На таких засадах суспільно-економічна система не має перспектив розвитку. Приватний бізнес, будучи провідним елементом ринкової економіки, має підпорядкуватися громадським інтересам, йти шляхом інноваційного розвитку.

Передумовою зростання конкурентоспроможності є розв’язання блоку грошово-кредитних проблем, а саме:

- зниження процентних ставок по кредитах та створення надійних механізмів рефінансування виробничої діяльності;

- збалансування пропозиції грошей відповідно до попиту на них з боку виробників товарів і послуг;

- оздоровлення банківської системи;

- підтримання обмінного курсу гривні та митних тарифів на рівні, що забезпечує конкурентоспроможність українських товаровиробників.

- Життєво необхідним є також зниження податкового навантаження на підприємства та спрощення податкової системи.

У сфері ціноутворення найактуальнішим є удосконалення системи регулювання цін на послуги природних монополій та продукцію монополізованих галузей економіки з метою запобігання зловживанню монопольним становищем та забезпечення сприятливих цінових пропозицій для обробної промисловості, сільського господарства, будівництва, попередження інфляції витрат. Необхідно створити всі умови для розгортання механізмів добросовісної конкуренції, декриміналізації господарських відносин.

Структурна перебудова потребує проведення цілісної та збалансованої інвестиційної політики. Вона включає декілька критично необхідних компонентів:

- зростання капіталовкладень із середнім темпом, не нижчим ніж 9 ─ 10 відсотків на рік;

- перерозподіл інвестицій на користь секторів, здатних забезпечити конкурентоспроможність української економіки у світовому господарстві;

- інвестиційну підтримку низки ключових секторів, які не мають необхідного інвестиційного потенціалу (зокрема сільського господарства);

- підвищення норми нагромадження основного капіталу.

Реальний підйом інвестиційної активності неможливий без участі держави, що передбачає, зокрема, суттєве скорочення ризиків в основних сегментах ринку інвестицій.

Одним із важливих елементів інвестиційної політики України є залучення іноземного капіталу.