Триваюче порушення

167. Європейський суд з прав людини використовує поняття триваючого порушення права на власність. Цей підхід може стосуватися випадків вилучення власності, які, на перший погляд, сталися ще до того, як [Україна] визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини.

168. Добре ілюструє ситуацію щодо тривалого порушення справа «Лоїзіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey)103. У цій справі заявницею виступила грецька кіпріотка, яка заявила про порушення статті 1 Першого протоколу стосовно будинку, який вона мала у власності і вимушена була покинути на півночі Кіпру після турецької окупації цієї частини острова в 1974 році. Вона стверджувала, що турецькі збройні сили постійно чинили їй перешкоди в доступі до її власності.

169. Турецький уряд заявив, зокрема, що вона не може що-небудь вимагати, бо втручання в її право власності сталося до 1990 року, коли Туреччина визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини щодо подій, які мали місце після цього моменту. Суд же нагадав, що він уже закріпив застосування ним поняття триваючого порушення у справі «Папаміхалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece)104 і вплив цього поняття на часові обмеження компетенції конвенційних органів. У даній же справі відповідь на питання про наявність триваючого порушення залежала від того, чи заявницю все ще можна було вважати з точки зору статті 1 законним власником земельної ділянки. Суд встановив, що такою її можна було вважати, а конституційний «закон» прийнятий «Турецькою Республікою Північного Кіпру», яка прагнула позбавити її права власності, не міг розглядатися як закон легітимний.

170. Далі Суд встановив, що внаслідок відмови в наданні доступу до земельної ділянки, починаючи з 1974 року, заявниця фактично втратила контроль над своєю власністю, як і будь-яку можливість користуватися нею. За особливих обставин цієї справи не відбулося ні позбавлення майна, ні встановлення контролю за його користуванням. Це питання слід було розглядати відповідно до першого речення статті 1, і в даній справі відбулося втручання у право заявниці на мирне володіння її майном. Суд зауважив, що [фактичне] чинення перешкод (курсив наук, ред.) може розглядатись як втручання так само, як і юридично встановлене обмеження (курсив наук. ред.). Уряд Туреччини практично й не намагався виправдати втручання у право заявниці, а отже, було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу.