Література

Утюж Ірина Геннадіївна

Логіка

Навчально-методичний посібник

Для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Напряму підготовки «Правознавство»

Затверджено

Вченою радою ЗНУ

Протокол №11 від 24.06.2014

ЗАПОРІЖЖЯ

УДК 164.1:34 (075.8)

ББК:Ю4я73

У871

Логіка: навчально-методичний посібникдля студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Правознавство» / Уклад. І. Г, Утюж. – Запоріжжя: ЗНУ, 2014. – 53 с.

Навчально-методичний посібник містить тематику лекцій, плани семінарських занять, основні поняття, питання для перевірки засвоєного матеріалу, практичні завдання до кожної теми. Основною метою курсу є ознайомлення студентів з проблемами сучасної логіки, її методами рішення теоретичних задач, а також їх застосуванням до аналізу природних міркувань.

Призначений для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» напряму підготовки «Правознавство»

Рецензент доктор філософських наук, професор Таран В. О.

Відповідальний за випуск доктор філософських наук, професор

Кривега Л. Д.

Вступ

Значення логіки полягає в тому, що знання основ цієї науки формує логічну культуру мислення людини, допомагає їй правильно мислити, уникати логічних помилок у своїх міркуваннях, коректно аргументувати власну точку зору, а також успішно користуватись методами спростування.

Дехто вважає, що і без знання логіки міркування людини може бути бездоганним, і, отже, вивчення цієї науки навряд чи приносить велику користь. Дійсно, кожна людина володіє стихійною, інтуїтивною логікою. Без неї вона була б неспроможна міркувати та спілкуватися з іншими людьми. Однак, логічна інтуїція і здоровий глузд ніколи не зможуть замінити логічних знань. Інтуїтивна логіка не завжди спроможна вирішити ті проблеми, які постають перед нею. Вона нерідко виявляється недостатньою для критики неправильних міркувань.

Звернемося до відомого порівняння, запропонованого К. Хаваш. Спортсмен – бігун може бігати без знання техніки бігу, фізіологічних процесів, що відбуваються в його організмі, психологічних чинників успішного подолання дистанції. Але значних результатів у спорті він зможе досягти лише за умови, якщо йому, принаймні, відомі всі ці речі. Так само і з логікою. Знання цієї науки багато в чому зумовлює уміння людини міркувати не стихійно, а свідомо застосовуючи логічні закони та правила і, отже, стимулює інтелектуальний розвиток людини в цілому.

Основною метою курсу є ознайомлення студентів з проблемами сучасної логіки, її методами рішення теоретичних задач, а також їх застосуванням до аналізу природних міркувань.

Основні задачі курсу:

На підставі розгляду основної проблеми сучасної логіки – проблеми слідування – розкрити зміст предмету логіки як сукупності формально-логічних систем, методів їх побудови та досліджування.

У результаті вивчення курсу «Логіка» студент повинен знати:

Принципи побудови формально логічних систем;

Визначення основних понять;

Порядок застосування логічних методів до аналізу природних міркувань.

Студент повинен уміти:

Переходити від висловлювань природної мови до формул символічної мови;

Виконувати процедури формально-логічних перетворень;

Застосовувати формально-логічні методи до аналізу природних міркувань.

У процесі вивчення курсу передбачається читання лекцій, проведення семінарських занять, проведення контрольних робіт, на підставі яких здійснюється контроль знань студентів. Особлива роль відводиться семінарським заняттям, які покликані допомагати студентам закріпити одержані знання та виявити свої творчі здібності. Найбільш раціональною системою підготовки до семінару є та, що включає в себе такі елементи:

1. Своєчасне ознайомлення з темою семінару і питаннями плану.

2. Встановлення зв’язку даної теми з відповідними розділами програми курсу.

3. Вивчення літератури, що рекомендується до теми семінарського заняття.

4. Вивчення відповідної теми за підручником.

5. Ознайомлення з методичними посібниками.

6. Перегляд власного конспекту лекцій.

7. Безпосередня підготовка до виступу на семінарі (складання плану, тез, конспекту виступу).

8. Запис незрозумілих питань, які слід з’ясувати на консультації (або на семінарі).

9. Самоперевірка готовності до семінарського заняття, що включає в себе перевірку засвоєння основних понять і категорій, які вказані до кожного семінарського заняття. Самоперевірку можуть здійснювати декілька студентів, задаючи один одному запитання.

План в даному випадку являє собою розкриття структури прочитаної роботи, її розділів, глав та параграфів. Він не повинен механічно повторювати зміст самої роботи. Слід навчитись самостійно виділяти проблеми, питання, давати їм назви і розташовувати в логічній послідовності.

Тези – це не простий перелік проблем, а коротко сформульовані положення роботи без детального викладу доказів, принципів, міркувань автора твору.

Конспект – це стислий самостійний вклад основних думок автора в їх логічній послідовності з наведенням з наведенням найважливіших положень. Зміст конспектування складає поділ книги чи окремих глав, параграфів на частини і їх короткий виклад у стислому викладі, своїми словами. Зміст сторінки, наприклад, може бути викладено в одному абзаці, а зміст глави – одній – двох сторінках при збереженні логічної послідовності. Писати треба ясно, чітко, послідовно. Основні ідеї, висновки виділяти, підкреслюючи їх, беручи в рамку.

На семінарських заняттях викладач оцінює не лише знання студентами основного змісту питання, яке вивчається, але і їх уміння вести конспект твору.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінарське заняття № 1. Предмет і значення логіки

План

1. Мислення як предмет вивчення логіки

2. Мислення і мова

3. Мова логіки

4. Логіка як наука. Історія логіки.

& Методичні вказівки

Історія логіки налічує приблизно 2,5 тисячі років та поділяється на два етапи: традиційний (ІV ст. до н.е. – перша половина ХІХ ст.) та сучасний (друга половина ХІХ ст. – до нашого часу). Відповідно до цих етапів говорять про традиційну та сучасну логіки. Засновником традиційної логіки вважається Аристотель, сучасної логіки – Готфрід Ляйбніц.

Незалежно від того, про яку логіку йдеться, вона вивчає три форми мислення – поняття, судження та умовиводи. Тобто, будь-яке міркування складається з цих трьох форм або двох компонентів: засновків (висловлювань, в яких міститься вихідне, відоме знання) та висновку (висловлювання, в якому міститься нове знання і яке отримують логічним шляхом із засновків).

Міркування поділяють на правильні, у якихдотримуються всіх правил та законів логіки, та неправильні, у яких припускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.

Такі порушення пов’язують з логічними помилками, які поділяють на паралогізми та софізми. При цьому, правильність міркування ще не означає істинності його засновків та висновку. Взагалі логіка не займається визначенням істинності та хибності засновків та висновків міркувань. Проте у логіці існує таке правило: якщо міркування побудоване правильно і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди буде безумовно істинним. У інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.

Логіку як науку цікавить не просто міркування, а його логічна форма (схема). Побудова моделі, у якій змістовним міркуванням відповідають їхні формальні аналоги, у логіці називається формалізацією. Компонентами логічної форми є логічні та нелогічні терміни.

Логічні терміни у природній мові виражають за допомогою таких слів та словосполучень: «будь-який», «деякий», «є», «не», «якщо..., тоді...», «...і...», «...або...» тощо.

У нелогічних термінах фіксують певну інформацію, про яку йдеться у виразі. Це можуть бути як окремі слова, словосполучення, так і цілі речення.

Зміст міркування виражається у нелогічних термінах. У зв’язку з цим поняття логічної форми уточнюють таким чином: логічна форма міркування – це його структура, яку виявляють у результаті абстрагування від значень нелогічних термінів.

Приклад. Розглянемо висловлювання: «Якщо я підготуюся до іспиту, то складу його як годиться». Цей вираз містить один логічний термін: «якщо..., то...» і складається з двох простих висловлювань:

1. Я підготуюся до іспиту – р;

2. Я складу іспит як годиться – q.

Логічна форма виразу: Якщо р, то q.

Для того, щоб з’ясувати логічну форму міркування, необхідно:

1. З’ясувати засновки та висновок міркування. Якщо міркування подане не у повному вигляді, то відновити його.

2. Визначити логічні терміни, що входять до складу засновків та висновку міркування.

3. Замінити прості висловлювання, що входять до складу засновків та висновку міркування, і позначити їх певними символами.

4. Виразити логічну форму міркування за допомогою відповідної схеми.

Словник – мінімум

Логіка (формальна) – наука, що вивчає форми (схеми, способи, структури) та закони правільних міркувань; теорія форм правільних міркувань.

Міркування – це процедура обгрунтування деякого висловлювання (висновку) шляхом послідовного виведення цього висловлювання з інших висловлювань (засновків). Кількість засновків міркування строго необмежена. У найпростіших випадках міркування є умовиводом. Складніші випадки міркувань – це послідовності певним чином пов’язаних між собою умовиводів.

Умовивід – окремий випадок міркування. Це безпосередній перехід (який здійснюється за допомогою певних правил логіки) від, найчастіше, одного або двох відомих висловлювань – засновків до нового висловлювання – висновку.

Логічна правильність міркування – відповідність законам і правилам логіки. Міркування вважають правильним, якщо вньому дотримуються всі необхідні закони і правила логіки.

Логічна неправільність міркування – порушення законів і правил логіки, допущені під час міркування. Результатом неправильності міркування є логічна помилка.

Паралогізм – невмисна (несвідома) логічна помилка, причиною якої є незнання.

Софізм – навмисне (свідоме) порушення правил і законів логіки (або обгрунтування хибного твердження) з метою омани опонента. Характерною рисою софізмів (як логічно неправильних міркувань) є те, що їх свідомо використовують як начеб – то правильні міркування.

Істинність засновку – відповідність дійсності: засновок є істинним, якщо він відповідає дійсності.

Основний принцип логіки – правильність міркування визначається лише за його логічною формою і не залежить від конкретного змісту висловлювань – складників міркування.

Логічна форма – структура виразу, яка виявляється завдяки абстрагуванню від значень нелогічних термінів, що входять до його складу.

Формалізація – побудова моделі, в якій змістовним виразам відповідають їх формальні аналоги. Метод формалізації – основний метод логіки.

Теоретичне міркування – міркування, що обгрунтовує знання.

Практичне міркування – міркування, що обгрунтовує дію (поведінку) людини.

Дедуктивне міркування – міркування, в якому висновок випливає із висновків з логічною необхідністю: істинність засновків гарантує істинність висновку.

Правдоподібне міркування – міркування в якому висновок не випливає із засновків з логічною необхідністю. Зв’язок між засновками і висновком базується не на логічних відношеннях, а на фактичних або психологічних підставах. У таких міркуваннях висновок завжди має імовірний (правдоподібний) характер і потребує подальшої перевірки. Істинність засновків не гарантує істинність висновку.

Контрольні питання

1.Яке значення має термін “логіка”?

2. Що є предметом вивчення логіки як науки?

3. Що таке форма мислення?

4. У чому полягає сутність методу формалізації?

5. Яке значення має знання логіки?

Завдання для контролю та тренування

1. Що в цих міркуваннях є істиним, що хибним, а що неправильним:

А) Є три типи темпераментів – сангвіністичний, флегматичний і холеричний. Встановлено, що мій темперамент не належить ні до сангвінічного, ні до флегматичного. Отже він холеричний.

Б) У скоєнні злочину ікс підозрювалися громадяни А., В. і С. У ході слідства було встановлено факт причетності до цього злочину громадянина А. Отже, громадянин В. і С. до злочину не причетні.

В) Всі квадрати мають рівні діагоналі. Дана геометрична фігура має рівні діагоналі. Отже, вона належить до квадратів.

Г) Деякі люди талановиті. Отже, деякі з талановитих є людьми.

Д) Кожен іменник відповідає на питання “хто?” або “що?”. Слово “він” відповідає на питання “хто?” Отже, це слово – іменник.

2. Визначте, які помилки, логічні чи фактичні, наявні в цих думках і міркуваннях:

А) Місяць – штучний супутник Землі;

Б) Оскільки вуклкани – гори, а гейзери – вулкани, то гейзери належать до гір;

В) Тварини мислять, бо вони відчувають;

Г) Всі метали тонуть у воді;

Д) Студент Н. заслуговує на позитивну оцінку з логіки, оскільки він кілька разів прочитав підручник із цієї дисципліни;

Е) Іменники виконують у реченні роль підмета. Займенники не належать до іменників, тому вони не можуть виконувати в реченні роль підмета;

Є) Це – тварина, оскільки всі тварини дихають кіснем.

Література

1.Гетманова А.Д. Логика: Для пед. учеб. заведений / А. Д. Гетманова – М.: Новая школа, 1995. – 416 с.

2.Жеребкін В.Є. Логіка: Підручник / В. Є. Жеребкін – 6-те видання, стереотипне. К.: Знання, 2003. – 256 с.

3. Конверський А. Є. Логіка: Підручник для студентів юридичного факультету. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.

4. Пхиденко С. Логіка і теологія за середньовіччя / С.Пхиденко – Людина і світ. – К. – 2004. – № 4 – С. 55 – 61.

5. Гусев Д. А. Удивительная логика. – М.: Энас, 2010. – 240 с. – Режим доступу: http://ebooks.znu.edu.ua/files/Bibliobooks/Goncharenko/0031482.doc

Семінарське заняття № 2. Поняття

План

1.Загальна характеристика поняття.

2.Поняття і слово.

3.Зміст і обсяг поняття. Види понять

4.Відношення між поняттями.

5.Операції над поняттями.

6.Узагальнення і обмеження понять.

7. Визначення і поділ понять.

& Методичні вказівки

Поняття у природній мові виражається у слові або словосполученні, інакше кажучи, в імені. Тому у структурі поняття виділяють два компоненти: предмети, що відображені у понятті, та ознаки, за якими ці предмети узагальнені у понятті. Наприклад, у понятті «трикутник» узагальнюються усі трикутники на тій підставі, що кожен з них має властивості замкнутої геометричної фігури, обмеженої трьома сторонами. Дві вказані характеристики поняття називаються, відповідно, його обсягом і змістом. Усі узагальнювані предмети складають обсяг, а ознаки, за якими вони узагальнюються, – зміст поняття. В обсязі поняття виокремлюють елементи обсягу та частини обсягу.

Для того, щоб визначити логічну структуру поняття, необхідно:

1. Визначити зміст поняття.

2. Визначити обсяг поняття, його елементи та частини.

Відношення між обсягом та змістом поняття регулює закон, який отримав назву «закон оберненого відношення між обсягом та змістом поняття». Його сутність: чим ширшим є зміст поняття, тим вужчим є його обсяг, і навпаки. Інакше кажучи, якщо зміст одного поняття є ширшим, ніж зміст іншого поняття, то обсяг першого поняття є вужчим, ніж обсяг другого поняття.

Види понять:

1. Залежно від кількісної характеристики обсягу поняття поділяють на одиничні, загальні та порожні (пусті).

2. Залежно від типу елементів обсягу поняття поділяють на конкретні та абстрактні. Поділ імен на абстрактні та конкретні інколи породжує логічну помилку гіпостазування (опредметнення абстрактних сутностей, у приписуванні їм реального, предметного існування).

3. Залежно від характеру елементів обсягу поняття поділяють на збірні та незбірні.

4. Залежно від наявності чи відсутності у змісті поняття ознак, на підставі яких предмети узагальнюють у клас, поняття поділяють на позитивні та негативні.

5. Залежно від наявності чи відсутності у змісті поняття ознак, які вказують на відношення з іншими поняттями, поняття поділяють на відносні та безвідносні.

Визначити, до якого виду належить поняття, означає дати йому логічну характеристику. Для того, щоб дати логічну характеристику поняттю, необхідно з’ясувати, чи є досліджуване поняття:

1. Одиничним, загальним, пустим.

2. Конкретним, абстрактним.

3. Збірним, незбірним.

4. Позитивним, негативним.

5. Відносним, безвідносним.

Приклад: Дамо логічну характеристику поняття «університет»: загальне, конкретне, незбірне, позитивне, безвідносне.

Словник – мінімум

Поняття – логічна форма мислення, що відображає предмети в їх суттєвих ознаках.

Суттєві ознаки – ознаки, що складають якісну специфіку предмета; саме вони є підставою для вирізнення цього предмету з множини інших предметів. Суттєві ознаки бувають родовими і видовими.

Родові суттєві ознаки – це ознаки класу предметів, в якому виділяємо деякий підклас.

Видові суттєві ознаки – це ознаки, на підставі яких виділяємо підкласи в межах класу.

Зміст поняття – сукупність суттєвих ознак предмета.

Обсяг поняття – сукупність предметів, кожному з яких притаманні суттєві ознаки.

Порівнянні поняття – поняття, для яких можливо підшукати спільні родові ознаки.

Непорівнянні поняття – поняття, для яких неможливо підшукати спільні родові ознаки.

Сумісні поняття – поняття обсяги яких мають хоча б один спільний елемент (їх обсяги повністю або частково співпадають).

Несумісні поняття – поняття, обсяги яких не мають жодного спільного елемента.

Типи сумісності – тотожність, частковий збіг, підпорядкування.

Тотожність (рівнозначність) – в цьому відношенні перебувають поняття, обсяги яких повністю співпадають, а зміст відрізняється.

Частковий збіг (перетин) – в цьому відношенні перебувають поняття, обсяги яких частково співпадають.

Підпорядкування (субординація) – відношення між родовим і видовим поняттями (цього роду).

Типи несумісності – співпідпорядкування, протилежність, суперечність.

Співпідпорядкування – в цьому відношенні перебувають поняття, що є різними видами одного роду.

Протилежність – в цьому відношенні перебувають поняття, що є різними видами одного роду. Якщо одному з цих понять притаманні деякі ознаки, то друге поняття ці ознаки не тільки заперечує, але й замінює іншими (протилежними) ознаками.

Суперечність – в цьому відношенні перебувають два поняття, що є видами одного роду. Одне з понять вказує на певні ознаки, а інше – ці ознаки просто заперечує, виключає, не змінюючи їх іншими ознаками.

Логічні операції із обсягами понять – обмеження, узагальнення, поділ понять.

Логічні операції із змістом понять – визначення (дефеніція); прийоми, які схожі на визначення.

Контрольні питання

1. Що таке поняття?

2. Що в логіці розуміють під обсягом і змістом поняття?

3. Які поняття називаються порівнянними, а які – непорівнянними?

4. Що характерне для сумісних понять?

5. Які види сумісних понять ви знаєте?

6. Чим сумісні поняття відрізняються від несумісних?

7. Які є види несумісних понять?

8. Які операції над поняттями ви знаєте?

9. Як змінюються обсяг і зміст при узагальненні?

10. Як змінюються обсяг і зміст поняття при обмеженні?

11. Яка структура операції поділу поняття?

12. Які види поділу ви знаєте?

13. Що таке визначення поняття?

14. Які види визначень понять ви знаєте?

15. Яка структура операції визначення поняття?

16. Яким правилам підлягає операція визначення поняття?

17. Які логічні операції, подібні до визначення, визнаєте?

Завдання для контролю та тренування

1. Вкажіть, у яких відношеннях перебувають поняття наведених далі груп. Намалюйте відповідні колові схеми.

А) Норма, етична норма, норма права, правознавець.

Б) Форма мислення, поняття, судження, істинне судження.

В) Бізнесмен, людина, чесний бізнесмен, шахрай.

С) Хабар, хабар у великому розмірі, хабар в особливо великому розмірі, провокація хабара.

Д) Подарунок, заробітна плата, хабар, винагорода.

Е) Логіка, логік, формальна логіка, благородна людина.

2.Наведіть приклади помилок у дефініції:

- занадто вузьке визначення поняття “судження”;

- занадто широке визначення поняття “поняття”.

Вкажіть, як усунути ці помилки.

Література

1. Арутюнов В. Х. Логіка: Навч. посібник для економістів / В. Х. Арутюнов – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2000. – 114 с.

2. Брюшинкин В.Н. Практический курс логики для гуманитариев: Учебное пособие. / В.Н. Брюшинкин – М.: Новая школа, 1996. – 320 с.

3.Гетманова А.Д. Учебник логики / А.Д. Гетманова – Москва. Айрис. Пресс. 2003. – 444с.

4.Сборник упражнений по логике. Минск, 1991 – 146 с.

5. Жоль К. К. Вступ до сучасної логіки: підручник для студ. вищ. навч. закл. рек. МОН України / Костянтин Костянтинович Жоль. – К.: Либідь, 2002. – 152 с.

Семінарське заняття № 3. Судження

План

1.Загальна характеристика суджень. Структура судження

2.Судження і речення. Про роль запитання в пізнанні.

3.Просте судження, види і структура.

4.Категоричні судження, їх види.

5.Розподіленість термінів у судженнях.

6.Відношення між судженнями. Види відношень.

7.Умовне судження.

8.Єднальні (кон'юнктивні) судження.

9.Розподільні (диз’юнктивні) судження.

& Методичні вказівки

Для того, щоб встановити думку, виражену у реченні, необхідно з’ясувати судження, яке у ньому міститься.

Якщо речення – це граматична категорія, то судження – це логічна категорія. Зазвичай вважається, що судження виражається у розповідному реченні. Проте, іноді судження зустрічається у питальному реченні, якщо це виключно риторичні питання («Навіщо ж він прийшов, якщо хворий»?), або (іноді) в окличному («Яким чудовим був сон»!). Основною логічною характеристикою судження (а також висловлювання, тобто судження, вираженого у реченні) є його істиннісне значення – кожне судження є або істинним, або хибним, цим воно відрізняється від усіх інших форм думки. Якщо про предмет щось стверджується або заперечується відповідно до дійсності, то судження є істинним, інакше воно є хибним. Наприклад, «Волга – найбільша європейська річка» – істинне висловлювання, оскільки предмет судження – Волга – дійсно має вказану властивість. А висловлювання «Запоріжжя старіше за Київ» – хибне, оскільки насправді Запоріжжя і Київ не знаходяться у вказаному відношенні.

Хоча думка, судження, не може існувати без матеріальної оболонки –речення, кожне судження не пов’язане однозначно з яким-небудь певним реченням, інакше кажучи, воно може бути виражене різними реченнями. Зокрема, одну і ту саму думку можна виразити різними мовах, або однією мовою, але різними словами.

У структурі простого (атрибутивного) судження виокремлюють три компоненти: суб’єкт (вказує на предмет думки, позначають латинською літерою S), предикат (вказує на ознаки предмета, позначають латинською літерою Р) та зв’язку (вказує на відношення між суб’єктом та предикатом). Суб’єкт і предикат називають термінами судження. Зв’язка може бути стверджувальною, що виражають за допомогою слова «є», або заперечною, що виражають за допомогою слова «не є». Логічна форма (схема) простого судження: S є (не є) P.

Різновиди суджень

За типом предиката судження зазвичай ділять на три види.

1) Судження властивості (атрибутивні) відображають те, що предмету або класу предметів притаманна або не притаманна деяка властивість. У цих судженнях предикат – думка про властивість, суб’єкт – одне поняття. Приклад: «Рослини при диханні виділяють кисень». Суб’єкт – поняття «рослина», предикат – властивість «виділяти при диханні кисень».

2) Судження із відношеннями, або про відношення, у яких стверджується або заперечується відношення між двома, трьома або більше предметами (класами предметів). Предикатом у них є думка про відношення, суб’єктом – два або більше понять, залежно від того, скільки учасників припускає це відношення. Наприклад, «Іван Іванович та Іван Петрович були друзями» – судження з двомісним відношенням, оскільки відношення «бути друзями» припускає у даному випадку двох учасників. «Були друзями» тут предикат, а пара понять «Іван Іванович», «Іван Петрович» – суб’єкт.

3) Судження існування (екзистенційні), у яких предикат відображає існування або неіснування певного предмету або класу предметів. Наприклад, «Не існує безвихідних ситуацій»! Тут заперечується існування такого класу предметів, як безвихідна ситуація. Таким чином, суб’єкт – поняття «безвихідна ситуація», предикат «існує» і перед ним заперечна частка «не».

За кількістю та якістю судження поділяють на:

- загальностверджувальні (позначають літерою А); логічна форма «Усі S є P»;

- загальнозаперечні (позначають літерою Е); «Усі S не є P»;

- частковостверджувальні (позначають літерою І); «Деякі S є P»;

- частковозаперечні (позначають літерою О); «Деякі S не є P».

Розподіленість термінів у судженні

Термін вважається розподіленим (позначається +), якщо його обсяг повністю включається або повністю виключається з обсягу іншого терміну.

Термін вважається нерозподіленим (позначається –), якщо його обсяг частково включається або частково виключається з обсягу іншого терміну.