Д Р У Г А С Ц Е Н А Д Р У Г О Ї Д І Ї

Ця сцена – паралель, протиставлення першій сцені: як у першій сцені Дух все насичує

добром, так тут все насичується духом зла. Це мобілізація всіх темних сил: слідчий відділ починає працювати. Вся сцена просякнута бажанням, прагненням дізнатися, розвідати про свого ворога.Король в такій же мірі діє під впливом темного, злого духу, в якій Гамлет –

під впливом Духу батька. В зв’язку з цим і Полоній не тільки приходить на сцену, щоб

зруйнувати вплив доброго Духа, але й приносить з собою темного Духа. Лаерт – чому в п’єсі необхідна ця постать? Лаерт протиставлений героїчній постаті Гамлета, як міщанин.

- 122 -

Його страждання, його боротьба – все знаходиться в дуже примітивному, земному плані. Це спалахуючий темперамент. В Лаерті швидше не міщанство, а блискуче, чудове земне начало, сліпе в духовному відношенні. А поєдинок й отруєна шпага пояснюються впли-вом короля. І якщо туга й сльози Лаерта на кладовищі дуже щирі, то вони зовсім нівелю-ються перед глибокою духовною тугою Гамлета. У фізичному плані Лаерт більш ніж зря-чий, але сліпий в духовному. Лаерт – стихія землі, і смерть його – смерть просвітленого, іншого Лаерта. Надзвичайно важлива фраза Гамлета перед дуеллю: «Дай мені руку, Лаер-те». Ця фраза ранить Лаерта, вибиває у нього грунт з-під ніг, і на дуелі Лаерт бореться вже

переможений духовністю Гамлета. А Гамлет як часточку вбирає в себе Лаерта.

С Ц Е Н А Г А М Л Е Т А З П О Л О Н І Є М

Це розшарпана самотність Гамлета. Це перша сутичка, початок боротьби. Полоній для Гамлета зараз – це метушливі дрібниці повсякденщини. В чому стихійність моменту? Це ланка ланцюга, що веде Гамлета до Світла. В чому динаміка сцени? Що робить тут Гам-лет? Що й чому Гамлет читає? Гамлет теж починає боротьбу, книга – лише маскування: бачачи наскрізь Полонія, він хоче обійти його, як просто периферію короля, тому Гамлет

йде на короля, на боротьбу з ним. Гамлет хоче бути або сам, або з королем. Чи не почина-

ються в цій сцені і в наступних пошуки Гамлетом засобів, для боротьби з королем? Безу-мовно, це є, так само, як у цій сцені є й відгук прощання з Офелією, але все це не є динамі-ка сцени. Ця сцена ведеться контрдією – Гамлет у слідчому відділі. В цьому динаміка й незвичайність сцени: небо заарештоване землею. Гамлет тут стихійно відсутній:тіло допи-

тують, а самого Гамлета нема. Він, якщо й бореться,то головним чином своєю пасивністю.

Гамлет весь спрямований на короля й мимохідь збиває ці перешкоди. А Полоній цілком несамовито працює. Король намагається по шматочках розтягти сили Гамлета. Гамлет же

намагається донести до короля, не розхлюпати свої сили.

В И Х І Д Р О З Е Н К Р А Н Ц А Й Г І Л Ь Д Е Н Ш Т Е Р Н А Т А А К Т О Р І В

У цій сцені продовження попередньої лінії. Актори – це «білі посланці», це ідеальний об-раз мистецтва. Дуже яскраво повинні бути подані всі три елементи: радість, мудрість, во-ля. Весь зал повинен підвестись, зааплодувати, захоплений могутнім випромінюванням.

Розенкранц і Гільденштерн – абетка земного життя; вони надто просто діють; вони вби-вають своєю простотою. В цій сцені вони вийшли, як слідчі й потерпіли фіаско, зізналися: «Так, ми шпигуни!»

Гамлет ухопився за акторів не головою, не свідомістю: він відчув прилив сил з духовно-го світу. Зустріч з акторами приємна для Гамлета, як зустріч з кастою, яка не замішана в

океані зла, що оточує Гамлета. Гамлет просить читати, оскільки йому цього ніби не виста-чає; Гамлет хоче доторкнутися до цього джерела. Фраза про «мрії неплідні» може бути по-яснена так: прагнення Гамлета виконати місію таке велике, що будь-яке відчуття свого прагнення самому Гамлету здається недостатнім.

Необхідно взяти до уваги, що після одержання місії Гамлет проходить тернистий шлях розпаду, формування; це не хода вже сформованого світлого лицаря. Адже Гамлет дістав від Духа не лише місію: «Піди та вбий короля!» Гамлету відкрилося, що весь світ – зло. Найголовніші терени на шляху Гамлета – це сумнів у тому, яким був Дух.

Шлях богошукання, богоборства – це шлях трагедії, а несення Бога – не трагедія, це процесія. Гамлет, одержавши місію від Духа, ще не знає, як діяти, і тому в душі його, сповненій активністю, накопичується морок, який і виливається в монолозі про актора. Гамлет говорить про безплідність слів своїх, всього, що він робив у пошуках засобів.

ПРОТОКОЛ №5 6 жовтня 1923р.