С ц е н а м о л и т в и к о р о л я

Шукати стихійність. Король не усвідомлює до кінця своєї провини; молиться лише від

- 135 -

тваринного болю, страшної диявольської муки. Монолог складається з двох спроб дібра-тися, піднестися до неба, – і падіння знову, ще глибше, ще болючіше на землю. Король б’ється між небом і землею. «Рятуйте, ангели» – виривається мов крик.

«Слова на небі, на землі – думки» – все в королі застигло, заціпеніло, наче брила.

Це єдина й остання можливість у короля прорватися до неба, і після того, як це не вда-лося, надходить остаточне заціпеніння.

Королева вимальовується такою, що дуже змінюється; в ній ніби проходить стихія Гам-лета.

ПРОТОКОЛ №13 16 жовтня 1923р.

Друга дія. «Що ви читаєте, принце?»

Вправи перед репетицією.

1. «Гра у м’яч» під музику.

2. Прослуховування акордів.

Полонію: оцінити, що це сцена контрдії.

Книгу Гамлет несе, наче ширму, на випадок приставання з чийогось боку. Стан Гамле-та: «сам-один» і частково – «та обмине мене»…

У Полонія: вистежування, допит Гамлета. Полоній іде від Гамлета радісним, впевнив-шись у вірності своїх припущень.

Б.М.Афонін. Гамлет весь пронизаний «крицевою» стрімкою лінією дії, а всі хитроспле-тіння Полонія він перегортає й прочитує, наче дитячу книжку, як щось дуже зрозуміле, дуже примітивне.

До образу Полонія: він прикидається, одягає маску (перед Гамлетом), але погано вміє стримуватись.

Монолог «Бути чи не бути».

Загострити темп: «Тепер приймаю рішення». Оцінити найвищу дієвість цього моменту. Тримає в руці отруту. Рішення й відміна рішень гостро змінюють одне одного: і буття,

й небуття однакові, страшенно близькі, і неначе моління про порятунок виливається: «Офеліє, о німфо»…Скінчити монолог активно: «бути» - «не бути» рівні, Гамлет активно

приймає місію.

«Він не коханням хворий» – під цим у короля: 1. рішення для самого себе. 2. наказ, 3. ба-

жання зробити це, ніби на користь принцу. «Можливо, море, – це нова країна»…

Полоній не відмовляється від своєї місії й пропонує ще спробувати випробувати Гамле-та. «Ну, що Офелія?» – під цим приховується ніяковість перед королем і якийсь укус до Офелії: «Я був правий…Сільце для нерозумних птахів!»…Є й побоювання нової неприєм-

ності від Офелії: «Іще й оця от збожеволіє!» І якщо король в паніці («Ні, не коханням»…),

то Полоній у ще більшому збентеженні: стихія рабства повинна продовжуватись.